Балабанова Анжеліка Ісаківна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Балабанова Анжеліка Ісаківна
рос. Анжелика Балабанова
Angelica Balabanoff - David Ben Gurion 1962 (2).jpg
Народилася 4 серпня 1877(1877-08-04)[1], 4 серпня 1878(1878-08-04)[2] або 1876[3][4][5]
Чернігів, Російська імперія[1][2]
Померла 25 листопада 1965(1965-11-25)[6][7][…] або 1965[3][4][5]
Рим, Італія[1][2]
Поховання Римський протестантський цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність політична діячка, письменниця, редакторка, політична активістка
Галузь політика[9] і соціалізм[9]
Alma mater Université nouvelle de Bruxellesd[1]
Знання мов російська[10], італійська, французька і шведська
Партія КПРС[1], Італійська соціалістична партія[1] і Італійська демократична соціалістична партія
У шлюбі з Балабанов Михайло (Самуїл) Соломонович

Анжеліка Ісааківна Балабанова (івр. אנג'ליקה באלאבנוב‎, італ. Angelica Balabanoff) (1869, Чернігів, Російська імперія25 листопада 1965, Рим, Італія) — соціал-демократка, пізніше комуністка, діячка російського та італійського робітничого руху, член керівництва Комінтерну.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася у Чернігові, у багатій єврейській родині.

Навчаючись у Брюсселі Балабанова починає цікавитись радикальними соціалістичними ідеями. Переїхавши до Рима, агітує робітників текстильної індустрії; згодом стає лідером Італійської Соціалістичної партії (PSI). У цей час її ім'я можна побачити поряд із прізвищами Лабріола, Серраті, Муссоліні (котрого вона навчала основ марксизму), Філіппо Тураті.

У роки Першої світової війни А. Балабанова під час т. зв. Руху Ціммервальд — розколу соціалістичної ідеологеми на комуністичну та соціал-демократичну — визначилась як прихильниця лівішої течії. Анжеліка багато часу проводить у Швеції, де знайомиться з багатьма шведськими комуністичними лідерами. В 1917 році вона приєдналася до більшовицької партії СРСР (див. Пломбований вагон); була секретарем Комінтерну у 1919-1920 роках, співпрацюючи з В. Леніном, Л. Троцьким, Г. Зінов'євим та іншими. Згодом розходиться з більшовиками, виїжджає до Італії, де жорстко їх критикує. В Італії стає одним із лідерів Італійських Соціалістів, т. зв. Максималістської групи. З розростанням фашистського руху знаходить притулок у Швейцарії. Після Другої світової війни повертається назад в Італію, де до самої смерті 1965 року залишається активістом соціалістичного руху, заснувавши у 1947 році Соціалістичну Робітничу партію, яка згодом стала Італійською Демократичною Соціалістичною партією (PDSI).

Твори[ред. | ред. код]

  • La mia vita di rivoluzionaria
  • Lenin visto da vicino
  • Балабанова А. Моя жизнь — борьба. Мемуары русской социалистки. 1897-1938.— М.: Центрполиграф 2007.— 336 с.— (Свидетели эпохи) ISBN 978-5-9524-3006-8.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Biscione F. M. Dizionario Biografico degli Italiani — 1988. — Vol. 34.
  2. а б в BeWeB
  3. а б sapere.it
  4. а б http://www.mcnbiografias.com/app-bio/do/show?key=balabanov-angelica
  5. а б https://www.biografiasyvidas.com/biografia/b/balabanov.htm
  6. SNAC — 2010.
  7. FemBio: Банк інформації про видатних жінок
  8. Munzinger Personen
  9. а б Czech National Authority Database
  10. Bibliothèque nationale de France Record #118899391 // BnF catalogue généralParis: BnF.