Бантиш-Каменський Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бантиш-Каменський Микола Миколайович
ArgunovN portrait of NN Bantysh-Kamensky 1813.jpg
Народився 27 грудня 1737 (7 січня 1738)
Ніжин, Ніжинський полк, Гетьманщина, Російська імперія[1]
Помер 1 (13) лютого 1814 (76 років)
Москва, Московська губернія, Російська імперія[1]
Громадянство (підданство) Romanov Flag.svg Російська імперія
Діяльність письменник
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Нагороди
ArgunovN portrait of NN Bantysh-Kamensky 1813.jpg

Мико́ла Микола́йович Банти́ш-Ка́менський (* 16 (27 грудня) 1737, Ніжин, Гетьманська Україна — † 1 лютого 1814, Москва, Російська імперія) — український історик, архівіст, громадський діяч консервативного крила (прибічник імператора Павла І-го).

Також археограф, бібліограф. Автор підручників з латинської мови для семінарій Відомства православного сповідання Російської імперії. Упорядник видань українських богословів Феофана Прокоповича, Варлаама Лащевського, Феофілакта Горського, Іакинфа Карпінського. Підготував до друку низку староукраїнських пам'яток і цілий корпус міжнародної документації, зокрема з Гетьманщини.

Небіж українського вченого-латиниста, архієпископа Амвросія Зертис-Каменського. Батько автора 4-ної «Історії Малой Росії» Дмитра Бантиш-Каменського.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Ніжині 16 грудня 1737 року.

Ріс без батька. Початкову освіту отримав від своєї матері, потім навчався в ніжинської грецькій школі. На запрошення брата матері, єпископа Амвросія Зертис-Каменського, продовжив освіту в Києво-Могилянській академії (1745-1754). Після Закінчення емігрує на Московщину, де навчається в Московській духовній академії (1754-1758). У вільний час в займався читанням латинських письменників.

З 1758 слухав лекції у відкритому Московському університеті, за успіхи отримав звання студента університету. 1760 у Петербурзі переклав першу частину «Історії Петра Великого» Вольтера.

З 31 грудня 1762 року, після закінчення університету, працює в архіві. З 1765 року — помічник керуючого архівом. Внаслідок несприятливих умов роботи до 1780 практично втратив слух.

Також Микола Бантиш ледь не загинув під час чумного бунту 1771 разом з дядьком Амвросієм Зертис-Каменським — тоді митрополита Амвросія пошматував розлючений натовп москалів. На згадку про покійного родича, Бантиш узяв його прізвище і став іменуватися Бантиш-Каменським.

На нього звернув увагу уряд, проте молодий вчений з любові до свого архіву відмовлявся від будь підвищень, які вимагали б від нього зміни роботи. Зокрема, відмовився від місця обер-секретаря у Колегії закордонних справ Російської імперії.

Бантиш-Каменський надавав неоціненну допомогу в підборі джерел всім великим історіографікам свого часу. Тільки після двадцяти років роботи в архіві, 7 листопада 1783, він був призначений другим керуючим архіву.

Бантиш-Каменський відрізнявся крайнім консерватизмом. Він із занепокоєнням стежив за обстановкою в країні і світі. Навіть московський Англійський клуб здавався йому підозрілим. Для зануреного в фоліанти відлюдника було, як він писав, «дивно, що не хочуть люди спокійно жити і стопам предків своїх слідувати».

Цей світогляд зблизив його з Павлом I, у правління якого кар'єра Бантиша отримала новий імпульс.

24 вересня 1799 він став дійсним статським радником; 9 травня 1800 призначений керуючим московським архівом Колегії закордонних справ. 2 вересня 1802 нагороджений орденом св. Володимира 3-го ступеня. 1808 року обраний членом Російської академії наук.

З 20 серпня 1812, отримавши записку від начальника уряду Москви, перед входом до міста французьких військ, займався упаковкою архіву — уклав найважливіші справи в 305 скринь і коробів. 23 серпня виїхав слідом за архівними паперами у Владимир, потім у Нижній Новгород.

25 січня 1813 з архівом повернувся до Москви.

Остання робота — підготовка до друку «Державних грамот і договорів», раніше ним описаних і зведених у хронологічній послідовности, з яких перша частина видана 1813.

20 січня 1814 помер на 77-му році життя. Похований у Донському монастирі біля могили дядька-архієпископа Амвросія і молодшого брата Івана Бантиша.

На могилі вченого епітафія: «Збираю розпорошене» — найповніше визначення його ролі в історії гуманітарних наук.

Наукова та видавнича робота[ред.ред. код]

  • 1766 — склав за дорученням Міллера для імператриці Катерини II 6 ґрунтовних рукописних трактатів з різних питань історико-дипломатичного характеру.
  • 1780, 1781 і 1784 — склав «Дипломатичний збірник справ між російським і польським дворами, з самого початку по 1700 р.» в 5 томах; цим твором згодом керувався історіограф Н. М. Карамзін.
  • склав «Дипломатичний збірник справ між Російською та Китайською державами, з 1619 по 1792»; працю було відправлено в Колегію закордонних справ.
  • 1794 — за дорученням імператриці склав докладні відомості про українських та білоруських греко-католиків, які потрапили під владу Російської імперії.

1797 — закінчив опис справ «Грецьких духовних і світських осіб, Китайського двору, Молдавії та Валахії».

  • 1798 — описав «Справи про в'їздних до Росії іноземців».
  • 1799 — склав «Реєстр та опис малоросійських і татарських справ».
  • склав «Скорочені дипломатичні відомості про взаємини між російськими монархами і європейськими державними посольствами, їх листуваннях і договори, що зберігаються державною Колегією закордонних справ у московському архіві, з 1481 по 1800 р.» в 4-х томах.
  • склав «Виписку з конференцій іноземних міністрів, які перебували при російському дворі».
  • склав «Виписку з усіх конференцій колишніх іноземних міністрів дворів: австрійсько-цісарського, англійського, гішпанского, Голландських штатів, датського, прусського, французького та шведського, з 1742 по 1762 р.».
  • 1805-1809 — описав справи турецького двору, прикордонних з Польщею, сербських, слов'янських та інших сусідніх з ними народів, а також азіатських.
  • 1808 — склав «Реєстр справ колишньої між Росією і Пруссією війни з 1756 по 1763 рр.»
  • 1809—1810 — описав справи царювання імператриці Єлисавети Петрівни з 1742 по 1762 рр.
  • склав «Алфавіт всіх вхідних і вихідних справ архіву, з 1720 по 1811 рр.» (94 книги архівних справ).

Видав велику кількість навчальних книг, яких потребували духовні семінарії: латинські букварі (надруковані в Москві — 1779, 1780, 1783, 1784, 1786 і в Лейпцигу, 1786) і латино-французько-російські прописи (Москва, 1779, 1781, 1783, 1784 1786, 1788, 1791). Крім того, видав:

  • Латинську граматику;
  • Грецьку граматику Варлаама Лащевського;
  • Єврейську коротку граматику Фроша;
  • Риторику Бурга;
  • Латинську філософію БАУМЕЙСТЕР;
  • Богослов'я Феофана Прокоповича в 3-х томах;
  • латинську «фразеологія» Вагнера;
  • «Богослов'я» Феофілакта Горського, єпископа Переяславського, латинською мовою;
  • «Богослов'я» Іакинфа Карпінського, латинською мовою.

Займався перекладами, більшість з яких втрачені в 1812 році разом із колекцією листів.

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Бантыш-Каменский Николай Николаевич // Большая советская энциклопедия Алферов Жорес: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

Посилання[ред.ред. код]