Балаклія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Балаклія
Герб Балаклеи.png
Герб Балаклії
Розташування міста Балаклія
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Харківська область
Район Балаклійський район
Рада Балаклійська міська рада
Код КОАТУУ 6320210100
Засноване 1663
Статус міста з 1938 року
Населення 29 676 (01.01.2011)[1]
Площа 16,3 км²
Густота населення 1820 осіб/км²
Поштові індекси 64200-64218
Телефонний код +380-5749
Координати 49°27′33″ пн. ш. 36°51′09″ сх. д. / 49.45917° пн. ш. 36.85250° сх. д. / 49.45917; 36.85250Координати: 49°27′33″ пн. ш. 36°51′09″ сх. д. / 49.45917° пн. ш. 36.85250° сх. д. / 49.45917; 36.85250
Висота над рівнем моря 87 м
Водойма р. Балаклійка
Відстань
Найближча залізнична станція Балаклія
До станції 8 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 84 км
 - автошляхами 101 км
До Києва
 - залізницею 629 км
 - автошляхами 542 км
Міська влада
Адреса 64200, Харківська обл., Балаклійський р-н, м. Балаклія, вул. Куйбишева, 16
Веб-сторінка Балаклійська міськрада
Міський голова Літвінов Олександр Миколайович

Commons-logo.svg Балаклія у Вікісховищі

Балаклі́я — місто у Харківській області, центр Балаклійського району. Розташоване на річці Балаклійка на південний схід від м. Харкова. 32117 мешканців.

Заснована в 1663 році як козацька слобода сотником Яковом Чернігівцем. Тоді ж було побудовано острог-фортецю і житлові приміщення. На той час слобода мала 150 дворів, у яких жили 200 сімей.

Центр промислового та видобувного району в області. Поблизу Балаклії діє одне з найбільших підприємств із виробництва цементу.

Шебелинка Балаклійського району — освоєне газове родовище, яке експлуатується з 1956 року. Газ тут видобувається з глибини 3-5 км. У Балаклійському районі по течії Дінця багато лісів, чудових місць.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Знак на в'їзді у місто

Місто Балаклія знаходиться на лівому березі річки Сіверський Донець в місці злиття річок Крайня Балаклійка, Середня Балаклійка і Волоська Балаклійка в річку Балаклійка і впадання її в річку Сіверський Донець. Через місто проходять автомобільні дороги Т 2105, Т 2110 і залізниця, лінія МоскваДонбас, станція Балаклія. До міста примикають лісові масиви (сосна і листяні дерева). Клімат — помірно-континентальний. Середньорічні температури: літня +23,9 ° C, зимова — 5,5 ° C. Середньорічна кількість опадів — 468 мм.

Відстань до Харкова залізницею — 84, шосейним шляхом — 101 кілометр (автошлях E40, із яким збігається М04, який переходить у Т 2110).

Назва[ред.ред. код]

Назву свою поселення — майбутнє місто отримало від річки Балаклійки. Протягом XIX ст. офіційним найменуванням поселення було «Ново-Серпухів», перш ніж у 1891 році стара назва була повернена. Краєзнавець М. Т. Янко припустив походження назви річки Балаклійки від тур. «булак» — «джерело». За іншою версією Балаклія означає «рибна річка»[2].

Малоймовірно виведення назви поселення від діалектного слова балаклій («балакун»)[3] — тобто «земля людини на прізвисько Балаклій». Неймовірною здається версія О. Д. Онопенка про грецьке походження топоніма — з огляду на незасвідченість грецьких поселень у цій місцевості. Згідно з нею, назву українські козаки дали на честь богині грому: грец. βαλη («блискавка», «перун», «грім») і κλεος («слух», «слава»), тобто, «Гремислава»[4].

Історія[ред.ред. код]

Археологічними розкопками знайдено 6 археологічних шарів різних культурних етапів, що тільки мають два поселення у Харківській області.

1571 року на річках Сіверський Донець і Оскіл російський уряд установив сторожову службу — сім варт, завдання яких було повідомляти про наближення татар. У гирлі річки Балаклійка було побудовано третю варту.

1663 року тут оселилися черкаси, сюди прибуло кількасот українців з теренів сучасної Черкаської області на чолі з отаманом Черніговцем. Вони разом із російськими козаками збудували острог. Цей рік і вважають роком заснування Балаклії.

У XVIII столітті Балаклія — сотенний центр Ізюмського козацького слобідського полку; з 1765 року — центр комісарства. За даними на 1779 рік Балаклія — військова слобода Ізюмського повіту Харківського намісництва, що мала 2861 мешканця (2778 «військових обивателів» і 83 «власницьких підданих»). Балаклійська козацька сотня мала свій прапор з зображенням хреста, увінчаного короною.

У першій половині XIX століття поселення було назване Ново-Серпухов (Ново-Серпухів) — за назвою російського міста Серпухов. 1891 року селище — на той час слободу Зміївського повіту Харківської губернії — знову офіційно перейменовано на Балаклію. На межі XIX—XX століть населення Балаклії становило 5197 мешканців; у слободі діяли дві православні церкви, школа, поштова станція й телеграф, відбувалися щотижневі базарні торги і 5 щорічних ярмарків.

Населення[ред.ред. код]

  • 1732 — 1 186 чоловік.
  • 1989 — за даними всесоюзного перепису населення 1989 року — 35 700 осіб.
  • 2001 — 32 117 осіб.
  • 2011 — 30 600 осіб
  • 2013 — 84 268 осіб, у тому числі: міського — 55 010 осіб, сільського — 29 258 чол.

Освіта[ред.ред. код]

Навчальні заклади[ред.ред. код]

  • Балаклійська загальноосвітня школа I—III ступенів № 1 ім. О. А. Тризни.
  • Балаклійська загальноосвітня школа I—III ступенів № 2.
  • Балаклійська загальноосвітня школа I—III ступенів № 3.
  • Балаклійська загальноосвітня школа I—III ступенів № 5.
  • Балаклійська загальноосвітня школа I—III ступенів № 6.
  • Балаклійська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат I—II ступенів Харківської обласної ради.
  • Балаклійський ліцей.
  • Балаклійська філія КЗ «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради.
  • Балаклійська станція юних натуралістів.

Спорт[ред.ред. код]

  • Стадіон «Вимпел»
  • Балаклійський Палац спорту

Підприємства міста[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • Районний краєзнавчий музей (пам'ятка архітектури ХІХ сторіччя), містить єдину на Україні експозицію про життя і творчість видатної співачки Оксани Петрусенко (місто Балаклея);
  • Андріївська церква (пам'ятка архітектури ХІХ сторіччя) (с. Андріївка);
  • Станція юних натуралістів (міні-зоопарк) (місто Балаклея);
  • 400-річний дуб, який росте на березі Лебединого озера;
  • Річка Сіверський Донець, Крейдяні гори, урочище Гайдаки.

Відомі особистості[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Ю. М. Кругляк. Ім'я вашого міста: Походження назв міст і селищ міського типу Української РСР. К.: Наукова думка, 1978
  3. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 24.
  4. Оксентій Онопенко. Словник. Образи української міфології в історії і географії
  5. [1]

Література[ред.ред. код]

  • Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — Х., 1918. — С. 353.
  • Слюсарський А. Г. Слобідська Україна: Істор. нарис XVII—XVIII ст. — Х., 1954.
  • Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К., 1998.

Посилання[ред.ред. код]