Бандура

Бандура

Академічна бандура «чернігівського» типу
Класифікація	струнний щипковий музичний інструмент, Хордофон
Діапазон	(діапазон академічної бандури «київського» («чернігівського») типу
Подібні інструменти	Арфа, Старосвітська бандура, Гусла, Кобза, Арфа, Торбан.

Банду́ра — український народний струнно-щипковий музичний інструмент. Класичний (діатонічний) і сучасний (діатонічний або хроматичний) інструмент з родини арф, гусел та псалтиріонів. Музикант, граючи на старосвітський чи сучасній бандурі, не притискає струн на грифі, а, подібно до арфи, щипком пальців (лівої руки тощо) у потрібний момент видобуває звук певної струни, зате в XVIII і XIX ст. всі бандури використовували техніку притискання струн до грифа. Бандури XVIII ст. були більш схожі на німецькі пів-лютні, ніж на сучасні інструменти.

В ширшому розумінні до бандур зараховують кобзу — старовинний український національний струнно-щипковий музичний інструмент з родини лютневих. Музикант, граючи на кобзі, притискає струни на грифі, тримаючи її подібно до лютні, і щипком пальців у потрібний момент видобуває звук певної струни.

Історія

Походження

Існує кілька гіпотез щодо походження української бандури. Вірогідно, вона еволюційно пов'язана з кобзою, а не з гуслями. Давньоруські гуслі мали невелику кількість струн (4—5), на яких грали брязканням (рос. бряцаньем). Такий спосіб гри, притаманний балалайці, не зафіксований в Україні. До речі, не знайдено жодного зразка самих давньоруських гусель. Після об'єднання з Литовським князівством (1321 р.) русинські землі орієнтувалися у своєму розвитку на західну культуру. Імперська культурологічна асиміляція почалася з кінця XVIII ст., коли багатострунний український музичний інструмент «бандура» вже сформувався і побутував (1740 р.).

На користь тези про походження бандури від кобзи говорять такі факти:

• у XIX ст. бандури були симетричні, що притаманне лютнеподібним інструментам;
• основні струни, розміщені на корпусі бандури, називаються «приструнки», тобто як частина струн при основних струнах на грифі;
• функціональні назви струн на грифі кобзи подекуди збігаються з назвами таких струн бандури;
• спільність традиційного репертуару та форм діяльності кобзарів та бандуристів;
• конструктивні незручності для виконання на приструнках бандури «думового ладу» у порівнянні з абсолютною зручністю його гри на грифі кобзи. Поява бандури як інструмента гомофонно-гармонійної музичної формації не могло відбутися раніше появи та формування самої системи у європейській музиці...

Старосвітська бандура роботи невідомого майстра. ХІХ ст. Сумська обл. НМНАПУ, MI-204. Фото Богдана Пошивайла

Використання

Кобза-бандура споріднена з центральноєвропейською пандурою чи мандорою. Всі ці інструменти через середньовічну лютню походять від тюркського копуза та близькосхідного уда. Зображення кобзи-бандури відомі з XII ст.

Ще в XV ст. українських придворних бандуристів запрошували до королівського двору Польщі, а у XVIII–XIX ст. — до російського імператорського двору. Найвидатніші давні бандуристи  — Т. Білоградський (відомий лютнист, XVIII ст.), А. Шут (XIX ст.), О. Вересай (XIX ст.) та ін.

На початку XIX ст. старосвітська бандура витіснила ладкову бандуру. В різний час бандура мала від 7—9 до 20—30, а то й більше струн, виготовлених із жил; пізніше їх обвивали мідним дротом. Великого поширення бандура набула серед українського козацтва. На бандурах грали мандрівні сліпці-бандуристи, які виконували пісні специфічних жанрів — історичні, думи, псальми, канти тощо.

Діатонічна багатострунна бандура — це музичний інструмент з арфоподібним способом гри (без перетискання струн на грифі). Зразок 1840 (помилково датований 1740) року знаходиться у Санкт-Петербурзькій консерваторії під назвою «бандура Недбайла».

Походження назви бандури — з латинської (Пандура) через старопольську (Barduny, i.e. Лютня).

