Баничі
| село Баничі | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Сумська область |
| Район | Шосткинський район |
| Громада | Глухівська міська громада |
| Облікова картка | Баничі |
| Основні дані | |
| Населення | 1324 |
| Поштовий індекс | 41462 |
| Телефонний код | +380 5444 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 51°30′42″ пн. ш. 33°55′13″ сх. д. / 51.51167° пн. ш. 33.92028° сх. д.Координати: 51°30′42″ пн. ш. 33°55′13″ сх. д. / 51.51167° пн. ш. 33.92028° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
152 м |
| Відстань до районного центру |
22 км |
| Найближча залізнична станція | Баничі |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 41400 Україна, Сумська обл., Шосткинський р-н, м.Глухів, вул.Шевченка 6 |
| Карта | |
  Баничі | |
 Баничі | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Ба́ничі — село в Україні, у Глухівській міській громаді Шосткинського району Сумської області. Розташоване на лівому березі річки Есмань за 22 км від центру громади міста Глухова на автомобільній дорозі Глухів — Суми Р44. Населення станом на 2001 рік становило 1324 особи. До 2020 орган місцевого самоврядування — Баницька сільська рада.
Після ліквідації Глухівського району 19 липня 2020 року село увійшло до Шосткинського району[1].
Географія[ред. | ред. код]
Село Баничі знаходиться на лівому березі річки Есмань, вище за течією на відстані 1 км розташоване село Перемога, нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване село Мацкове, на протилежному березі — село Вікторове. Поруч проходить автомобільна дорога Т 1908. До села веде залізнична гілка від міста Глухів, станція Баничі.
Назва[ред. | ред. код]
Існують декілька версії походження назви села Баничі:
- В селі, на межі Росії і України, був пункт пропуску при переході якого проводили «санобробку» в банях. За народними переказами і легендами, звідси і походить назва «Баничі»[2].
- Старі люди кажуть, що пан проїжджаючи селом, звернув увагу на бані. Він запитав: «Бани чьи?». Цей жарт дійшов до нас та увінчався у назві.
- Топоніміка пояснює походження назви села від слова «баня», що означає невеликий кам'яний кар'єр, каменярню[2].
- Назву можна відтворити з литовської як Скотарське або Чабани (bandykštis «худоба», bandìšius «пастух, скотар»)[3]
Історія[ред. | ред. код]
Баничі відомі з початку XVII століття[4], засновані на території Речі Посполитої. З 1649 року входило до Глухівської сотні Ніжинського полку Гетьманщини.
1802 ввійшло до Холопківської волості Глухівського повіту Чернігівської губернії.[2]
1859 козацькому та власницькому селі налічувалось 89 дворів, мешкало 683 особи (305 чоловічої статі та 378 — жіночої), була православна церква[5].
Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі Холопківської волості Глухівського повіту Чернігівської губернії, мешкала 751 особа, налічувалось 111 дворових господарств, існувала православна церква, поштова станція, постоялий двір, постоялий будинок, 2 вітрові млини[6].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 893 осіб (425 чоловічої статі та 468 — жіночої), з яких 881 — православної віри[7].
З 1917 — у складі УНР, з квітня 1918 — у складі Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського. З 1921 — стабільний окупаційний режим комуністів, якому чинили опір місцеві мешканці.
З 1926 відновлено роботу кар'єра, він почав функціонувати як промислове підприємство. З каменю, що добувався, у Глухові зробили дорогу від ринку до коноплезаводу, а також закладено фундамент водонапірної вежі.
З 1930 року функціонує залізнична гілка, через яку надходило обладнання для кар'єру: вузькоколійні рейки, шахтні вагонетки, матеріали для будівництва житла. Через зневагу до окупованого українського населення, комуністи зводили будинки барачного типу. 1932 вони вдалися до терору голодом.
Баницький кар'єр кварцитів[ред. | ред. код]
У XIX столітті територія в північно-східній частині України між річками Есмань та Клевень була полем, що належало баничанину Свириду Старченку. З часом на цих просторах утворилася промоїна, з якої показався камінь. Господар у відчаї продав поле мацківцю Никодиму Гавриленку. Новий власник почав вибирати й продавати каміння жителям навколишніх сіл для будівництва, розробка родовища розпочалася у 1890 році. Згодом камінь почали вивозити до Глухова, Путивля, Шостки, що призвело до збільшення потужності кар'єру.
Населення[ред. | ред. код]
За даними на 1973 рік у Баничах було 559 дворів, а населення становило 1485 осіб[2].
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1466 осіб, з яких 650 чоловіків та 816 жінок.[8]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1302 особи.[9]
| 1859 | 1885 | 1897 | 1973 | 1980[10] | 2001 |
|---|---|---|---|---|---|
| 683 | 751 | 893 | 1 485 | 1 490 | 1 324 |
| ▲ | ▲ | ▲ | ▲ | ▼ |
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[11]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 91,47 % |
| російська | 8,31 % |
| інші | 0,22 % |
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
У Баничах є середня школа зі спортивним комплексом «Кварцит», клуб з залом на 200 місць, відділення зв'язку.
Пам'ятки[ред. | ред. код]
Біля села знайдено слов'янське поселення роменської культури VIII-IX століть. Поблизу села Будищі Баницької сільської ради в урочищі Аксьонов Бугор виявлені залишки староукраїнського городища.[4]
В селі споруджено пам'ятник солдатам, знищених німецькими силами оборони. Також знак на могилі диверсантів НКВЛ СССР К. Б. Фомічука і Г. П. Маслова, незаконний пам'ятник російським інтервентам періоду Перших Визвольних Змагань.[2]
Відомі люди[ред. | ред. код]
В селі народились:
- Микола Почивалін (1921—1988);— письменник;[2]
- Петро Матющенко — відмінник СССР. Отримав сталінську нагороду 1946 посмертно.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ а б в г д е Селения, Баничи село[недоступне посилання з жовтня 2019] (рос.)
- ↑ Історія, походження назв міст, сіл і річок Чернігівщини та Сіверщини
- ↑ а б Населенные пункты Глуховского района, Баничи [Архівовано 18 лютого 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с.
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Сумська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Сумська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ «История городов и сел Украинской ССР», Том «Сумская область» (рос.)
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Сумська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Джерела[ред. | ред. код]
Тупик С. Баничі // Тупик С. Глухівський Петропавлівський монастир та навколишні села : історико-краєзнавчі нариси. — Суми : Університетська книга, 2015. — С. 165—183 : фот. — Бібліогр.: 35 назв.
Посилання[ред. | ред. код]
- История Городов и Сел, Баничи, Глуховский район (рос.)
- Фото Планета, Баничі [Архівовано 22 червня 2013 у Wayback Machine.]
- Погода в селі Баничі [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
| |||||||||||