Балабанівка (Кам'янець-Подільський район)
| село Балабанівка | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Хмельницька область | ||||
| Район | Кам'янець-Подільський район | ||||
| Громада | Новоушицька селищна громада | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1661 | ||||
| Населення | 256 | ||||
| Площа | 1,89 км² | ||||
| Густота населення | 135,45 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 32633 | ||||
| Телефонний код | +380 3847 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 48°46′42″ пн. ш. 27°22′59″ сх. д. / 48.77833° пн. ш. 27.38306° сх. д.Координати: 48°46′42″ пн. ш. 27°22′59″ сх. д. / 48.77833° пн. ш. 27.38306° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
184 м | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 32633, Хмельницька обл., Кам'янець-Подільський р-н, с.Мала Стружка | ||||
| Карта | |||||
  Балабанівка | |||||
 Балабанівка | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
Балабані́вка — село в Україні, у Новоушицькій селищній територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Символіка[ред. | ред. код]
Герб[ред. | ред. код]
Щит у золотистій оправі, поділений на дві частини хвилястою лінією синього кольору від правого верхнього кута до лівого нижнього. Це символ річки, що поділяє село на дві частини. Лівий верхній кут лазурового кольору, на якому знаходить гілка яблуні з плодами, а правий нижній кут зеленого кольору – жовте колосся з листком. Разом вони символізують основні види зайнятості населення. У нижній частині щита розміщено срібний хрест з джерелом, як знак потужного лікувального джерела.
Прапор[ред. | ред. код]
Прямокутне полотнище складається з двох частин, які розділенні з верхнього правого кута до лівого нижнього. Ліва частина прапора синього кольору, як символ річки, що протікає в середині села. Права частина – зеленого кольору, яка символізує велику кількість зеленого насадження.
Історія[ред. | ред. код]
В перше село письмово згадується з 1661 року.
У 1735 році збудована дерев’яна церква Різдва Богородиці.
Селяни були звільнені від кріпосного права в 1861 році. На честь цієї події в багатьох селах Поділля на в'їздах встановлювали пам'ятні фігири, такі збереглись в селах: Нігин, Черче.
Внаслідок поразки Перших визвольних змагань на початку XX століття, село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками.
Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, селяни зазнали репресій.
Бій 20 серпня 1920 року[ред. | ред. код]
Бій, що відбувся поблизу села Балабанівка 20 серпня 1920 року. Матеріали про ті події зібрали історик та крає-знавець Андрій Білик і вчитель місцевої Малостружківської школи Володимир Романюк. Тоді українські патріоти у запеклому бою зуміли перемогти кількісно переважаючий загін червоноармійців. Червоні були розгромлені, а ті, хто залишився живими, відступили в бік села Вербовець. За свідченнями Валерія Грохольського, ще кривавішим було зіткнення загону самооборони, на чолі якого був Федір Олександровський, що діяв у селі Заміхів, з червоними вояками. Ополченці підтримували зв’язки з армією Директорії, отримували від Петлюри зброю, боєприпаси, а також необхідну інформацію. У серпні 1920 року з Кам’янця-Подільського (що був одним із опорних пунктів Директорії) надійшло повідомлення, що на територію краю має прибути червоний загін чисельністю більше ста осіб. Натрапивши на опір місцевих ополченців біля села Балабанівка, червоні вислали розвідку у район Заміхова, яка поблизу в’їзду у село потрапила у засідку. Відбувся бій. Червоні залишили тут 36 бійців убитими, а ополченці втратили лише двох. На цьому місці більшовики висипали братську могилу. В радянські часи там було встановлено пам’ятник. Можна судити, що загін ополченців був досить чисельним, у ньому нараховувалося понад 50 осіб.[1]
Учасники бою 20 серпня 1920 року біля села Балабанівка були:
- Іван Пилипак — стрілок
- Микола Хом’як — кулеметник
- Сильвестр Шаповал — боєць
- Іван Процьков — боєць
- Андрій Ягольніцький — боєць
- Антін Грицай — боєць
- Петро Мазур — боєць
- Іван Шамрай — боєць
- Франц Грохольський — староста села, сотник армії УНР.
