Балхаш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Балха́ш
каз. Балқаш
Балха́ш
Озеро Балха́ш, знімок з космосу
46°32′27″ пн. ш. 74°52′44″ сх. д. / 46.54083333336077288° пн. ш. 74.87888888891677652° сх. д. / 46.54083333336077288; 74.87888888891677652Координати: 46°32′27″ пн. ш. 74°52′44″ сх. д. / 46.54083333336077288° пн. ш. 74.87888888891677652° сх. д. / 46.54083333336077288; 74.87888888891677652
Розташування
Країна Flag of Kazakhstan.svg Казахстан
Геологічні дані
Тип безстічне озеро[d]
Розміри
Площа поверхні 16400  км²
Висота 340 м
Глибина середня 5,8 м
Глибина макс. 26  м
Довжина 620 км
Ширина 70 км
Берегова лінія 2385 км
Об'єм 112  км³
Вода
Період оновлення 214 444 800 секунда[1]
Басейн
Вливаються Ілі, Каратал, Аксу, Лепси, Аягуз
Витікають випаровування
Площа басейну 413000  км²
Країни басейну Казахстан
Інше
Geonames 1525796
Lakebalkhashbasinmap.png
Балхаш. Карта розташування: Казахстан
Балхаш
Балхаш (Казахстан)

CMNS: Балха́ш у Вікісховищі

Балха́ш (каз. Балқаш) — безстічне озеро на південному сході Казахстану; 17-22 тис. км², глибина до 26 м; завдовжки 605 км, завширшки до 74 км; в західній частині вода прісна (впадає річка Ілі), у східній — солонувата.

У льодовиковий період озеро було з'єднане з сусіднім озером Алаколь і мало площу 102 тис. км². Різниця рівнів сучасних і стародавніх озер становить в середньому 100—200 м. У післяльодовиковий час клімат став сухішим та теплішим, льодовики, які живили велетенське озеро, відступили високо в гори. Озеро почало поступово висихати, зменшуватись в розмірах, засолюватись[2].

Озеро розташоване в осяжній Балхаш-Алакольській улоговині. Висота над рівнем моря 340 м (рівень води коливається з різною періодичністю) Площа 17—22 тис. км², довжина 605 км, ширина від 9—19 км в східній частині до 74 км в західній. Об'єм водної маси 112 км³. Площа басейну близько 501 тис. км². Найбільша глибина 26 м.

Озеро Балхаш ділиться протокою (Узун-Арал[3]) завширшки 3 км на дві частини, що різко розрізняються: західна частина мілководна і має прісну воду, східна частина — глибока і має велику солоність (від 3,5 до 6 г/л). У західну частину Балхаша впадає велика річка Ілі (80 % усього притоку води), в східну — невеликі річки Каратал, Аксу, Лепси, Аягуз тощо.

Берегова лінія досить звивиста. Береги розчленовані численними затоками і бухтами. Островів мало, найбільші — Басарал і Тасарал.

Клімат у районі озера пустельний. Середня температура липня близько 24 °C, січня біля —8 °С.

Назва і легенда[ред. | ред. код]

Топонім «Балхаш», за однією з версій, походить від слова balkas татарської, казахської та алтайської мов, яке означає «болотиста місцевість, покрита купинами» або «купини на болоті»[4]. В казахській мові «балкыту» значить «плавка металу», «плавити»[5]. Етимологію від «балку» підтверджують археологічні дані експедиції академіка А. Маргулана[ru] (див. нижче розділ «Історія») по Прибалхашшю як вогнищу давньої металургії епохи енеоліту і ранньої бронзи, а також бореальний (ностратичний) характер дієслівної праформи *Blķ (праіндоєвропейське *Brķ), що означає «виблискувати», «горіти», «палити», «танути», «розтоплюватись»[6].