В XVII сторіччі ладкова бандура була популярна в Україні, а з початку XVIII ст. мода на неї прийшла також у аристократичні кола Росії. Саме з метою відмежуватися від простолюдної назви «кобза» в панському середовищі і почали називати її шляхетною та модною західною назвою «бандора» на *латинській манір*. Така назва інструментів зафіксована в багатьох польських джерелах (з 1441 р.), бандура тлумачиться як "козацька лютня" (О. Фамінцин). Про те, що по містах грають на бандурах, «а селяни… на кобзі», пояснюючи в дужках, що то «рід бандури» сповіщав 1788 р. О. І. Рігельман. Більшість свідків (Бергхольц, Штелін, Беллерман т. ін.) сповіщали про бандуру XVIII ст., як «інструмент схожий з лютнею, але меншій за розміром та за кількістю струн», «тільки ручка дещо коротша», «тон абсолютно схожий з тоном лютні». Отже, мова велася саме про «козацьку лютню» — кобзу. Та поруч існували справжні бандури на «20 і більше струн…на останніх (багатострунних бандурах) не усі струни натягуються уздовж грифа, половина — на самому корпусі» (О. Фамінцин).

Отже, на початку XIX ст., поруч з лютнеподібними існували й багатострунні музичні інструменти, які «українізувавшись», почали зватися бандурами, а виконавці на них — бандуристами.

Порівнюючи бандури з вересаєвою бандурою можна констатувати, що на бандурах основними струнами для гри були коротенькі приструнки, розміщені праворуч від грифу над декою інструменту, а баси на грифі відігравали другорядну роль. На бандурі О. Вересая основні функції у виконанні мелодії та басів закладені в способі гри на грифі (як на гітарі), а шість приструнків виконували додаткову функцію — збільшення діапазону при грі в одній позиції (народний спосіб гри, при якому рука не рухається вгору по грифу, а знаходиться в одному місці).

Будь-яка відкрита струна (особливо жильна) звучить краще притиснутої без ладків до грифу. Оволодіти грою на інструменті з стабільною висотою звуку набагато легше. Тому перші приструнки і підштовхнули музикантів до створення нового багатострунного музичного інструменту, який у XIX ст. витіснив лютнеподібну кобзу, перейнявши від неї певні виконавські традиції, а у деяких сільських регіонах й назву самого інструменту.

Сучасні бандури

Навчання грі на академічній бандурі «київського» типу. Опішня, Полтавщина

Бандура «харківського» типу Андрія Бірка, 2008

Хроматично настроєну бандуру створив Олександр Корнієвський. Він взяв за основу діатонічну бандуру Терентія Пархоменка і добавив поміж струнами півтонові приструнки. Значно збільшив кількість струн, придумав і поставив на струнах демфер-перемикачі.

У радянські часи бандура трансформована у важкий, немобільний багатострунний інструмент. Однак збереглася в первісному вигляді завдяки зусиллям архітектора і музиканта Георгія Ткаченка і сьогодні відновлена молоддю з Київського кобзарського цеху під керівництвом художника і музиканта Миколи Будника.

Монета НБУ, присвячена бандурі

Сьогодні концертні бандуристи в Україні використовують інструменти київського типу переважно виробництва Чернігівської або Львівської музичної фабрики. Ці інструменти зроблені за конструкцією І. Скляра та В. Герасименка. Стандартна бандура-прима має 55—58 струн і настроєна в тональності соль мажор. Концертні інструменти відрізняються від бандури-прими тим, що мають механіку для перестроювання приструнків. Концертні інструменти мають 61—65 струн. Обидві фабрики виробляли також інструменти дитячих розмірів. Львівська фабрика випускає ще бандуру підліткову, яку теж можна замовити з механічним перестроювачем.

В діаспорі популярні бандури харківського типу конструкції братів Гончаренків. Інструменти бувають діатонічні (34—36 струн), напівхроматичні та хроматичні. Вони мають механіку для швидкого перестроювання окремих струн.

У 60-х роках були зроблені експериментальні Київсько-Харківські бандури конструкції І. Скляра які, проте, не вкорінилися в Україні. Інструмент був побудований на основі Київської бандури і для грання харківським способом не був зручний. Складна механіка для перестроювання тональності негативно впливала на акустичні властивості концертних варіантів цього інструменту.

Останнім часом зроблені спроби відродити харківську бандуру в Україні. В. Герасименко зробив декілька варіантів харківської бандури, які мають тональну механіку для перестроювання бандури, але інструменти ще недосконалі й їх ще не почали виробляти серійно.

Інноваційним напрямком бандурного мистецтва є використання інструментів у сучасних естрадних напрямках, що в радянські часи започаткував ВІА «Кобза», а в сучасній Україні активно пропагує гурт «Шпилясті кобзарі», виконуючи поряд з українським репертуаром — хіти європейської рок-музики.

