Баня-Лука

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Баня-Лука

Бања Лука, Banja Luka
Banja Luka

Герб Прапор
Panorama Banja Luke.jpg
Основні дані
44°46′ пн. ш. 17°11′ сх. д. / 44.767° пн. ш. 17.183° сх. д. / 44.767; 17.183
Країна Боснія і Герцеговина
Регіон Баня-Лука
Засноване 6 лютого 1494
Населення 143.079 2006
Агломерація 195.692
Площа міста 1239 км²
Поштові індекси 78000
Телефонний код +387 051
Часовий пояс Центральноєвропейський літній час
Висота НРМ 163 м
Поділ міста 12 округів, 90 частин міста
Міста-побратими Україна Львів
Сербія Белград
Росія Москва
Італія Барі
Міська влада
Веб-сторінка www.banjaluka.rs.ba
Мер міста Драголюб Давидович (СНСД)

CMNS: Баня-Лука
Бања Лука, Banja Luka
на Вікісховищі

Ба́ня-Лу́ка — місто в північній Боснії над річкою Врбас, за 320 км від Белґрада, за 200 км від Заґреба, за 240 км від Сараєва. Населення 218 тисяч осіб (1996), зокрема близько 700 українців, які оселилися тут після 1900.

Історія міста[ред.ред. код]

Перша писемна згадка про Баня-Лука датується кінцем 15 століття. Баня-Лука 400 років перебувало під турецьким пануванням, було адміністративним центром боснійських земель. Наприкінці 19 століття пережило бурхливий розвиток економіки. 1969 зруйноване землетрусом. Перед розпадом Югославії Баня-Лука входила в десятку найбільших міст країни, після Сараєва була другим міським центром у Боснії. Під час війни 19921995 до Баня-Лука поселялися сербські біженці. Після підписання Дейтонських мирних угод 1995 Баня-Лука стала столицею Боснії і Герцеґовини. Найбільший економічний центр у сербській Боснії. Розвинуте машинобудування, деревообробна, хімічна, взуттєва, тютюнова, целюлозна промисловість. У 19141924 — осідок Апостольської Адміністратури для українців греко-католиків у Боснії. До 1945 працювало українське просвітнє товариство «Матиця».

Транспорт[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Панорама[ред.ред. код]
Вночі у Баня-Луці[ред.ред. код]
Історія[ред.ред. код]
Кастел[ред.ред. код]
Мости[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

О. В. Мишанич Енциклопедія сучасної України. — Т. 2. — Київ, 2003., стор. 207