Баламути

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Баламути— українське намисто з бус, виготовлених з перламутру — внутрішнього шару раковин прісноводних та морських молюсків. Один із елементів українського жіночого національного костюма. Предмет антикваріату та колекціонування.

Історія[ред. | ред. код]

З давніх-давен перламутр використовувався для інкрустації різних предметів побуту та виготовлення прикрас (намиста, перламутрові нитки, вставки в срібні або золоті вироби і т. д.)[1]. В Україні намисто-баламути з'явилися у ХІХ столітті і мабуть мали східне походження. Так, передбачається, що намисто могли потрапити в Україну спочатку у вигляді чоток, придбаних паломниками під час відвідин святих місць у Палестині. У вигляді назви спочатку застосовувалося берламут, барламут, що є похідним від слова перламутр. Можливо на етимологію вплинуло схоже слово берлопалиця, прикрашена дорогоцінним камінням та різьбленням, яка є знаком влади. Також відзначають співзвучність зі словом каламутний, що могло призвести до перетворення на слово баламути. Останнє могло також вийти в результаті жарту і наближено до слова баламут — баламут, пройдисвіт[2].

Баламути виготовляли з перламутрових зерен переважно морського походження кулястої чи неправильної форми[2]. Намиста бувають різної величини, зазвичай не більше чотирьох кольорів (світло-бежевих відтінків)[3]. Раніше їх нанизували за певною симетричною схемою на конопляний шнурок, що складався з кількох міцних ниток. У дорожчому варіанті намисто прикрашалося дукатами, дукачами — срібними чи золотими монетами. Намисто є одним із елементів українського жіночого національного костюма. Символізувало цноту[4], було атрибутом вбрання весільної матері[2]. Дівчата та заміжні жінки носили зазвичай один або три ряди намиста. В даний час спостерігається відродження інтересу до цієї прикраси. Особливо популярність намиста зросла після появи у червні 2014 року на інавгурації Президента України Петра Порошенка його дружини Марини Порошенко, з баламутами львівського дизайнера, колекціонера-етнографа Роксолани Шимчук[5][3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Воронов, 2004, с. 120.
  2. а б в Малюта, 2009, с. 28.
  3. а б Вісник Переяславщини (16 квітня 2019). Роксоляна Шимчук: «Найкращі сорочки пішли в землю». Рупор Київщини (укр.). Процитовано 4 жовтня 2022. 
  4. ВСВІТІ (23 жовтня 2021). Як називаються українські стародавні прикраси: салби, баламути, кризи та інші. ВСВІТІ (укр.). Процитовано 4 жовтня 2022. 
  5. Роксоляна Шимчук, етнографиня: Жінок ховали у шлюбній одежі. Інтерв'ю з України (укр.). 24 січня 2021. Процитовано 4 жовтня 2022. 

Література[ред. | ред. код]

  • Воронов В. А. Перламутр. Раковины. — М. : Астрель, 2004. — 158 с. — (Мини-энциклопедия) — ISBN 5-17-023439-2.
  • Малюта, Іван. Загубили намисто... І «збаламутили» назву // Українська культура : українська культура. — 2009. — № 38 (25 вересня—1 жовтня). — С. 28.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Малюта, Іван. (2007). Невизнані слова. Електронна бібліотека «Культура України» (укр.).