2015 в рамках проекту EM-VISIA бандура вперше прозвучала і в жанрі експериментальної електронної музики. Практично була доведена можливість мікроінтервального інтонування на бандурі (за принципом, який застосовується на китайському гуджені), застосовано техніку звукової обробки в реальному часі.

Серед рок і метал музики найбільш яскравим гурт, що активно використовує бандуру, неодмінно є Тінь Сонця. Також бандуру можна почути в деяких композиціях харківського фольк/паган-метал гурту HASPYD.

Види бандур

Узагальнюючи, можна виділити кілька видів бандур відповідно до часу побутування та особливостей конструкції.

Старосвітська (народна) бандура

Старосвітська (інакше — народна, традиційна) бандура — діатонічна бандура, що побутувала серед незрячих бандуристів. Спосіб гри — обома руками, бандура голосником розвернута від серця виконавця. Це зінківський спосіб гри. Він був характерний для сліпих народних виконавців. Іструмент мав приблизно 20 струн (від 17-23), з яких 4-6 — басові струни та 15-18 — приструнки.

Панська бандура

Панська бандура — діатонічна, як і старосвітська, бандура, але, на відміну від останньої, має додаткові басові струни і другу голівку під них, як на торбані.

«Вдосконалена» (хроматизована) бандура кін. 19 — сер. 20 ст.

У кінці 19 — середині 20 століть деякі інтузіасти намагаються прилаштувати старосвітську діатонічну бандуру для невластивого їй репертуару — класичної музики — для чого починають їх «вдосконалювати» — додавати хроматизму. Це могли бути як новозроблені зразки, так і давніші народні та панські бандури, до яких добито металеві кілочки – зазвичай лише для часткового хроматизування звукоряду. Про доцільність хроматизації бандури для сучасної музики писав у своєму підручнику Г. Xоткевич, а майстер О. Корнієвський почав на практиці додавати підструнки для діезів та бемолів. На хроматихованій бандурі поширеним став чернігівський спосіб гри — бандура розвернена ліворуч, лiва рука грає тiльки на басах, а права – тiльки на приструнках. Цей спосіб гри характерний для зрячих музикантів.

Академічна бандура

Академічна бандура «київського» або «чернігівського» типу

Академічна бандура «київського» типу — радянський варіант бандури, для побудови якої за зразок взяли внутрішню конструкцію піаніна. Це концертний хроматичний інструмент вагою 8-12 кг, з перемикачами півтонів або без них з кількістю струн до 65. Від 1954 року багато таких бандур виготовила Чернігівська фабрика музичних інструментів.

Також такі бандури називають бандурами «чернігівського» типу.

Спосіб гри — чернігівський.

Бандура Прима фабрики «Трембіта» має 15 (13) басових струн та 50 приструнків.

«Вдосконалення» класичного народного інструмента у радянський час спричинилися до майже повного витіснення традиційної бандури з народного побуту, а також до значної підміни понять. Тепер словом «бандура» позначають суто академічний концертний інструмент, на якому можна грати в ансамблях і капелах, можна зіграти – з певними застереженнями – світову фортепіанну класику. Але цей інструмент повністю втратив здатність відтворювати традиційну народну музику українців.

Академічна бандура — це, як ручне фортепіано.

Бандура «харківського» типу

Бандура «харківського» типу – інструмент, у якому перемикачі розташовано не біля верхньої, а біля нижньої брямки. Це дає змогу грати по всіх струнах лівою рукою, як у старосвітській бандурі, та у чернігівський спосіб (лівою на басах). Отже бандура харківського типу дає змогу поєднувати різні виконавські техніки. Зразки таких бандур виготовлялися десь від середини 20-го століття. Сьогодні академічні «харківські» бандури виготовляють у Львові та за кордоном.

Бандура «києво-харківського» типу

Є спроби об'єднати аспекти харківської та київської бандур в єдиний інструмент. Перші спроби були зроблені братами Гончаренко в Німеччині в 1948 р. Спроби в 1960-х роках здійснив Іван Скляр, у 1980-х - В. Герасименко, а нещодавно Василь Вецал у Канаді. Такий тип бандур не дістав поширення в Україні.

Відомі кобзарі

• Остап Вересай (1803—1890) — кобзар, виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень.
• Павло Конопленко-Запорожець (1890 — 1982) — український письменник, кобзар, військовий діяч. Брав участь у визвольній боротьбі. Емігрував після Другої світової війни до Канади.

