Бальна сукня
 | Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
Значення[ред. | ред. код]
Бальна сукня — жіночий одяг із пишною довгою спідницею та корсетом. Більшість сучасних фасонів для зручності імітують корсет, доповнюючи його декольте або вирізами на плечах. Зазвичай такі сукні носять з палатином (шаллю з дорогої тканини), плащем із капюшоном, накидкою з дорогими (от кутюр або вінтажними) прикрасами та рукавичками «оперної» довжини.
Стандартними аксесуарами до такої сукні є бальні черевички та клатч. Цю сукню можна носити з державними нагородами. Одруженим дамам дозволялося носити діадему. Починаючи з середини 18 століття, форма бальної сукні дещо змінилась. У давнину носити таке вбрання могли заможні жінки та дівчата, адже в решти населення не було коштів, щоб придбати таку сукню. Хоча штучні тканини в сучасних сукнях іноді використовуються, найбільш поширеними є сатин, шовк, тафта й оксамит із мереживом, перлами, блискітками, вишивкою та оборками. Бальна сукня використовується для урочистих подій (на кшталт білої краватки для чоловіків).
Історія[ред. | ред. код]
В епоху Регентства (періоду в британській історії з 1811 по 1820 рік), вечірні сукні були формальним жіночим вбранням. Силует таких суконь був виконаний у стилі ампір, тобто: з завищеною талією, короткими рукавами і досить вузькою спідницею. Однак у вікторіанську епоху спідниці стали більш пишними.
Вечірні сукні шилися зі спідницями кльош, які налічували багато шарів. Тому збільшення ваги спідниці призвело до розвитку виробництва криноліна. У 1850-х і 1860-х роках кринолін носили як зі звичайними, так і з вечірніми сукнями.
З 1870-х років сукні знову почали приймати вузький силует, а увага зосереджувалася на задній частині спідниці. Тому турнюр і став популярним. Наприкінці 19 століття він зник, і спідниці знову мали «дзвоноподібний» силует.[1]
В епоху короля Едуарда жіночі сукні мали «S»-подібний силует. Протягом 1920-х років оздоблення на сукнях стало більш яскравим, оскільки їх почали прикрашати вишивкою з трояндами. У часи «Великої Депресії» сукні знову стали більш консервативними.
Після закінчення Другої світової війни, в 1947 році, відомий кутюр'є Крістіан Діор представив свою колекцію під назвою «New Look». Ця колекція охоплювала сукні з чітко підкресленою талією та пишними спідницями.
Для пошиття таких суконь використовували виключно дорогі тканини. Бальні сукні знову були введені в моду. Ці сукні мали ліф без бретелей, а короткі рукави були так само поширені, як і вирізи на плечах. Нині бальні сукні й досі залишаються найбільш вишуканим жіночим вбранням, їх носять винятково на урочисті події та бали.
Гардероб[ред. | ред. код]
Згідно з правилами етикету, доречним жіночим вбранням, яке слід одягати на урочисті заходи, є бальна сукня.[2] Елементи жіночого гардероба включають:
- бальну сукню довжиною до підлоги;
- рукавиці «оперної довжини»;
- бальні туфельки: найчастіше на високих підборах, іноді — без;
- ювелірні вироби: сережки та намисто, а от браслети не є обов'язковими;
- годинник — не вважається доречним аксесуаром, але він може бути використаний у тому разі, якщо його циферблат прикритий і більш схожий на браслет;
- палатин, плащ із капюшоном або накидку замість плаща, пальто довжиною до підлоги;
- сумку-клатч або маленьку вечірню сумочку.
Не є обов'язковими:
- державні нагороди — вони доречні лише в тому разі, якщо потреба в них згадується в запрошенні;
- бантики, що прикріплюються шпильками до грудей;
- діадеми одягають здебільшого одружені жінки.
Дебютантки[ред. | ред. код]
Для свого першого виходу «у світ» дебютантки вдягали довгі білі сукні на кшталт тих бальних, що носили в давнину.
Також одягали довгі білі шкіряні рукавички вище ліктя, оздоблені маленькими перламутровими ґудзиками на зап'ясті, хоча у наш час є також досить поширеними довгі рукавички з атласу.
Див.також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Klymchuk, V. (2019). Points system of dogs’ clinical condition with osteohondrosis dissedans. Scientific Horizons. Т. 83, № 10. с. 81—85. doi:10.33249/2663-2144-2019-83-10-81-85. ISSN 2663-2144. Процитовано 15 січня 2021.
- ↑ Семененко, Любов Миколаївна (20 грудня 2016). Жіночий дискурс повісті Любові Яновської «Мій роман». Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету. Т. 15. с. 249—258. doi:10.31812/filstd.v15i0.181. ISSN 2305-3852. Процитовано 15 січня 2021.