Бактрійсько-маргіанський археологічний комплекс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бактрійсько-маргіанський археологічний комплекс
Держава Flag of Uzbekistan.svg Узбекистан
Адміністративна одиниця Ахалський велаят
Місце розташування
Час/дата початку 2200 до н. е.
Час/дата закінчення 1700 до н. е.
Положення на карті
CMNS: Бактрійсько-маргіанський археологічний комплекс у Вікісховищі

Координати: 38°18′03″ пн. ш. 58°09′19″ сх. д. / 38.301100000027773262° пн. ш. 58.15530000002777200° сх. д. / 38.301100000027773262; 58.15530000002777200

Бактрійсько-Маргіанський археологічний комплекс — одна з цивілізацій бронзової доби, що існувала на території східного Туркменістану, південного Узбекистану, північного Афганістану і західного Таджикистану в XXIII—XVIII ст. до Р. Х. — в один час з Індською цивілізацією у Пакистані і давньовавілонським царством у Месопотамії.

Назва походить від: Бактрія — грецька назва для району Бактри (сучасний Балх), що знаходиться на півночі Афганістану, а Маргіана — грецька назва перської сатрапії Маргуша, столицею якої був Мерв, у сучасному південно-східному Туркменістані.

Витоки[ред. | ред. код]

Найраніша культура неоліту Середньої Азії — Джейтунська культура, яка почала поширюватися у Південному Туркменістані і Північно-Східному Ірані близько 6000 року до Р. Х.[1][2]

Потім послідували культури Анау[uz] і Намазга-Тепе[en], пов'язані з Бактрийсько-Маргіанською культурою.

Теорія Саріаніді[ред. | ред. код]

З тезою про існування такої цивілізації виступив в 1976 році радянський археолог Віктор Саріаніді[en].[3] На його думку, основними центрами цивілізації були Гонур-Депе, Намазга-Тепе і Алтин-Депе[en] у сучасному Туркменістані. Не виключено, що ядро ​​цивілізації було розташоване на території Афганістану, або Белуджистану, внаслідок політичної нестабільності недоступне нині для археологічних досліджень. Тому назву археологічної культури у наукових публікаціях коливається — серед інших пропонуються терміни «оксіанська цивілізація», «цивілізація оазисів» і «Бактрійсько-Маргіанська культура».

Характеристики[ред. | ред. код]

Розкопками Массона і Саріаніді розкрито фундаменти грандіозних для свого часу (у тому числі і фортифікаційних) споруд у Намазга-Тепе, Алтин-Депе тощо.[4] Характерні не розписаний гончарний посуд, двоярусні гончарні горни, мідні і бронзові литі вироби (ножі, кинджали, дзеркала), глиняні моделі возів. Відкрито залишки багатокімнатних будинків, розділених вузькими вуличками.[5] Високо розвинені кераміка і ювелірна справа вказують на наявність у містах великої кількості ремісників. Печатки та інші артефакти, виявлені в ареалі існування передбачуваної цивілізації, належать до художньої системі, в корені відмінної від цивілізацій Межиріччя і долини Інду. Крім того, піктограми на одній з печаток можуть свідчити про наявність у поселеннях Маргіанської цивілізації особливої ​​системи писемності.

Етнос і мова[ред. | ред. код]

Власне Саріаніді вважає носіїв цивілізації індоіранцями і намагається знайти відповідності археологічним реаліям у «Авесті» і «Ведах»[6][7][8].

Тим часом в шарах Маргіанської цивілізації практично відсутні типові для індоіранців поховання або зображення коней, немає і свідчень збройного вторгнення з півночі у Бактрію і Маргіану.

О. Лубоцький досліджував індоарійську лексику, яка не має аналогів у загальноіндоіранському словнику, і зазначив, що дані слова належать до складної будівельної, землеробської і скотарської термінології і відповідає реаліям Бактрійсько-Маргіанської цивілізації, і з великою ймовірністю належать до субстратної мови даної цивілізації[9] . Через це найімовірніше є віднесення носіїв цивілізації до доїндоєвропейського населенню Середньої Азії. За його висновками, індоіранський етнос займав територію на північ від оазисів Маргіанської цивілізації і активно контактував з її носіями (див. Андронівська культура).

Франкфор і Транбле[10] на підставі аккадських текстових і археологічних свідчень запропонували ототожнювати Маргіану з царством Мархаші. Мархашійські особисті імена вказують на східний варіант хуритської або іншої мови ванської мовної родини. Серед військових найманців і торговців, які зараховують себе до Мархаші, присутні Еламські імена.

Висловлюються гіпотези про те, що носії цивілізації говорили на сино-кавказьких, дравидійських[11] або касситській[en] мові.

Матеріалу для визначення мовної належності давньомаргіанського населення не збереглося. Немає і свідчень існування єдиної мовної спільності на всій території Бактрії та Маргіани. Не виключено, що носії Маргіанської цивілізації говорили мовою, близькою до нині ізольованої бурушаскі. Існує припущення про вплив Джирофтської цивілізації на Бактрійсько-Маргіанську культуру.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Джейтунська культура. Поселення джейтунської культури. www.bibliotekar.ru. Процитовано 2019-07-11. 
  2. Джейтунська культура - Цивилізаціум. www.sites.google.com. Процитовано 2019-07-11. 
  3. Б.А. Литвинский, академик Академии наук Таджикистана, иностранный член Accademia Nazionale dei Lincei (Италия), профессор. ВІКТОР ІВАНОВИЧ Саріаніді - ЛЕГЕНДА АРХЕОЛОГІЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ. www.margiana.su. 
  4. Бактрійсько-Маргіанський археологічний комплекс (Віктор Бабушкін) / Проза.ру. www.proza.ru. Процитовано 2019-07-11. 
  5. Маргіанська археологічна експедиція - Маргіанська археологічна експедиція. www.margiana.su. Процитовано 2019-07-11. 
  6. Бактрия // БРЭ. Т.2. М.,2005.
  7. Бактра // БРЭ. Т.2. М.,2005.
  8. Иссык // БРЭ. Т.12. М.,2008.
  9. О. Лубоцький Хто були мешканці Гонура і якою мовою вони говорили? // На пути открытия цивилизации. Труды Маргианской археологической экспедиции. СПб.: Алетейя, 2010.
  10. Francfort H.-P., Tremblay X. Marhaši et la civilisation de l'Oxus // Iranica Antiqua, vol. XLV (2010), pp. 51–224. doi: 10.2143/IA.45.0.2047119.
  11. Стародавні цивілізації Сходу і степові племена у світлі даних археології