Відомі бандуристи

• Гнат Хоткевич (1878 — 1938) — бандурист-соліст, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, художній керівник Полтавської капели бандуристів.
• Андрій Гайденко (1836* ? — 1896) — чернігівський бандурист. Учень Данила старого. Учитель Терентія Пархоменка.
• Терентій Пархоменко (1872 — 1910) — чернігівський бандурист.
• Георгій Ткаченко (1898 — 1993) — український бандурист, став останнім представником так званої «слобожанської» традиції рецитацій під акомпанемент старосвітської діатонічної бандури.
• Китастий Григорій Трохимович (1907—1984) - український бандурист,композитор, художній керівник Капели Бандуристів ім. Шевченка

• Людмила Посікіра (1952) — українська бандуристка, професор, викладач бандури в Львівській консерваторії, Народна артистка України.
• Китастий Юліян Петрович (1958) - український бандурист, виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень, художній керівник Школи Бандури Нью-Йорку.
• Оксана Герасименко (1959) — українська бандуристка і композитор, заслужений діяч мистецтв України (2008), член Національної спілки композиторів України, доцент Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка.
• Віктор Мішалов (1960) — український бандурист, дослідник кобзарства, композитор, диригент, основоположник Канадської Капели Бандуристів (1991), Заслужений артист України (1999).
• Фаріон Марко Дмитрович (1962)  — український бандурист, учень Григорія Трохимовича Китастого, соліст Капели Бандуристів ім. Шевченка, один з основноположників Товариства Українських Бандуристів, Кобзарська Січ літні курси та Школи Бандури Григорія Китастого.
• Роман Гриньків (1969) — український бандурист, Заслужений артист України (1996), Народний артист України (2008), засновник і президент фонду «Золотий акорд», художній керівник тріо «Тріо Романа Гриньківа» тепер «Оркестр Романа Гриньківа».
• Компаніченко Тарас Вікторович (1969) — український бандурист, кобзар, лірник. Лідер гурту «Хорея Козацька». Народний артист України. Активіст українського культурного опору у пост-радянські часи. Активний учасник Помаранчевої революції, під час якої багато виступав на головній сцені Майдану. Під час Революції гідності дає десятки концертів на Майдані, виконує пісні військового циклу. Після початку російсько-української війни у березні 2014-го — частий гість зони АТО, де виступає перед вояками української армії та добровольцями. Своєю грою на кобзі чи бандурі вміє заворожувати.
• Олег Созанський (1973) — бандурист, педагог, Заслужений артист України.
• Іван Ткаленко (1977) — український музикант, бандурист, мультиінструменталіст, композитор, винахідник, педагог.
• Тарас Столяр (1977) — український бандурист, заслужений артист України.
• Дмитро Губ'як (1982) — український бандурист-вокаліст, композитор, заслужений артист України, знавець харківського способу гри на бандурі.
• Георгій Матвіїв (1986) — бандурист-віртуоз, композитор, аранжувальник, винахідник новітніх прийомів гри на бандурі, викладач ОНМА ім. А.Нежданової, лауреат міжнародних академічних та джазових конкурсів, соліст академічного ансамблю «Чайка» та Europian Jazz Orchestra-2012.
• Ярослав Джусь (1988) — український бандурист, композитор, аранжувальник, ді-джей, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів, півфіналіст та володар призу глядацьких симпатій телешоу «Україна має талант-2», засновник гурту «Шпилясті кобзарі».
• Тарас Лазуркевич - бандурист, вокаліст, викладач бандури, керівник капели бандуристів у Львівській Національній Музичній Академії імені М. Лисенка. Декан ЛНМА імені М. Лисенка. Заслужений артист України.

