Балаклія

Не плутати з Балаклея.

Балаклія
Герб Балаклії Прапор Балаклії
Вигляд на місто з висоти пташиного польоту
Основні дані
Країна	Україна
Область	Харківська область
Район	Ізюмський район
Тер. громада	Балаклійська міська громада
Код КАТОТТГ	UA63040010010039074
Засноване	1664 (362 роки)
Статус міста	з 1938 року
Населення	▼ 26 921 (01.01.2021)
Площа	16,3 км²
Густота населення	1651 осіб/км²
Поштові індекси	64200-64218
Телефонний код	+380-5749
Координати	49°27′33″ пн. ш. 36°51′9″ сх. д.
Висота над рівнем моря	87 м
Водойма	р. Балаклійка
Назва мешканців	балаклі́єць балаклі́йка балаклі́йці
День міста	8 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Балаклія
До станції	8 км
До обл./респ. центру
- залізницею	84 км
- автошляхами	101 км
До Києва
- залізницею	629 км
- автошляхами	542 км
Міська влада
Адреса	64200, м. Балаклія, вул. Центральна, 16
Вебсторінка	Балаклійська МВА
Міський голова	Віталій Карабанов як голова Балаклійської МВА
Балаклія у Вікісховищі Карта Балаклія Балаклія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Балаклія (значення).

Балаклі́я — місто у Харківській області України, з 2020 року входить до Ізюмського району (до 2020 року – адміністративний центр Балаклійського району). Розташоване на річці Балаклійка на південний схід від Харкова.

Населення станом на 2021 рік становить 26 921 особа.

Центр промислового та видобувного району в області. Поблизу міста діє одне з найбільших підприємств із виробництва цементу. У Шебелинці Ізюмського району — освоєне газове родовище, яке експлуатують з 1956 року, видобуваючи газ із глибини 3-5 км.

Стало всесвітньо відомим внаслідок пожежі та вибухів на складі військових боєприпасів 23 березня 2017 року.

З 02 березня по 08 вересня 2022 року місто перебувало під російською окупацією.

Географія

Знак на в'їзді до міста

Місто розташоване на лівому березі річки Сіверський Донець в місці злиття річок Крайня Балаклійка, Середня Балаклійка і Волоська Балаклійка в річку Балаклійка і впадання її в річку Сіверський Донець.

Через місто проходять автошляхи Р78, Т 2110 та залізнична лінія Харків — Донбас, станція Балаклія. До міста примикають лісові масиви (сосна і листяні дерева). Клімат — помірно-континентальний. Середньорічні температури: літня +23,9 °C, зимова — 5,5 °C. Середньорічна кількість опадів — 468 мм.

Відстань до Харкова залізницею — 84 км, шосейним шляхом — 101 км (автошлях E40, із яким збігається М04, який переходить у Т 2110).

Балаклія славиться різноманітністю видів риб у річках. У Балаклійському районі по течії Дінця багато лісів, мальовничих краєвидів.

Назва

Назву свою поселення — майбутнє місто Балаклія — отримало від річки Балаклійки.

Протягом XIX століття офіційним найменуванням поселення було Ново-Серпухів, але у 1891 році стара назва була повернена. Краєзнавець Микола Янко припускав походження назви річки Балаклійки від тур. «булак» — «джерело» За іншою версією Балаклія означає «рибна річка» від тюр. «balıq».

Малоймовірно виведення назви поселення від діалектного слова балаклій («балакун») , тобто «земля людини на прізвисько Балаклій».

Неймовірною здається і версія О. Д. Онопенка про грецьке походження топоніма — з огляду на незасвідченість грецьких поселень у цій місцевості. Згідно з нею, назву українські козаки дали на честь богині грому: грец. βαλη («блискавка», «перун», «грім») і κλεος («слух», «слава»), тобто, «Гремислава». ^{[уточнити][неякісне джерело]}

Археологія

Археологічними розкопками знайдено залишки шістьох археологічних шарів різних культурних етапів, ознаки яких мають лише два поселення у Харківській області:

• багатошарове поселення доби бронзи, салтівської культури, 200×500 м, розташоване на південно-східній околиці міста, на першій надзаплавній терасі лівого берега річки Волоська Балаклійка;
• поселення «Балаклія (Ляхівка)» ІІ тисячоліття до н. е. — початку І тисячоліття до н. е., 600×1000 м, вулиця Балтійська м. Балаклія. Поселення межує зі сходу та півдня  із землями Балаклійського лісгоспу (сосновий ліс), із заходу із землями Балаклійської міської ради, з півночі з приватною забудовою;
• поселення «Балаклія-2» II тисячоліття до н. е. — початку I тисячоліття до н. е., 500×1000 м, вулиця Берегова м. Балаклія. Поселення розташоване на городах, на захід від південної околиці Балаклії;
• поселення самої Балаклії, 43га;
• 57 могил висотою 0,3-4,0 метри III тисячоліття до н. е. — I тисячоліття до н. е., які розташовані на північ та північний схід від міста.