Згідно з легендою про походження озера, заможний чародій Балхаш мав красуню-доньку Ілі. Коли прийшов час видавати Ілі заміж, Балхаш оголосив, що видасть її тільки за найбагатшого, найвродливішого і найсильнішого. Серед прибулих женихів були два сини китайського імператора з караванами, навантаженими дорогими товарами, сини монгольського хана з табунами коней і сріблом, а також молоді бухарські купці з килимами й виробами зі слонової кістки. Однак був серед тих, хто побажав випробувати щастя, й бідний пастух Каратал, який одразу ж сподобався нареченій.

Після змагань, на яких Каратал здобув перемогу, обурений Балхаш вигнав його. Однак Ілі вночі втекла з рідного дому й поскакала на коні з обранцем від злого батька. Дізнавшись про втечу дочки, Балхаш наклав закляття на коханих, і вони перетворилися на дві річки, що стрімко несуть свої води з гір. А щоб річки ніколи не з'єдналися, Балхаш впав між ними і став сивим від пінних хвиль озером[7].

Історія[ред. | ред. код]

Перші історико-географічні відомості про озеро Балхаш з'явилися у китайців, які, маючи контакти із Середньою Азією, раніше за інших змогли познайомитися з цим регіоном. Простір на захід від Великого китайського муру китайці називали «Сі-Юй» (Західний край) і знали про його існування ще в 126 році до н. е. У 607 році складено мапи 44 держав, що існували тоді в Середній Азії, однак ці описи не збереглися. Від VIII століття територія від озера до гір Тянь-Шаню відома під назвою Семиріччя (каз. Жетісу, кирг. Жетисуу), де змішувалися культури кочових (тюрків та монголів) і осілих народів Середньої Азії[8].

Александер фон Гумбольдт вважав, що озеро Балхаш було відоме китайцям під назвою «Сі-Хай» (Західне море; ця назва була перенесена в атлас 1855 року). Назва «Балхаш-Нор» (Balas-nur — «озеро Балхаш»), яку дали озеру джунгари, є на мапі Юліуса Клапрота[ru] 1833 року, складеній за знімками європейських послів. Тюрки і монголи, що позначали білим кольором всі географічні об'єкти на захід від своїх поселень, назвали його «Ак-Денгіз» («біле море»), а коли кордони їх держав відсунулися на захід, то озеро стало «синім» (східним) — «Кукча-Денгіз». Казахи називали озеро «Тенгіз» (каз. Теңіз), що означає «море»[9].

XVII—XIX століття[ред. | ред. код]

У другій редакції книги Великому Кресленню (1627 рік) озеро відсутнє, хоча є інформація про інші внутрішні водойми, наприклад про Аральське море. На мапі під назвою «Креслення землі всього безводного і малопрохідного кам'яного степу», яку склав 1695 року тобольський картограф Семен Ремезов, озеро Балхаш наявне під назвою «море Тенгіз». Потрібно сказати, що озеро було позначене досить неточно — на заході з нього витікають Сирдар'я і Амудар'я, а на сході впадає 8 річок. У центрі Балхаша позначений великий гористий острів Коїшор. Попри ці невідповідності, слід зазначити, що автори виконали величезну роботу, склавши креслення зі слів старожилів і послів[10].

У XVIII столітті «Тенгіз» з'являється на декількох мапах: на мапі шведського офіцера Й. Г. Рената, яка вийшла 1716 року (обриси озера були найбільш близькі до дійсності)[11], а також на «мапі Росії у Великій Татарії» капітана Філіппа Страленберга, що вийшла 1730 року в Стокгольмі.