Часи Голодомору на селі[ред. | ред. код]
За даними офіційних джерел (тогочасноих ЗАГСів, які хоч і не завжди реєстрували правдиву кількість померлих, саме від голоду, бо було заборонено вказувати, що людина померла голодною смертю[2]) в селі в 1932–1933 роках загинуло близько 17 жителів села. На сьогодні встановлено імена лише 10 осіб. Мартиролог укладений на підставі поіменних списків жертв Голодомору 1932–1933 років, складених Кучанською сільською радою згідно даних місцевого РАГСу (хоча й звіритися з конкретними документальними свідченнями стає майже неможливо, оскільки не всі вони дійшли до наших днів, у силу різних обставин[3] Поіменні списки зберігаються в Державному архіві Хмельницької області.[4]
 Виганяли із хати вночі, — Як сльозою, садок і хатину Обливали журбою сичі. І душа досі ниє і плаче, — Бо була це і дійсність, і яв... (Михайло Пронченко) |
|---|
|
Кількість померлих і їх особисті дані не є остаточними, оскільки не всі дані збереглися і не все заносилося до книг обліку[5] тому є ймовірність, того, що мартиролог Голодомору в селі буде розширений[6]
Незалежній Україні[ред. | ред. код]
З 1991 року — в складі незалежної України.
До адміністративної реформи 19 липня 2020 року село належало до Новоушицького району, після його ліквідації увійшло до складу Кам'янець-Подільського району[7].
Населення[ред. | ред. код]
Населення становить 256 осіб.
Мова[ред. | ред. код]
У селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[8]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,61% |
| російська | 0,39% |
Світлини[ред. | ред. код]
 | Ця стаття недостатньо ілюстрована. |
Див. також[ред. | ред. код]
- Поділля — історико-географічна область.
- Подоляни — етнографічна група українців, населення Поділля.
- Подільський говір — різновид говорів української мови.
- Децентралізація — реформа місцевого самоврядування для формування ефективної і відповідальної місцевої влади.
Посилання[ред. | ред. код]
- Погода в селі Балабанівка [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ НА НОВОУШИЧЧИНІ ВШАНУВАЛИ ВОЇНІВ АРМІЇ УНР
- ↑ http://spetskor.dp.ua/art_1165.php [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] За інформацією Інституту демографії Академії наук України, ці облікові роботи продовжуватимуться на державному рівні, тому що точної цифри ми не знаємо, — зазначала Ольга Шумейко. — До того ж, ЗАГСИ в ті часи не реєстрували правдиву кількість померлих саме від голоду, бо було заборонено вказувати, що людина померла від голоду. Приміром, я маю такий документ під грифом «цілком таємно»: «До Павлоградського райздоровінспектора, особисто. За інформацією начальника спецбюро райвиконкому товариша Набери облздоровідділом одержані відомості про те, що в багатьох селах вашого району спостерігаються випадки смерті з нез'ясованих причин. При чому всі ці випадки в місцевих органах ЗАГСУ не реєструються». Ось зайве підтвердження того, що ми й досі не можемо поставити крапку в цій історії. Для цього Інституту демографії потрібно проводити дослідження за допомогою спеціальних математично-статистичних формул.
- ↑ http://spetskor.dp.ua/art_1165.php [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] До того ж документація тоді велася на неякісному папері, часто не вистачало бланків і писали в простих зошитах, а то й на газетах. А якщо реєстратор потім звільнявся або помирав, то записи могли просто не перенести в книгу. Всіляке траплялося. Також потрібно врахувати, що через десять років була війна й частина книжок могла загинути. Тобто пропуск у документації існує, якби вона вся збереглася, то записів, напевно, було б удвічі більше… (директор Дніпропетровського архіву Ніна Киструська).
- ↑ http://adm.km.ua/doc/doc_holod_list1.doc [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] Поіменний список жертв Голодомору 1932–1933 років в розрізі сільських рад і населених пунктів Новоушицького району, складений Державним архівом Хмельницької області
- ↑ http://www.archives.gov.ua/Publicat/AU/AU_5_6_2008/22-26.pdf [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] документальний комплекс книг реєстрації актових записів виявився неповним. У більшості областей відсутні книги повністю по окремих містах і районах: від одного міста в Луганській області до 15-ти районів (найбільше) — у Полтавській області. За окремими районами актові записи про смерть збереглися лише по 2-3-х населених пунктах.
- ↑ http://spetskor.dp.ua/art_1165.php [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] Джерела збереглися невповні і не всі з тих, що мають статистичні дані, взяті дослідниками до розгяду. Зокрема, досвід досліджень показує, що включення до розгляду документів навчальних закладів, педагогічних училищ, шкіл теж може дати певні кількісні показники. Але, безумовно, це грандіозна робота, і зараз на поточному етапі говорити про певну кількість ще дуже рано (історик, к.і.н., Владислав Грибовський).
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
| ||||||||
| |||||||||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
