Баклан малий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Баклан малий
Phalacrocorax pygmeus NEUMANN.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Сулоподібні (Suliformes)
Родина: Бакланові (Phalacrocoracidae)
Рід: Баклан (Phalacrocorax)
Вид: Баклан малий
Phalacrocorax pygmeus
(Pallas, 1773)
Ареал поширення виду     Гніздування      Осіле проживання      Зимування      Випадкова поява
Ареал поширення виду     Гніздування      Осіле проживання      Зимування      Випадкова поява
Синоніми
Microcarbo pygmeus
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Phalacrocorax pygmeus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Phalacrocorax pygmeus
ITIS logo.svg ITIS: 561972
IUCN logo.svg МСОП: 22696734
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 413946

Бакла́н мали́й[1] (Phalacrocorax pygmeus, трапляються також назви Phalacrocorax pygmaeus[2][3], Phalacrocoras pygmaeus[4][5]) — птах родини Бакланові (Phalacrocoracidae) ряду сулоподібних (Suliformes). Один з 39 видів роду, один з 3 видів у фауні України.

Зовнішній вигляд та морфологічні ознаки[ред. | ред. код]

Pygmy cormorant - Aammiq Wetland.jpg

Найменший серед бакланів фауни України. Маса тіла — 650–800 г, довжина тіла — 45-55 см, розмах крил — 75-90 см. У дорослого птаха в шлюбному вбранні голова і шия темно-каштанові, решта оперення чорна. На голові і тулубі дрібні білі риски. Крила з синьо-фіолетовим металічним лиском. Дзьоб, гола шкіра в кутах дзьоба і ноги темно-бурі. Райдужна оболонка ока темно-коричнева. У позашлюбному вбранні білі риски і металічний лиск відсутні; горло білувате; весь низ темно-бурий, дзьоб бурий, гола шкіра у кутах дзьоба жовта; ноги бурі. Молодий птах подібний до дорослого у позашлюбному вбранні, але груди і черево білуваті; райдужна оболонка ока світло-коричнева.

Ареал виду та його поширення в Україні[ред. | ред. код]

Ареал виду: Південно-Східна Європа, Північно-Східна Африка, Мала Азія, райони Каспійського та Аральського морів. Зимує там само і дещо південніше. В Україні гніздиться на Азово-Чорноморському узбережжі, переважно у дельтах Дунаю, Дністра, Дніпра та на Східному Сиваші, невеликі поселення є в інших місцях півдня країни. З кінця 1990-х рр. помітно збільшив чисельність і освоїв нові території. Зрідка трапляється на півночі, зокрема у Київській області, та на Закарпатті. Окремі реєстрації можливі на всій території країни, особливо у басейні Дніпра.

яйце Microcarbo pygmeus - Тулузький музей

Чисельність і причини її зміни[ред. | ред. код]

На кінець 1980-х рр. чисельність у світі оцінювали у 13 тис., у Європі — у 6,2-7,5 тис. пар. У наступні роки вона швидко зростала, особливо в Європі. У 2002 р. тільки у дельті Дунаю гніздилась 9 тис. 341 пара, у тому числі 1 тис. 30 в українській її частині. На початку XXI ст. в Україні, переважно у Придунав'ї, нараховували до 2 тис. пар. Причини скорочення чисельності точно не встановлено: ймовірно, освоєння водно-болотних угідь, загибель у знаряддях риболовного промислу, відстріл на полюванні, зростання фактору непокою, аномально суворі окремі зими.

Особливості біології[ред. | ред. код]

Моногам. В Україні гніздовий, перелітний, зимуючий птах. На більшій території перелітний, у дельті Дунаю частково осілий птах. До гніздування приступає у другій половині березня − першій половині квітня. Гніздиться майже винятково у великих змішаних колоніях лелекоподібних птахів. У кладці 3-7, частіше 4-6 яєць. Насиджують обидва партнери. Молоді баклани починають літати у віці 2-2,5 місяців. Статевої зрілості досягає у 2-3-річному віці. Живиться переважно дрібною рибою, рідше ракоподібними, земноводними, водяними комахами.

Охорона[ред. | ред. код]

Включено до Червоної книги України (2009) (статус − зникаючий), Європейського червоного переліку, Боннської (Додатки ІІ) та Бернської (Додаток ІІ) конвенцій. Охороняється у Дунайському та Чорноморському біосферних заповідниках, Нижньодністровському національному природному парку. Потрібно заповідати придунайські оз. Кугурлуй та Картал. Розмножується у зоопарках світу, в Україні достовірних даних про розмноження у неволі немає.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. Phalacrocorax pygmaeus у [[Європейський червоний список тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі|Європейському червоному списку тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі]] (1991). Архів оригіналу за 23 жовтня 2013. Процитовано 24 серпня 2013. 
  3. [[https://web.archive.org/web/20130724092731/http://redbook-ua.org/item/phalacrocorax-pygmaeus-pallas/ Архівовано 24 липня 2013 у Wayback Machine.] Баклан малий у Червоній книзі України]
  4. [[https://web.archive.org/web/20110827095612/http://mail.menr.gov.ua/publ/redbook/_tvar/evrotvar.htm Архівовано 27 серпня 2011 у Wayback Machine.] Види тварин України, занесені до Європейського червоного списку тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991) на сайті Міністерства екології та природних ресурсів України]
  5. [[Міністерство охорони навколишнього природного середовища України]]. Наказ від 16.02.2005 N 67 «Про затвердження Інструкції про зміст та складання документації державного кадастру територій та об'єктів [[природно-заповідний фонд України|природно-заповідного фонду України]]». Архів оригіналу за 14 квітня 2016. Процитовано 24 серпня 2013. 

Посилання[ред. | ред. код]

  • Жмуд М. Є. Баклан малий // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 401. — ISBN 978-966-7059-0-7.
  • Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України. — Київ, 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-Х.

Література[ред. | ред. код]