Після падіння Джунгарського ханства в 1756 році разом з караванами до Західного Китаю стали посилати геодезистів, і до початку XIX століття існувало вже кілька мап Джунгарії, складених за розпитами, однак достовірних відомостей про Прибалхашшя й саме озеро не було. 1834 року астроном В. Ф. Федоров визначив точне положення озера Балхаш і частково відзняв його узбережжя[9], а від 1837 до 1843 року відбулось кілька експедицій в район озера, вивчено його береги й проведено пробний вилов риби, який показав відсутність червоної риби і незначність улову, якщо порівняти з рибним промислом на озері Зайсан. Експедиція 1851—1852 років вивчила глибини озера й можливість судноплавства на ньому[10]. За часів китайської династії Цін (1644—1911 рр.) озеро було північною межею китайської держави, але в 1864 році, відповідно до російсько-китайської угоди про північно-західний кордон, Балхаш і прилеглі до нього території відійшли до Російської імперії[12]. У 1850—1860 роках впадину Балхаша й басейн річки Ілі досліджував казахський вчений Чокан Валіханов, який вказав на схожість походження й історичного формування впадин Балхаша та Алаколя[13].

XX століття[ред. | ред. код]

Озеро Балхаш і прилеглі території на мапі 1903 року, з енциклопедії Самуеля Оргельбранда

Великий внесок у дослідження озера Балхаш зробив російський географ Лев Семенович Берг. У 1900—1906 роках Туркестанський відділ Російського географічного товариства доручив йому провести географо-гідрологічне дослідження Аральського моря. Під час цієї експедиції в 1903—1904 роках він, серед іншого, провів інструментальну зйомку берегів Балхаша, району нижньої течії Ілі й прилеглих до озера областей. Крім того, Берг досліджував саме озеро і його можливі зв'язки з Аральським морем і довів, що Балхаш лежить за межами Арало-Каспійського басейну і що вони не були з'єднані в геологічному минулому. Цікаво відзначити, що, коли Лев Семенович Берг вивчав озеро Балхаш, він прийшов до висновку, що воно не всихає і вода в ньому прісна. Дослідник стверджував, що «Балхаш колись зовсім висох, а потім знову наповнився водою, відтоді він ще не встиг осолонитися». З цих результатів і з бідності фауни озера був зроблений висновок про невеликий вік водойми.

Детальну фізико-географічну характеристику басейну озера Балхаш виконав в 1910 році Б. Ф. Мефферт. Він вивчив річкові системи Моїнти[ru], Джамчі і Токрау[ru], розташовані в північному Прибалхашье, і відніс ґрунтовий покрив до лесоподібного типу. Мефферт вважав, що Північне Прибалхашшя за своєю геологічною будовою належить до стародавнього палеозою. Крім того, він висловив думку, що, коли рівень води в Балхаші був на 30 метрів вищий від сучасного, то озеро було з'єднане з розташованими на схід від нього озерами Сасикколь, Алаколь і Ебі-Нур[14].

За радянських часів дослідження озер Середньої Азії проводив Державний гідрологічний інститут[ru]. Особливу увагу приділяли фізико-хімічному напрямку досліджень мінеральних озер для потреб соляної і хімічної промисловості, а також бальнеотерапії[15].

Походження озера[ред. | ред. код]

Басейн озера Балхаш.
Супутниковий знімок гирла Каратала.

Балхаш розкинувся в найглибшій частині великої Балхаш-Алакольської улоговини, яка утворилася внаслідок пологого прогину Туранської плити в неоген — четвертинний період і згодом заповнилася піщаним алювієм. Котловина належить до системи розломів Джунгарського Алатау, в яких також розташовані озера Сасикколь, Алаколь і Ебі-Нур (за Джунгарською брамою)[16]. Ці озера є залишками стародавнього Ханкайського моря, яке колись займало всю Балхаш-Алакольську западину, але не з'єднувалося з Арало-Каспійським басейном[17].

Рельєф[ред. | ред. код]

Площа озера Балхаш становить близько 16,4 тис. км² (2000 рік)[18], що робить його найбільшим з озер, повністю розташованих на території Казахстану. Балхаш лежить на висоті приблизно 340 м над рівнем моря[К. 1] і має форму півмісяця. Завдовжки воно близько 600 км, ширина змінюється від 9-19 км в східній частині до 74 км в західній. Довжина берегової лінії стоновить 2385 км[19]. Півострів Сариесік, що розташований приблизно посередині озера, гідрографічного ділить його на досить відмінні частини. Західна частина відносно мілководна й майже прісна, а східна має велику глибину і солону воду[20]. Через протоку Узинарал (каз. Ұзынарал — «довгий острів») завширшки 3,5 км, яку формує півострів, вода із західної частини поповнює східну. Глибина протоки становить близько 6 м[21].