Історія

XVI—XIX століття

1571 року на річках Сіверський Донець і Оскіл московський уряд установив сторожову службу — сім варт, завдання яких було повідомляти про наближення татар. У гирлі річки Балаклійка було побудовано третю варту.

Балаклія заснована у 1664 році, як козацька слобода полковником Яковом Чернігівцем. Тоді ж було побудовано острог-фортецю і житлові приміщення. На той час слобода мала 150 дворів, у яких жили 200 сімей.

1664 року тут оселилися черкаси, сюди прибуло кількасот українців з теренів сучасної Черкаської області на чолі з отаманом Чернігівцем. Вони разом із російськими козаками збудували острог. Цей рік і вважають роком заснування Балаклії.

Зусиллями Якова Чернігівця приблизно у 1669 році було утворено Балаклійський козацький полк, і Балаклія стає полковим містом (з 1670 року по 1677 рік).

У 1677 році  Якова Чернігівця за наказом московського царя Федора Олексійовича було відсторонено від полковництва за формулюванням «за полкову провину». Відати полком було доручено Харківському полковнику Григорію Донцю. Полк було скасовано, а його територія була включена до складу Харківського полку як сотенне поселення. 1679 року місто стало частиною Ізюмської оборонної лінії.

Після відокремлення від Харківського полку Ізюмського слобідського козацького полку у 1688 році територія колишнього Балаклійського полку стала основою новоутвореного полку.

У XVIII столітті Балаклія — сотенний центр Ізюмського козацького слобідського полку; з 1765 року — центр Балаклійського комісарства. До складу комісарства входили Зміїв, Андріївна, Попівка, Криничне, Бишкин, Лиман та ін. з населенням 9989 чол.

Балаклійська козацька сотня мала свій прапор із зображенням хреста, увінчаного короною. За даними на 1779 рік Балаклія — військова слобода Ізюмського повіту Харківського намісництва, що мала 2 861 мешканця (2 778 «військових обивателів» і 83 «власницьких підданих»).

Мапа 1852 року

У 1796 році Балаклію було передано військовому відомству, населення віднесено до стану військових обивателів. Із цього часу вона стала називатись Ново-Серпуховим (за назвою російського міста Серпухов, з якого прибув полк на постійне місце дислокування). У 1817 році Балаклія та інші слободи були перетворені на військові поселення, які ліквідували лише у 1857 році.

1891 року селище — на той час слободу Зміївського повіту Харківської губернії — знову офіційно перейменовано на Балаклію.

На межі XIX—XX століть населення Балаклії становило 5197 мешканців; у слободі діяли дві православні церкви, школа, поштова станція й телеграф, відбувалися щотижневі базарні торги і 5 щорічних ярмарків. Балаклійці вирощували хліб, велику рогату худобу, овець, кіз, птицю, викурювали горілку, займалися чоботарством, ткацтвом, кравецтвом, ковальством, гончарством.

Українська революція

У 1916 році в Балаклїї були встановлені перші телефони.

В 1917 році був сформований комітет, який визнав владу Української Центральної Ради, проте російський Тимчасовий уряд не визнавав територію міста в межах автономії України. В ході Першої радянсько-української війни, в грудні 1917 року Балаклія опиняється під контролем більшовиків.

У 1918 році, після проголошення Української Народної Республіки, Балаклія увійшла до адміністративно-територіальної одиниці Донеччина. У квітні того ж року місто звільнено у ході українського контрнаступу за підтримки союзників. Після приходу до влади Павла Скоропадського Балаклія стає частиною Харківської губернії в Українській Державі. У ході Другої радянсько-української війни остаточно опиняється під контролем більшовиків.

Радянський період

У 1923 році Балаклія стає районним центром.

В 1926—1940 роках починають діяти промкомбінат, птахокомбінат, маслозавод, майстерні, завершена електрифікація.

У липні 1931 року почалося видання районної газети.

Під час організованого радянською СРСР Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 647 жителів міста.

У 1934 році збудовано хлібозавод. У 1938 році Балаклія отримує статус міста. Населення на той час складало 27 000 мешканців, число житлових будинків складало 2500 одиниць. У 1940 році відкривається перший районний Будинок культури.

