Балтійське небо (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Балтійське небо
рос. Балтийское небо
Жанр військовий фільм
Режисер Володимир Венгеров
Сценарист Микола Чуковський
У головних
ролях
Петро Глєбов
Олег Борисов
Людмила Гурченко
Всеволод Платов
Михайло Ульянов
Ролан Биков
Оператор Генріх Маранджян
Композитор Ісаак Шварц
Кінокомпанія Ленфільм
Тривалість 172 хв.
Мова російська
Країна СРСР
Рік 1960
IMDb ID 0053628

«Балтійське небо» (рос. «Балтийское небо») — російський радянський двосерійний художній фільм, знятий в 1960 році режисером Володимиром Венгеровим за твором Миколи Чуковського.

Сюжет[ред. | ред. код]

Екранізація дуже непростого для перекладення на кіномову роману Миколи Чуковського несправедливо була обділена критикою і нагородами.

Це піднесений фільм про місто-герой Ленінград, про його захисників та жителів, про драматичні будні 1941 і весни 1942 року. У центрі картини — доля ескадрильї винищувачів І-16 під командуванням капітана Рассохіна (блискуча роль Михайла Ульянова). Гинуть бойові товариші — Байсеітов, комісар ескадрильї Кабанков.

Героїчно в сутичці з німецькими асами гине і сам командир ескадрильї, його замінює нещодавно прибулий на фронт майор Лунін, колишній льотчик цивільної авіації. Галерею осіб-героїв, що зробилися такими в силу обставин доповнює персонаж 33-річного Павла Луспекаєва — льотчик Кузнєцов. Бешкетник, виключений за зловживання спиртного з військового училища, на фронті отримує бойове загартування, виправляється і героїчно гине.

Важливою лінією у фільмі є історія кохання юної ленінградки Соні і льотчика Татаренко. Дует двох молодих, але вже досвідчених майстрів екрана 25-річної Людмили Гурченко і 31-річного Олега Борисова став, на думку критиків, емоційною прикрасою фільму, оптимістичною і ніжною ноткою, розквіту фабули кіноекранізації. У Соні помирає мати і дідусь, вона залишається з 9-річним братиком, на її юних плечах доля міста. Блокадні будні змушували швидко дорослішати. Зустріч з Татаренко стала для Соні новим здобуттям себе. Бравий льотчик відмінно воював, був поранений, пройшов госпіталь, і знову вступає в бойовий стрій, замінюючи загиблих товаришів. Для цих молодих попереду два довгих роки війни … А поки вони йдуть по мостах крізь білі ночі по місту Ленінграду — місту Мідного Вершника, місту, незважаючи на військові труднощі їхньої молодості, надії і слави бойовий.

Фільм без офіціозу й помпезності, просто і мудро повідав про те, як воювали льотчики, закохувалися, гинули, як їхня справа продовжували бойові товариші, як гартувалася віра в Перемогу.

У ролях[ред. | ред. код]

Знімальна група[ред. | ред. код]

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • Книга Миколи Чуковського була написана під враженнями фронтових буднів, зокрема проведених ним як військовим кореспондентом у 3-му Гвардійському винищувальному авіаційному полку під Ленінградом в 1942 році. [1]
  • Спочатку режисером фільму планувався Олександр Іванов, але у зв'язку із завантаженістю його на зйомках фільму «Піднята цілина» вибір припав на Венгерова.
  • Автор роману Микола Чуковський був незадоволений екранізацією і навіть відправив відкритий лист в «Літературну газету» з характерним заголовком «Безцеремонність», вимагаючи зняти фільм із кінопрокату [2] [Архівовано 8 квітня 2011 у Wayback Machine.]
  • Під час зйомок повітряних сцен замість винищувачів І-16 використовувалися за одними даними літаки Як-18П, за іншими — Як-11. [3] [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.];
  • Творці фільму для достовірності того, що відбувається пішли навіть на те, щоб втопити справжню вантажівку. За спогадами оператора Генріха Маранджяна:

У «Балтійському небі» ми втопили під льодом, в мороз, справжній автомобіль, причому з запаленими фарами, які повільно гаснуть під водою. Кілька днів мучився, готуючись до зйомки. У хід пішли шланги, проводи, акумулятори, важкі болванки для вантажу, картонні коробки. Випросив на аеродромі у знайомого пілота літакові фари … [4] [Архівовано 24 листопада 2011 у Wayback Machine.]

Посилання[ред. | ред. код]