Вигляд озера Балхаш із космосу
Знімок NASA, серпень 2002 р.
Balkhash labeled ru.jpg
Цифрами позначені найбільші півострови, острови і затоки:
  1. Півострів Сариесік, що розділяє озеро на дві частини, і протоку Узинарал
  2. Півострів Байгабил
  3. Півострів Балай
  4. Півострів Шаукар
  5. Півострів Кентубек
  6. Острови Басарал і Ортаарал
  7. Острів Тасарал
  8. Затока Шемпек
  9. Затока Саришаган
Краєвид з літака на півострів Сариесік і протоку Узинарал

Котловина озера складається з декількох маленьких западин. У західній частині Балхаша є дві западини завглибшки до 7-11 м — одна з яких простягнулася з західного узбережжя від острова Тасарал до мису Коржинтубек, друга тягнеться на півдні від затоки Бертис, яка є найглибшим місцем західного Балхаша. Глибина западини східного Балхаша досягає 16 м, найбільша глибина всій східної частини — 27 м[13]. Середня глибина всього озера становить 5,8 м, загальний об'єм води — близько 112 км³.

Західні й північні береги Балхаша високі (20-30 м) і скелясті, складені палеозойськими породами (порфіри, туфи, граніти, сланці, вапняки) й мають сліди давніх терас. Південні береги від затоки Карашаган до дельти річки Ілі низькі (1-2 м) і піщані, періодично затоплюються в повінь (через що поцятковані численними дрібними озерами), місцями зустрічаються прибережні пагорби заввишки 5-10 м[13]. Берегова лінія дуже звивиста і розчленована численними затоками та бухтами. Великі затоки західної частини: Саришаган, Кашкантеніз, Каракамис, Шемпек (південний кінець озера), Балакашкан і Ахметсу. У східній частині виділяють затоки Гузколь, Баликтиколь, Кукун і Карашиган, там само розташовані півострови Байгабил, Балай, Шаукар, Кентубек і Коржинтубек. У роки зі значною кількістю опадів, коли рівень Балхаша підіймається вище відмітки 342,5 м, він з'єднується з прибережними озерами на півдні, наприклад, з Ітішпесом[22].

Великих островів на озері мало, Басарал і Тасарал (найбільші), а також Ортаарал, Аякарал і Олжабекарал розташовані в західній частині озера. У східній частині лежать острови Озинарал, Ултаракти і Коржин, а також острів Алгази. Загалом на озері налічується 43 острови загальною площею 66 км²[23], проте зі зниженням рівня води утворюються нові острови, а площа вже наявних збільшується[24].

Живлення озера й рівень води[ред. | ред. код]

Балхаш-Алакольський басейн має площу 512 тис. км²[25], а його сумарний поверхневий стік у середній за водністю рік становить 27,76 км³, включаючи 11,5 км³, що надходять з території КНР. Площа водозбірного басейну тільки озера Балхаш становить близько 413 тис. км²[26][24], причому 15 % його території лежить на північному заході Сіньцзян-Уйгурського автономного району Китаю, і невелика частина — в Киргизстані. З сумарного стоку Балхаш-Алакольського басейну 86 % припадає на озеро Балхаш, стік річки Ілі становить до 12,3 км³/рік[27](за даними ВРЕ — близько 23 км³ на рік[28]). Ілі, яка впадає в західну частину озера, дає 73-80 % загального притоку води в озеро. Річка бере початок у горах Тянь-Шаню і живиться, здебільшого, льодовиками, що обумовлює денні та сезонні коливання рівня води — період танення гірських льодовиків припадає на червень — липень[28]. При впадінні в озеро Ілі утворює дельту площею 8 тис. км² з безліччю проток (Кур-Лі, Ак-Узек, Джиде та інші). Дельта Ілі відіграє роль природного регулятора, віддаючи в посушливі роки частину накопиченої води озеру[29]. Вище за течією річки, неподалік від села Баканас, від Ілі справа відходить сухе русло Баканас (дельта)[ru] — один із стародавніх рукавів Ілі, що впадав у озеро на схід від півострова Сариєсік.