Під час Другої світової війни 10 грудня 1941 року місто окупують частини 44-ї німецької піхотної дивізії. З місцевих жителів утворюється Балаклійський партизанський загін. При наближенні лінії фронту до Балаклії він, разом з радянськими військами, почав бій за райцентр та протягом двох діб утримував ділянку оборони в районі водонапірної станції. Балаклію було звільнено 5 лютого 1943 року. 500 жителів міста отримали нагороди за боротьбу з німецькими загарбниками.

Станом на початок 1950 року у місті діяли декілька підприємств місцевого значення, 2 середні школи, Будинок культури та інші культурно-просвітницькі заклади. У період з 1959 по 1963 роки було збудовано і введено до експлуатації Балаклійський цементний завод.

У 1966 році населення складало 30 200 мешканців; в місті було 5365 житлових будинків. Станом на початок 1970 року тут діяли скотарський колгосп «Іскра», завод азбестоцементних виробів, цементний завод, завод залізобетонних конструкцій, трест «Промбуд-3», Управління механізації робіт, Дорожньо-будівельне управління та молочний завод.

Незалежна Україна

Кінець ХХ — початок ХХІ століття

У листопаді 1997 року Кабінет міністрів України затвердив рішення про приватизацію Балаклійського хлібоприймального підприємства.

Уночі на 23 березня 2017 року на майданчику зберігання ракетно-артилерійських снарядів 65-го арсеналу почалася пожежа з детонацією боєприпасів, яка тривала декілька днів. У результаті були пошкоджені більше ніж 260 будівель міста.

03 травня 2018 року ситуація повторилася, але в цей раз пожежу вдалося швидко ліквідувати. 15 листопада 2019 року на арсеналі прогриміло близько 20 вибухів, були людські жертви.

У 2020 році місто увійшло до новоутвореного Ізюмського району як центр Балаклійської об'єднаної територіальної громади.

Російсько-українська війна

23 березня 2017 року, внаслідок диверсії, сталися потужні вибухи і суттєва пожежа на великих складах військових озброєнь у Балаклії. Постраждала 1 людина, ще одна загинула.

02 березня 2022 року місто тимчасово зайняли окупаційні війська ЗС РФ.

06 квітня 2022 року російські окупанти здійснили артилерійський обстріл житлових будинків у місті. Внаслідок цього житло людей було частково зруйновано. Через обстріл загинуло троє людей.

За процесуального керівництва Харківської обласної прокуратури слідчими СБУ в Харківській області розпочато досудове розслідування за фактом порушення законів та звичаїв війни, поєднаного з умисним вбивством (ч. 2 ст. 438 КК України).

07 квітня 2022 року мер Балаклії Іван Столбовий втік до Росії після того, як пішов на співпрацю з російськими окупаційними військами. Столбовому оголосили підозру в держзраді.

На початку вересня 2022 року ЗСУ було розпочато Харківський контрнаступ. У напрямку Балаклії наступали 92-га окрема штурмова бригада та спецпідрозділ «Kraken», які 8 вересня звільнили її та навколишні села. Після звільнення Балаклія регулярно зазнає атаки з боку російських окупантів.

8 вересня 2023 року, відповідно до розпорядження начальника Балаклійської міської військової адміністрації Віталія Карабанова, встановлена щорічна дата відзначення Дня міста Балаклія, з нагоди визволення міста від російських окупаційних військ.

27 лютого 2025 року, пізно ввечері, по місту був завданий удар БПЛА «Шахед», внаслідок чого пошкоджено житлові будинки. Поранення отримали 2 чоловіки та жінка, а за інформацією від Харківської обласної прокуратури — одна жінка, а ще одна жінка зазнала гострої реакції на стрес.

21 серпня 2025 року російського окупанта Султана Пашотова з позивним «Тайсон», бойовика батальйону «Чібіс» 16-ї окремої бригади ГУ Генштабу ЗС РФ засуджено до 11 років заочно за катування цивільних під час окупації Балаклії. Навесні 2022 року Тайсон перебував на окупованій на той час Балаклії та з іншими окупантами облаштував у захопленому районному відділку поліції катівню, куди вони звозили десятки викрадених мешканців міста. Пашотов, зокрема, жорстоко катував їх, в тому числі на тривалий час ув'язнював у антисанітарних умовах без їжі та води. Також рашисти застосовували до викрадених людей електричний струм. Так вони намагалися залякати місцевих мешканців та змусити їх співпрацювати з армією агресора.

23 травня 2026 року внаслідок російської атаки на Балаклію було знищено церкву «Світло Євангелія», багатоквартирний будинок і приватний сектор.