Див. також

• Кобзар
• Кобза
• Кобза Вересая
• Старосвітська бандура

Підручники

• Хоткевич Г. «Підручник гри на бандурі» (Львів, 1909)
• Домонтович М. — «Самонавчитель гри на кобзі» (Одеса, 1913, 1914)
• Шевченко В. К. — «Школа гри на бандурі» (Москва, 1914) Перші три частини були надруковані власним коштом. Рукописи невиданих частин зберігаються в Центральному музеї музичної культури ім. М. Глінки, ф.96-б, інв. 1976, арк . 12. Частина 4 містить вправи. Частина 5 віртуозний розділ.
• Овчинніков В. П. — «Самонавчитель гри на бандурі» (Москва, 1914).
• Хоткевич Г. «Підручник гри на бандурі» (Харків, 1929-31)
• Хоткевич Г. «Короткий курс гри на бандурі» (Харків, 1931)
• Кабачок В. і Юцевич Є. «Школа гри на бандурі» (К. 1958)
• Опришко М. «Школа гри на бандурі» (К. 1967)
• Омельченко А. «Школа гри на бандурі» (К. 1975,1979)
• Баштан С. В. та А. Омельченко А. «Школа гри на бандурі» (К. 1984, 1989)
• Штокалко З. Кобзарський підручник — Едмонтон-Київ — 1992 (ред. А. Горняткевич) — 346с.
• Кушпет В. Г. — «Самонавчитель гри на старосвітських музичних інструментах — Кобза О. Вересая, бандура Г. Ткаченка, торбан Ф. Відорта» (Київ 1997)
• Пухальский Я. «Методика обучения игре на бандуре» (К. 1978)

Література

• Академічне бандурне мистецтво України кінця XX - початку XXI століття : монографія / Інна Лісняк ; [голов. ред. Г. Скрипник] ; НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. - Київ : Вид-во ІМФЕ, 2019. - 253, [12] с. : фот., ноти. - ISBN 978-966-02-8839-3
• Ансамблі бандуристів : [дуети, тріо, квартети, ансамблі] / Богдан Жеплинський, Дарія Ковальчук, Мирослав Ковальчук. — Львів : Галиц. вид. спілка, 2016. — 363 с. : іл., портр. — ISBN 978-617-7363-33-9
• Бандура та її конструкція / Г. М. Хоткевич; ред.: В. Мішалов; Фонд нац.-культ. ініціатив ім. Г. Хоткевича, Фундація українозн. студій в Австралії. — Х.; Торонто, 2010. — 291 c. — (Муз. спадщина Г. Хоткевича; Вип. 5).
• Бандура харківського типу у контексті вдосконалення конструкції інструмента / Д. В. Губ'як // Наук. зап. Терноп. нац. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. Сер. Мистецтвознавство. — 2014. — № 1. — С. 93-103. 
• Бандура як історичний феномен: монографія / І. Я. Зінків. — К. : ІМФЕ, 2013. — 447 c. 
• Бандурне мистецтво українського зарубіжжя ХХ — початку ХХІ ст. : монографія / В. Г. Дутчак; ДВНЗ «Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника», Нац. спілка кобзарів України. — Івано-Франківськ: Фоліант, 2013. — 487, [72] c. 
• І. Панасюк. Кафедра бандури НМАУ імені П. І. Чайковського та передумови її створення // Науковий вісник НМАУ імені П. І. Чайковського. Випуск 107. — С. 254-266.
• Капели бандуристів / Богдан Жеплинський, Дарія Ковальчук, Мирослав Ковальчук. — Львів : Галиц. вид. спілка, 2016. — 187 с. : іл., портр. — Бібліогр.: с. 184—186 (80 назв) та в тексті. — ISBN 978-617-7363-32-2
• Київсько-харківська бандура / І. Скляр. – К. : Музична Україна, 1971. – 115 с.
• Теорія і практика бандурного виконавства: навч. посіб./ Н. Б. Брояко.- К.: Ліра-К, 2017.- 196 с.

Посилання

• Бандура // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 70. — 1000 екз.
• Бандура // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. — 5-е вид. — Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В.М., 2015. – С. 29–31. – 912 с.
• Бандура Онлайн — сайт на якому можна пограти на старосвітській бандурі
• Bandura App — мобільний додаток присвячений бандурі та іншим українським музичним інструментам
• Освітньо-інформаційний ресурс про бандуру: ноти для бандури, школи гри, література про виготовлення бандури
• Походження і значення слова «бандура»
• Струнні музичні інструменти (хордофони) — Українські народні музичні інструменти Л. М. Черкаський
• Бандура Українські народні музичні інструменти А. І. Гуменюк
• Передача про бандуру і ліру на Youtube
• Бандурист Гнат Хоткевич, фрагмент фільму «Назар Стодоля», 1934 р.
• Псальма «Ой нема-нема правдоньки на світі» у виконанні сліпого лірника фрагмент фільму «Вечори на хуторі біля Диканьки», 1961 р.
• «Мире лукавий» у виконанні кобзаря Ярослава Криська на Youtube
• псальма «Ісусу» у виконанні кобзаря Сергія Чурая на Youtube