У східну частину озера впадають річки Каратал, Аксу, Лепси, крім того, озеро підживлюється ґрунтовими водами[18][27]. Річка Каратал, яка бере початок на схилах Джунгарського Алатау є другою за значущістю притокою озера Балхаш. Води річки Аягуз, що живили східну частину озера до 1950-х років, станом на 2004 рік практично вже не досягали його. Річна різниця в притоках західної і східної частин озера становить 1,15 км³[30].

Водний баланс озера, 2000 рік[29]

Об'єм стоку в басейн озера у 2000 році становив 22,51 км³, з них:

  • Прибуття поверхневих вод — 18,51 км³,
  • Підземних — 0,9 км³,
  • Через опади та лід — 3,1 км³.

Витрати за рік становили 24,58 км³:

  • На випаровування — 16,13 км³,
  • В дельті річки Ілі — 4,22 км³,
  • Льодоутворення — 0,749 км³,
  • Житлово-комунальне господарство — 243,97 млн м³,
  • Промисловість — 219,14 млн м³,
  • Сільське господарство — 3238,67 млн м³,
  • Рибне господарство — 26,9 млн м³.

Площа і об'єм озера сильно змінюються згідно з довгострокових коливаннями і короткостроковими флуктуаціями рівня води. Довгострокові коливання мають амплітуду 12-14 м, мінімальні значення припали на період від V до X століття, а максимум рівня води спостерігали від XIII до XVII століття[16]. На початку XX століття і від 1958 до 1969 року площа озера збільшувалася до 18-19 тисяч км², а під час посух, наприклад, наприкінці XIX століття, а також у 1930-х і 1940-х роках, озеро стискалося до 15,5-16,3 тисяч км². Амплітуда коливань рівня води в озері при цьому становила близько 3 м[21]. Станом на 1946 рік площа поверхні озера становила 15730 км², а об'єм — 82,7 км³[26]. На початок 2000-х років озеро перебувло в стадії звуження через відведення річок, які впадають у нього, в господарських цілях[24]. Так, на річці Ілі в 1970 році побудовано греблю Капчагайської ГЕС, що утворила Капчагайське водосховище. Під час заповнення цього резервуара водний баланс Балхаша був порушений, що викликало погіршення якості води, особливо в східній частині озера. Від 1970 до 1987 року рівень води знизився на 2,2 м[21], а об'єм — на 30 км³. Проведені дослідження показали, що якби природний режим живлення зберігся, то від 1975 року 1986 року все-одно настала б фаза скорочення озера, тобто антропогенні та природні фактори впливали на екосистему озера в одному напрямку. Пропонували варіанти розв'язання проблеми збільшення засоленості західної частини, що ґрунтувалися на поділі озера греблею, проте реалізація подібних планів була неможливою через економічну ситуацію в країні[16][17][31].

Мінімум рівня води в озері (340,65 метра над рівнем моря) був зафіксований 1987 року після закінчення заповнення Капчагайського водосховища, а в січні 2005 року спостерігалося підвищення рівня до 342,5 метра, яке деякі фахівці пов'язали з великою кількістю опадів, що випали останніми роками[32].

