Баран Степан Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Баран Степан Іванович
Baran Stefan.jpg
Народився 1879(1879)
Крукеничі, Мостиський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина
Помер 4 червня 1953(1953-06-04)
Мюнхен, Баварія, ФРН
Громадянство Австро-УгорщинаЗУНРФРН
Діяльність політичний і громадський діяч, публіцист, адвокат, журналіст
Alma mater Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Мова творів українська
Партія Українське національно-демократичне об'єднання
У шлюбі з Блянка Гаврисевич

Баран Степан Іванович у Вікісховищі?
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Степа́н Іванович Бара́н (1879, с. Крукеничі, Мостиський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина — 4 червня 1953, Мюнхен, Баварія, ФРН) — український (галицький) адвокат, журналіст, політичний і громадський діяч, публіцист, дійсний член НТШ, доктор права (1909). Член УНДО з 1925.

Життєпис[ред. | ред. код]

1913—1919 — член Української Національно-Демократичної Партії, входив до складу Народного Комітету цієї партії і був у 1914—1918 головним редактором тижневика УНДП «Свобода».

1918—1919 — член Національної Ради ЗУНР і державний секретар земельних справ у першому уряді ЗУНР.

1922—1939 — мешкав у Тернополі. Очолював філію «Просвіти» (1922—1924), видавав газету «Подільський голос» (1928—1930).

1928—1939 — депутат сейму Польщі, де зискав собі ім'я як фахівець аграрних, освітніх і церковних справ.

Під час Другої світової війни перебував у Холмі (нині Польща), де видавав тижневик «Холмська Земля».

Від 1944 — в Німеччині. 1951—1953 — голова уряду УНР в екзилі.

Був співробітником львівського часопису «Діло» і часопису «Краківські вісті». У Німеччині в 1946 був першим головою Спілки українських журналістів на еміграції, дописував до «Свободи» у США.

Особисте життя[ред. | ред. код]

У 1918 році одружився з Блянкою Гаврисевич.

Творчість[ред. | ред. код]

Автор праць: «Статистика середнього шкільництва у Східній Галичині в 1848-98» (1910), «Історія української адвокатури» (1934), «Земельна справа в Галичині» (1947), «Митрополит Андрій Шептицький» (1948) та ін.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]