Населення

• 1732 — 1 186 осіб.
• 1989 — за даними всесоюзного перепису населення 1989 року — 35 700 осіб.
• 2001 — 32 117 осіб.
• 2011 — 30 600 осіб
• 2017 — 28 868 осіб.

Національний склад

Національний склад населення за даними перепису 2001 року:

Національність	Відсоток
українці	80,44 %
росіяни	18,03 %
білоруси	0,42 %
азербайджанці	0,19 %
вірмени	0,17 %
інші/не вказали	0,75 %

Мовний склад

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року:

Мова	Чисельність, осіб	Відсоток
Українська	22 748	70,83 %
Російська	9 224	28,72 %
Вірменська	26	0,08 %
Білоруська	22	0,07 %
Ромська	8	0,03 %
Румунська	6	0,02 %
Інші/Не вказали	83	0,25 %
Разом	32 117	100 %

Освіта

Навчальні заклади:

• Балаклійська філія КЗ «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради
• Балаклійський ліцей № 1 ім. О. А. Тризни.
• Балаклійський ліцей № 2.
• Балаклійський ліцей № 3.
• Балаклійський навчально-виховний комплекс
• Балаклійська загальноосвітня школа I—III ступенів № 6.
• Балаклійська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат I—II ступенів Харківської обласної ради.
• Балаклійський ліцей.
• Балаклійська станція юних натуралістів.

Спорт

• Стадіон «Вимпел», де проводить домашні матчі футбольна команда «Цементник»
• Балаклійський Палац спорту
• ФК Балаклія та ФК «Цементник» представляють місто у Чемпіонаті Харківської області з футболу.

Економіка

Балаклійський цементний завод

Підприємства міста:

• Балаклійський ремонтний завод
• ТОВ «Балмолоко»
• Балаклійський цементний завод
• ТОВ «Інтернет-Видання Балаклія»
• Громадська організація «Мій Дім — Балаклія»
• Балдрук
• Балаклійський хлібозавод

Пам'ятки

• Районний краєзнавчий музей (пам'ятка архітектури ХІХ століття), містить єдину в Україні експозицію про життя і творчість видатної співачки Оксани Петрусенко (місто Балаклія);
• Станція юних натуралістів (міні-зоопарк);

• 400-річний дуб, який росте на березі Лебединого озера;
• Річка Сіверський Донець, Крейдяні гори, Байрак (ботанічний заказник).

Видатні особи

• Гнот Анатолій Іванович (? — 2022) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Гуртов Олексій Анатолійович (1977—2015) — майор ЗСУ, учасник російсько-української війни. У травні 2015 року у місті відкрито меморіальну дошку.
• Гопцій Микола Пилипович (*1938) — поет.
• Дукин Микола Володимирович — український письменник.
• Носань Володимир Анатолійович — український художник.
• Персанов Леонтій Іванович (1840—1867) — український художник.
• Петрусенко Оксана Андріївна — українська оперна співачка. Одна з найкращих виконавиць українських народних пісень і романсів.
• Спицин Володимир Кузьмович — голова виконкому міської ради Донецька (1978—1987).
• Тризна Олександр Андрійович — народний депутат України, був директором Балаклійської загальноосвітньої школи I—III ступенів № 1. Громадський діяч.
• Шевелєв Арнольд Григорович — історик.

Галерея

• 
  Пам'ятник Тарасу Шевченку
• 
  Палац культури
• 
  Вулиця Соборна
• 
  Балаклійський ліцей
• 
  Балаклійський ліцей №1 ім. О. А. Тризни
• 
  Балаклійський ліцей №2
• 
  Педагогічний коледж
• 
  Пам'ятник невідомому солдату Другої світової війни
• 
  Пам'ятник полеглим воїнам, що визволяли місто від фашистських загарбників у 1943
• 
  Сходи з пл. Ростовцева до річки Балаклійка

Література

• Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — Х., 1918. — С. 353.
• Слюсарський А. Г. Слобідська Україна: Істор. нарис XVII—XVIII ст. — Х., 1954.
• Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К., 1998.

Посилання

• БАЛАКЛІЯ [Архівовано 27 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.
• Балаклія — Балаклійка: Особливості розподібнення та напрямки назвотворення
• Інформаційний портал міста Балаклія [Архівовано 20 червня 2011 у Wayback Machine.]
• Сайт Балаклії [Архівовано 13 вересня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
• Інтернет-видання «Балаклія» [Архівовано 22 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
• Mari Saito, Maria Tsvetkova, Anton Zverev, Abandoned Russian base holds secrets of retreat in Ukraine, Reuters (26.10.2022)