Склад води[ред. | ред. код]

Озеро Балхаш відносять до напівпрісноводних озер — хімічний склад води залежить від гідрографічних особливостей водойми. Вода західної частини озера майже прісна (мінералізація становить 0,74 г/л) і більш каламутна (прозорість — 1 м), використовується для питного та промислового постачання. Східна частина має велику солоність (від 3,5 до 6 г/л) і прозорість (5,5 м)[23]. Загальна середня мінералізація по Балхашу — 2,94 г/л. Багаторічний (1931—1970) середній осад солей в Балхаші становить 7,53 млн т, запаси розчиненої солі в озері — близько 312 млн т[13]. Вода в західній частині має жовтувато-сірий відтінок, а в східній колір змінюється від блакитного до смарагдово-блакитного, що помітно на супутникових знімках[33].

Клімат[ред. | ред. код]

Кліматограма міста Балхаш
СЛБКТЧЛСВЖЛГ
 
 
13
 
 
−9
−18
 
 
10
 
 
−8
−18
 
 
10
 
 
0
−10
 
 
11
 
 
14
3
 
 
15
 
 
22
10
 
 
12
 
 
28
16
 
 
10
 
 
30
18
 
 
8
 
 
28
16
 
 
4
 
 
22
9
 
 
9
 
 
13
2
 
 
14
 
 
3
−6
 
 
15
 
 
−5
−13
Середня макс. і мін. температури повітря (°C)
Атмосферні опади (мм), за рік : 131 мм.

Джерело: Погода і Клімат — клімат Балхаша(рос.)[К. 2]
Озеро Балхаш навесні, 2008 рік

Клімат в районі озера є пустельним. Середня максимальна температура липня становить близько 30 °C, січня — близько -9 °C. Опадів у середньому випадає 131 мм на рік. Відносна вологість повітря становить 55—60 %[34].

Середня річна швидкість вітру близько 4,5—4,8 м/с, причому в західній частині озера переважають північні вітри, а в східній частині — північно-східні. Вітер викликає на озері великі хвилі[ru] (висота хвилі може досягати 2-3,5 м)[17], в західній частині спостерігається постійна кругова течія[ru], направлена за годинниковою стрілкою.

Кількість сонячних днів становить 110—130 на рік, енергетична освітленість — 15,9 МДж на м² за день[26]. Балхаш належить до числа теплих озер, які добре прогріваються. Температура води на поверхні озера змінюється від 0 °C в грудні до 28 °C в липні. Середньорічна температура західної частини озера становить 10 °C, східної — 9 °C. Озеро щорічно замерзає, і лід зазвичай тримається з листопада до початку квітня[35], причому схід зледеніння зі східної частини відбувається із затримкою на 10-15 днів[17].

Температура води озера (°C) залежно від глибини (дані 1985—1987 рр.)[26]
Глибина Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру
Східна частина озера
0 −0.2 0.2 13.9 19.0 23.4 23.2 17.2 11.4
10 1 10.8 16.7 21.7 22.8
20
(біля дна)
1.7 1.9 8.9 13.7 14.6 19.7 17.1 11.5
Західна частина озера (неподалік від міста Балхаш)
0 0.0 0.8 6.7 13.3 20.5 24.7 22.7 16.6 7.8 2.0
3
(біля дна)
0.3 2.2 6.5 13.1 19.6 24.1 22.6 16.5 7.4 2.0

Тваринний та рослинний світ[ред. | ред. код]

Прибережний очерет

На берегах озера росте туранга (в складі тугаїв) і верба, з тонконогоцвітих — очерет звичайний, рогіз південний (Typha angustata) і кілька видів куги — узбережна, озерна і ендемічний вид куга казахстанська (Scirpus kasachstanicus). Під водою зростають два види водопериці — колосиста і кільчаста, кілька видів рдеснику: блискучий, пронизанолистий, кучерявий, гребенястий і великоплодий (P. macrocarpus); трапляються пухирник звичайний, кушир занурений, а також два види різух (морська і мала). Фітопланктон, концентрація якого станом на 1985 рік становила 1,127 г/л, представлений численними видами водоростей[26].

