Балада

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Бала́да (фр. ballade, від прованс. ballar — танцювати) — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом. Первісно — танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією.

Історія балади

Балада зазнала посутніх змін від початків свого існування (12-13 ст.), коли вживалася як любовна пісня до танцю(вперше ввів Пон Шаптен), поширювалася у Провансі. Невдовзі в Італії, зокрема в доробку Данте Аліґ'єрі, під впливом канцони втратила свій таночний рефрен. У французькій поезії 14 століття балада набула канонічних ознак, мала постійні три строфи, сталу схему римування (аб аб бв бв), обов'язковий рефрен та звертання до певної особи; зазнала розквіту в творчості Ф. Війона (14311463).

Балади бувають:

  • Історичні
  • Міфологічні
  • Ліричні
  • Трагедійні
  • Розбійницькі
  • Сімейно-побутові

Головні ознаки народної балади

  • жанр фольклору, віршований, ліро-епічний твір;
  • зосередження уваги на моральних проблемах;
  • напружений сюжет;
  • легендність та фантастичність;
  • драматична, часто несподівана розв'язка;
  • присутність оповідача;
  • використання діалогів і повторів;
  • невеликий обсяг.

Балада в світовій літературі

Англійські балади

Більшість англійських балад датуються починаючи з 15 століття. Балада, модернізована в англо-шотландському варіанті, розкрилася в напруженому драматичному сюжеті, поглибленого романтиками (Дж. Макферсон, Р. Бернс, С. Колрідж, Ф. Шіллер, Л. Уланд, А. Міцкевич, В. Жуковський та ін.).

Балада в українській літературі

Українські народні балади

Соціально-побутова балада

«Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси» — це соціально-побутова балада. В основі лежить моральний конфлікт свекрухи з невісткою, яка була до того залякана, що перетворилась на тополю. Мотив перетворення людей на рослини, тварин, птахів є дуже поширеним у баладах. У соціально-побутових баладах змальовуються стосунки між батьками й дітьми, братами й сестрами, розкриваються почуття кохання й ненависті.

Історичні балади

Історичні балади — це балади на історичні теми. У них змальовується життя козака, смерть козака на полі бою («Да шумить чудо дібровонька»), розповідається про велике горе, яке приносить людям війна. «Що се в полі забіліло» — балада, в якій відтворено трагічне становище українців в турецькому полоні. Мати у Криму потрапляє в полон до своєї дочки, яка вже побусурманилась, ставши дружиною татарина. Дочка пропонує матері «панувати» разом із нею, але мати гордо відмовляється. Балада «Ой був в Січі старий козак» засуджує зрадництво Сави Чалого та схвалює справедливе покарання його козаками.

Балада Бондарівна

Українські літературні балади

В українській поезії балада, виявляючи свою жанрову спорідненість з думою та романсом, поширювалася у доробку Петра Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, Івана Вагилевича, раннього Тараса Шевченка та ін., сягаючи другої половини 19 століття (Ю. Федькович, Б. Грінченко та ін.); напружений сюжет у ній розгортався на тлі переважно буряної природи, подеколи переймався фантастичними ознаками.

Українські літературні балади у 20 століття

У такому вигляді вона з'являється в українській ліриці не так часто («Балада» Ю. Липи: «В'ється стежка між кущами, / Що чар-зіллям заросла…»), витісняється історико-героїчними мотивами, пов'язаними з добою визвольних змагань 19171921, до яких зверталися поети «розстріляного відродження» та еміграції, зокрема подією цього жанру була «Книга балад» О. Влизька (1930).

У другій половині 20 століття балада набула соціально-побутового взмістовлення, але не втратила своєї драматичної напруги, засвідченої, скажімо, доробком І. Драча, котрий небезпідставно назвав одну із своїх збірок «Балади буднів» (1967), постійно підкреслюючи свідоме заземлення традиційно баладного пафосу.

Українські народні балади

Українські народні балади відносяться до одного з найскладніших видів усної народної творчості. Складність цього різновиду пісенного жанру полягає в тому, що він увібрав в себе велику кількість схожих рис з інших сюжетних жанрів, таких як ліричні пісні, думи, билини тощо. Отже дати однозначне і точне твердження терміну балада досить важко, оскільки границі та рамки досить розширені. За допомогою балади було і досі залишається досить легко змалювати та описати будь-яку життєву подію, а саме духовну, побутову, суспільну тощо. Майже не існує такої теми, яку не можливо було б оспівати в баладах. Охоплює співання балад всі соціальні верстви населення, від поважних вельмож та князів до простих селян-робітників.

Звичайно, що такий об'ємний та змістовний пісенний жанр не сформувався в один етап. Розвиток та зміни в сюжеті та стилістиці відбувались протягом багатьох століть, під впливом різноманітних історичних, соціально-суспільних, політичних та культурних подій. Будь-які зміни, реформи, що траплялись в житті народу та кожної людини окремо, знаходили відображення в українських народних баладах. За своєю формою балада дуже схожа до ліричних пісень, але все ж таки різниця існує, а саме в сюжетній формі. На відміну від ліричних або будь-яких інших пісень, де існує одна сюжетна лінія, в баладі їх можна налічувати до декількох водночас. Суттєвою відмінною також вважається термін «епічного начала», тобто можна дізнатись про дії та вчинки героїв, що передували вже створеній ситуації.

Основою тематики українських народних балад часто є фантастичні, незвичайні події. На відмінну від родинно-побутових чи суспільно побутових пісень, де події обмежуються лише повсякденним життям, балади зображують дещо екстраординарні події. Елементи фантастичного пояснюються давніми язичницькими віруваннями наших предків. Характерною ознакою балад є метаморфоза, де людина перетворюється в пташку, квітку тощо. Але якими б незвичними були події, все ж таки героями залишаються звичайні люди. Дослідники цього виду творчості виділили одну суттєву особливість — трагізм. Закінчення балад завжди нещасливе. Відтворення гострих конфліктів та емоцій в момент найвищого психологічного напруження, викликають глибокі зворушення та співчуття.

Сильного психологічного ефекту в українських народних баладах досягають за допомогою зображення драматизму подій, душевних переживань та емоційних потрясінь. Подібні ситуації та відчуття притаманні та знайомі кожній людині, тому і відгукувалось переживанням та співчуттям. Всі зображені події, попри елементи незвичайності, можуть мати місце в житті кожної людини. Персонажами є люди різних суспільних верств, оспівані події не ідеалізовані та не гіперболізовані. Опосередковано чи прямо в баладах зображене застереження чи повчання. В разі, якщо зло перемагає добро, все одно прихильність залишається на боці скривджених, тих хто не зміг за себе постояти, і вже від протилежного будується народна мораль, норми життя, виховується здатність відчувати людський біль, розчарування.

Джерело

  • Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007
  • Новий довідник: Українська мова та література. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2005. — 864 с. ISBN 966-8055-08-X

Посилання