Барахти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Барахти
Barahty vas gerb.gif Barahty selo fl.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Васильківський район
Рада/громада Барахтівська сільська рада
Код КОАТУУ 3221480201
Основні дані
Засноване 1159[1]
Населення 1488000
Площа 51,22 км²
Густота населення 24,11 осіб/км²
Поштовий індекс 08646
Телефонний код +380 4571
Географічні дані
Географічні координати 50°06′39″ пн. ш. 30°22′25″ сх. д. / 50.11083° пн. ш. 30.37361° сх. д. / 50.11083; 30.37361Координати: 50°06′39″ пн. ш. 30°22′25″ сх. д. / 50.11083° пн. ш. 30.37361° сх. д. / 50.11083; 30.37361
Середня висота
над рівнем моря
127 м
Місцева влада
Адреса ради 08646, Київська обл., Васильківський р-н, с.Барахти, вул. Михайлівська, 55, тел. 4-76-42
Карта
Барахти. Карта розташування: Україна
Барахти
Барахти
Барахти. Карта розташування: Київська область
Барахти
Барахти
Мапа

Барахти у Вікісховищі?

Ба́рахти — село в Україні, у Васильківського району Київської області. Населення становить 1235 осіб. Тут знаходяться школа, сільська рада, Будинок культури, торговий центр, меморіал жертвам Голодомору 1932—1933 років, храм на честь Архістратига Михаїла. Змієві вали в Барахтах складають продовження Митницького валу і мають висоту до семи сажень.

Природні багатства[ред. | ред. код]

З природних багатств найбільш питому вагу складає гончарна глина. Багато водних ресурсів (озер), рельєф холмистий.

Історія[ред. | ред. код]

На території села знайдено стародавні поселення часів черняхівської культури. Змієві вали в давнину жителі села називали Василевими, їх нібито звів князь Василь як захисні споруди від набігів кочівників.

У давнину село Барахти мало назву Петричино (Петричі), а перший письмовий спогад про нього знаходимо в дарчому записі Великого князя Андрія Юрійовича в 1159 році. В 1580 році Петричі належали Дмитру Єльцю, який у цьому ж році продав село архімандриту Києво-Печерської Лаври за 1 тис. коп. «грошей литовських». Майже до середини XIII ст. за селом закріпилася назва Петричі. Другу назву село здобуло 1240 року під час монголо-татарської навали хана Батия.

Після купівлі архимандрит поміняв с. Барахти на с. Ружанів за Дніпром, яке належало Сенкевичу. Через купівлю-продаж село переходить до роду Демковських, а від них — білоцерківському графу Ф., який взяв за борги і продав білоцерківському власнику Гудимі, і з того часу Барахти належали до Староства білоцерківського, яке перейшло до Польщі за домовленістю польських вельмож Браницьких.

У 1850 році Барахти разом з селами Вільшанкою Барахтянською, Погребами, Тростинкою і маєтком в с. Колінці Радомишльського повіту, надійшли знову в казенне відомство, внаслідок конфіскації цих маєтків, які належали графу Ксаверію Браницькому, який втік в 1848 році за кордон, там брав участь у багатьох змовах проти вітчизни, і відмовився там скористатися прощенням. Високі вали в Барахтах свідчать про віддалену давнину цього села. Вали ці складають продовження Митницького валу, мають тут висоти до 7 сажнів. Жителів називають їх Васильєвими, розповідаючи, що цар або князь Василь почав сипати цей вал в запобігання нападів від сусідів; але не скінчив; отримавши звістку про тишу і безпеки від них. Село розкидане в глибоких ярах, в яких тече невеличкий струмок Барахтянка, за 2 версти впадає в Стугну. Воно поділяється на 5 частин, як би окремих сіл або решт, мають наступні назви: Мартинівка, Замочиївка, Тимошиївка, Бондарівка і Забочиївка // Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся / Собрал Л. Похилевич. - Біла Церква: Видавець О. В. Пшонківський, 2005. - с.387-388

До реформи 1861 року Барахти належали поміщику Череваню, який програв свій маєток, кріпаків і землю в карти. За даними 1861 р., в Барахтах проживало 2105 чол., тут знаходилося повітове управління, до якого відносилися і жителі с. Погреби. Доходи від податків і продажу в селі становили 5 тис. рублів сріблом.

До 1917 р. в селі нараховувалось 2 тис. дворів і 4560 десятин землі, з якої більша частина належала 20 власникам (радянські окупанти називали їх куркулями) — до 200 десятин. Піп мав 90 десятин, дяк — 30, решта земель були селянськими наділами по 0,6 душки (сотки) на хату, 560 дворів були кінними. Повинності селяни сплачували натурою, грішми і відробітком. Окремі селяни займалися ткацтвом, вишиванням, теслярством. В селі був 1 коваль, 2 водяні млини, що належали євреям.

Церква тут в ім'я Архістратига Михаїла, дерев'яна, побудована в 1800 році. Про колишню церкву у візиті 1746 року Білоцерківського деканату в актах Радомишльськой духовної консисторії йдеться, що вона недавно закладена біля старої церкви, що стояла з 1727 року і ще не закінчена. Замість огорожі вона була окопана ровом. Жителі стверджують, що нині існуюча церква є вже четверта; що перша була покрита соломою, друга дранкою або тесом, третя гонтом, а нинішня залізом. З 1737 по 1765 роки вона була як і інші церкви Київської губернії (крім найближчих до Києва) уніатською з примусу. По штатах зарахована до 4-го класу; землі має 75 десятин // // Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся / Собрал Л. Похилевич. - Біла Церква: Видавець О. В. Пшонківський, 2005. - с.388

XX століття[ред. | ред. код]

У 1905 році відбувся виступ селян проти поміщіків, організований Кирилом Мазуренком, захоплення поміщицьких і церковних земель.

У 19141918 роках селяни брали участь у Першій Світовій війні

У 1917—1920 роках барахтівці брали участь у визвольних змаганнях українського народу.

У 1921 р. було оганізовано земельну комісію (В'юн П. М.). У 1926 році відбулося об'єднання в Земельний Союз.

1929 року  створена перша комуна в селі — «Чайка». 1931 року комуна перейшла на колгоспні права.

1933 року у селі Голодомор — геноцид проти народу. Колективізація супроводжувалась насильством проти місцевих мешканців. В результаті Голодомору в селі голодною смертю загинуло більше 600 чоловік. Встановлено 538 імен загиблих. Проте, правдоподібно, й ці цифри не повні, позаяк ніякий офіційний облік померлих від голоду не вівся[2].

У 1941 році розпочалася німецько-радянська війна, проходила мобілізація жителів села.

7 листопада 1943 року після німецької окупації до села повернулася радянська влада. На фронтах Другої світової війни загинуло 259 чоловік.

1960 року завершилася електрифікація села. В той час велося розширене будівництво, побудовано 4-річну (початкову) школу.

У 1970—1989 роках колгоспом «Прогрес» ведеться розширене будівництво культурно-освітніх установ, центру і доріг села.

Уродженці[ред. | ред. код]

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Памятник у Барахт.jpg

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Мартиролог, Київська, 236
  2. Ульянченко В.І., Сергійчук В.І., Гай А.І., Шевченко С.В., Василинець Р.Д. Упорядкування Гая А.І. Київський обласний том Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. — «Буква», 2008. — С. 236. — ISBN 978-966-7195-95-3.

Посилання[ред. | ред. код]