Фауна озера була досить багата, але починаючи з 1970-х років біорізноманіття почало знижуватися через погіршення якості води. До того часу бентос був представлений молюсками, личинками ракоподібних, водних комах. Також представлені хірономіди і малощетинкові черви. Зоопланктон (концентрація 1,87 г/л, 1985[26]) також був досить рясний, особливо в західній частині. В озері водилося близько 20 видів риб, з яких 6 були рідними — ілійськая (Schizothorax pseudoksaiensis) і балхаська (S. argentatus) маринки, балхаський окунь (Perca schrenkii), плямистий (Nemachilus strauchi) і одноколірний голець (N. labiatus) і балхаський гольян (Phoxinus poljakowi), а решта — інтродукованими: короп, шип, східний лящ (Abramis brama orientalis), аральський вусань (Barbus brachycephalus), сибірський ялець, короп, Лин, судак, сом, осман, срібний карась та інші. Основними промисловими рибами були сазан, судак, жерех і лящ[26][28].

Очерет, який рясно ріс на південному березі озера, особливо в районі дельти Ілі, слугував відмінним притулком для птахів і тварин. Зміна гідрологічного режиму нижче Капчагайського водосховища призвела до деградації дельти Ілі — від 1970 року її площа зменшилася з 3046 км² до 1876 км², внаслідок чого скоротилися водно-болотні угіддя і тугаї — місця проживання птахів і звірів. Освоєння земель, застосування пестицидів, перевипас худоби й вирубки очерету також вплинули на біорізноманіття басейну. З 342 видів хребетних 22 занесені до Червоної книги Казахстану[ru][29]. У лісах дельти до середини XX століття водився туранський тигр, який харчувався дикими свинями. У пониззя Ілі в 1940-х роках зусиллями А. О. Слудського було акліматизовано завезену з Канади ондатру. Багаті на крохмаль кореневища рогозу стали для неї хорошим кормом, однак за останні роки в зв'язку з постійними зимовими паводками, які виникають внаслідок скидів з Капчагая, і вирубкою очерету місця проживання ондатри зруйновані і повністю припинений її промисел, що доходив раніше до 1 млн тваринок на рік[29].

Балхаш належить до ареалу великих бакланів, чирків, фазанів, беркутів і чепур. Зі 120 видів птахів до Червоної книги потрапили 12, в тому числі рожевий і кучерявий пелікани, косар, лебідь-кликун і орлан-білохвіст[29].

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. Оскільки рівень води зазнає коливань різної періодичності, висота поверхні озера також змінюється.
  2. Дані ILEC [Архівовано 16 липня 2011 у Wayback Machine.] за 1986—1990 роки трохи відрізняються

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://web.archive.org/web/20180108062758/http://wldb.ilec.or.jp/Details/lake/ASI-54
  2. Мир озер. Книга для внеклассного чтения учащихся 8-10 классов средней школы. — М.:Просвещение, 1989
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 7 січня 2009. Процитовано 23 лютого 2009. 
  4. Макс Фасмер. Етимологічний російськомовний словник.(рос.)
  5. Министерство образования и науки Республики Казахстан[ru]. Словарь казахско-русский, русско-казахский.
  6. Иллич-Свитыч В. М. «Опыт сравнения ностратических языков (семито-хамитский, картвельский, индоевропейский, уральский, дравидийский, алтайский)»
  7. Алтайский К., Каратаев М. Путешествие в Жер-Уюк. — М., 1971. — С. 67-68.
  8. Svatopluk Soucek. A History of Inner Asia. — Cambridge University Press, 2000. — 369 с. — ISBN 0521657040.
  9. а б Николаев В. Прибалхашье. — Алма-Ата : Кайнар, 1984. — 155 с.
  10. а б Імператорське російське географічне товариство. Відділ фізичної географії // Нотатки Імператорського російського географічного товариства з загальної географії. — типографія В. Безобразова, 1867. — С. 329-347.(рос.)
  11. Макшеєв А. (1881). Мапа Джунгарії, яку склав Швед Ренат під час його полону в калмиків від 1716 до 1733 року. vostlit.info. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 29 січня 2009. (рос.)
  12. Влада будь-якою ціною: Справжня історія китайця Цзян Цземіня. Глава 14. Велика епоха (The Epoch Times). 2005. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 29 січня 2009. (рос.)
  13. а б в г Казахская ССР: краткая энциклопедия. — Т. 2. — С. 101-102.
  14. Бейсенова А. С. Дослідження природи Казахстану. — Алма-Ата : Казахстан, 1979.(рос.)
  15. О ГГИ (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 грудня 2014. 
  16. а б в Maria Shahgedanova. The Physical Geography of Northern Eurasia. — Oxford University Press, 2002. — С. 140-141. — ISBN 0198233841.
  17. а б в г Соколов А. А. Глава 21. Середня Азія і Казахстан, розділ Озера // Гідрографія СРСР. — Л. : Гидрометеоиздат, 1952.(рос.)
  18. а б Igor S. Zektser, Lorne G Everett. Groundwater and the Environment: Applications for the Global Community. — CRC Press, 2000. — С. 76. — ISBN 1566703832.
  19. Lake Balkhash (англ.). Архів оригіналу за 8 червня 2015. Процитовано 4 січня 2015. 
  20. dic.academic.ru. З Великої радянської енциклопедії (рос.). Архів оригіналу за 23 вересня 2019. Процитовано 4 січня 2015. 
  21. а б в Lake Balkhash. Britannica Online Encyclopedia. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 29 січня 2009. 
  22. Итишпес [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] / Казахстан. Национальная энциклопедия. — Алматы: Гл. ред. «Казак энциклопедиясы», 2005. — Т. 2 Г—Й. — С. 522.(рос.)
  23. а б Горкін А.П. Балхаш. Географія: Сучасна ілюстрована енциклопедія. Архів оригіналу за 28 березня 2022. Процитовано 5 січня 2015. (рос.)
  24. а б в Guillaume Le Sourd, Diana Rizzolio (2004). United Nations Environment Programme — Lake Balkhash (англ.). UNEP Global Resource Information Database. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 29 січня 2009. 
  25. World Resources Institute. Watersheds of the World: Asia and Oceania - Lake Balkhash Watershed (англ.). Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 1 лютого 2009. 
  26. а б в г д е ж International Lake Environment Committee. Lake Balkhash (англ.). World Lakes Database. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 29 січня 2009. 
  27. а б Інститут гідрогеології та гідрофізики Міністерства освіти та науки. Водні проблеми Казахстану. unesco.kz. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 2009-01-2. (рос.)(англ.)
  28. а б в З ВРЕ[недоступне посилання з лютого 2019](рос.)
  29. а б в г д Ілі-Балхаш — Концепція стійкого розвитку. UNDP Kazakhstan. 4 ноября 2004. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 14 лютого 2009. (рос.)
  30. Водні ресурси Казахстану в новому тисячолітті. UNDP Kazakhstan. 19 квфтня 2004. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 14 лютого 2009. (рос.)
  31. Kader Kezer, Hiroshi Matsuyama. Decrease of river runoff in the Lake Balkhash basin in Central Asia // Hydrological Processes. — Wiley Interscience, 2006. — Т. 20, № 6. — С. 1407-1423.
  32. Ольга Малахова (23/09/05). Врятувати Балхаш ми зможемо разом. Казахстанська правда. Архів оригіналу за 6 липня 2011. Процитовано 29 січня 2009. (рос.)
  33. Lake Balkhash, Kazakhstan : Image of the Day (англ.). NASA Earthobservatory. 1 грудня 2000. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 29 січня 2009. 
  34. Погода і Клімат — клімат Балхаша (рос.). Архів оригіналу за 15 квітня 2013. Процитовано 8 лютого 2016. 
  35. Ice Melts on Lake Balkhash, Kazakhstan : Image of the Day (англ.). NASA Earthobservatory. 30 квітня 2003. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 29 січня 2009. 

Посилання[ред. | ред. код]