Барвники

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Барвники — інтенсивно забарвлені речовини, придатні для фарбування різних матеріалів.

Загальний опис[ред. | ред. код]

Колір барвників залежить від того, що вони вибірно поглинають частину світлових хвиль видимого спектра, а решту відбивають. Хімічний склад барвників характерний наявністю в їхніх молекулах ланцюгів спряження (чергування простих та подвійних зв'язків) і ароматичних або гетероциклічних ядер з ауксохромами (див. Кольорознавство).

До середини 19 століття вживалися барвники рослинного або тваринного походження. Найважливіші з них алізариновий червоний з коренів марени та індиго синій з листя індигоноски (Indigofera tinctoria). У 50-х рр. минулого століття одержано перші синтетичні барвники з вуглеводнів кам'яновугільної смоли: фуксин, мовеїн та інші. 1869 з антрацену було синтезовано алізарин, 1870 — індиго. Потім було відкрито азобарвники і сірчасті барвники.

На кінець XIX століття природні барвники були цілком замінені синтетичними.

Виникла нова аніліно-фарбова промисловість, яка до першої світової війни була монополізована Німеччиною (трест І. Г. Фарбеніндустрі). В нашій країні промислове виробництво барвників почалось лише після Жовтневого перевороту. Тепер відомо багато тисяч синтетичних барвників, з них у промисловості вживаються кілька сот.

Залежно від характеру перетворювання поглинутої енергії органічні барвники створюють:

  • колір
  • люмінесценцію
  • здатність впливати на фотохімічні процеси[1]

Класифікація[ред. | ред. код]

Хімічна[ред. | ред. код]

За походженням (методом отримання) барвників:

  • Природні
  • Штучні (синтетичні)[2]


За метою застосування:

  • харчові
  • промислові (нехарчові)


За хімічною будовою барвники поділяються на:

  • азометинові
  • азобарвники
  • антрапіридонові
  • антронові
  • антрахінонові:
    • антрахіноназолові (антрахінонові)
    • антрахінонпіразинові
  • арилметанові
  • ариламінові
  • діазопірантронові
  • нітробарвники (нітро- та нітрозо- барвники)
  • перінонові
  • піразолантронові
  • поліметинові
  • індигоїдні
  • тіазолові
  • фталоціанінові[2]
  • тріарилметанові[3]
  • сірчасті[3]

Технічна[ред. | ред. код]

За технічним призначенням, розрізняють такі групи барвників:

  • Кислотні барвники
  • Основні барвники
  • Прямі барвники
  • Протравні барвники
  • Активні барвники
  • Кубові барвники
  • Сірчисті барвники
  • Барвники, які утворені на волокні
  • Барвники для шерсті
  • Барвники для шкіри і овчини
  • Дисперсні барвники
  • Барвники жиро- і спирторозчинні
  • Пігменти і лаки[4]


Прямі, які фарбують бавовняне волокно у водному розчині без протрави

Сірчисті, нерозчинні у воді, фарбують волокно у водних розчинах сірчастого натрію

Кубові, нерозчинні у воді, фарбують після попереднього відновлення барвники до «лейкосполук», розчинних у лугах кубозолі та індигозолі, розчинні у воді, похідні лейкосполук кубових барвники

Протравні:

Осно́вні — солі з забарвленим катіоном; фарбують шерсть і шовк без протрави, бавовняне волокно — лише по таніновій протраві

Кислотні — солі з забарвленим аніоном; фарбують шерсть і шовк у кислих розчинах

Продукти для холодного фарбування — сполуки, які утворюють безпосередньо на волокні нерозчинні у воді азобарвники

Барвники для штучного, або синтетичного, волокна; фарбують віскозу або синтетичні полімери, розчиняючись у них або утворюючи тонку суспензію

Індуліпи та нігрозини — сині й чорні барвники з аніліну

Пігменти — нерозчинні у воді барвники для лакофарбової і поліграфічної промисловості.

Іншомовні назви барвників довільні і здебільшого визначають лише їхній колір.

До 1992 року в назвах барвників зазначався спосіб вживання барвника, колір, іноді стійкість забарвлення, відтінок та інші властивості, наприклад кислотний рожевий М (М — закріплюється солями міді), кислотний жовтий тривкий.

Барвники широко вживаються у текстильній промисловості, шкіряній, паперовій, поліграфічній і фотоматеріалів, у виробництві пластмас тощо.

Особливі види[ред. | ред. код]

Реактивний барвник[ред. | ред. код]

Барвник, до молекул якого входять полярні угруповання (як, наприклад, хлорзаміщені азагетероцикли, SO2(CH2) 2OSO3Na, n-NHCOCH=CH2 та ін.), які здатні утворювати з функційними групами волокон (OH, SH, NH2) ковалентні зв'язки, завдяки чому такий барвник міцно утримується на волокні (наприклад, моноазобарвники, антрахінонові, фталоціанінові барвники). Є водорозчинним, використовується для забарвлення вовни, натурального шовку, целюлозних і поліамідних матеріалів

Медичні барвники[ред. | ред. код]

Барвники, що використовуються для класифікації бактерій. Наприклад, залежно від забарвлення, бактерії поділяють на грампозитивні (темнофіолетове забарвлення з генціаніном фіолетовим) та грамнегативні (червоне забарвлення з фуксином)

Перелік:


Певні види барвників застосовують у медицині як антисептики.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Т.В.Фалалєєва та інш., 2019, С.3
  2. а б Ягодинець П. І., Скрипська О. В., Андрійчук Ю. М., 2019, С.5
  3. а б Даний барвник не зазначений в джерелі, але зустрічається на теренах Інтернету
  4. Природні і синтетичні барвники і ароматизатори (С.20-23)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Хімія барвників: Навчальний посібник (укр.) (вид. укл.: Ягодинець П. І., Скрипська О. В., Андрійчук Ю. М.). Чернівці: ЧНУ. 2019. с. 92. Архів оригіналу за 20 березня 2022. Процитовано 29 травня 2022. 
  • Є. Р. Лучкевич, М. П. Матківський (2016). Зміст. Хімія проміжних продуктів і органічних барвників (вид. навч. пос. для вищ. навч. закл.). ІваноФранківськ: ДВНЗ «Прикарп. нац. ун-т ім. В. Стефаника». ISBN 978-966-8969-76-8. Процитовано 29 травня 2022.  356 с.
  • Фармацевтична хімія : [арх. 11 березня 2021] : підручник / ред. П. О. Безуглий. — Вінниця : Нова Книга, 2008. — 560 с. — ISBN 978-966-382-113-9. (С.67,218,285,477)
  • Методичні вказівки до лабораторних робіт з курсу «Хімія і технологія органічних барвників і люмінофорів» для студентів спеціальності 161 «Хімічні технології та інженерія» денної та заочної форм навчання / уклад.: Т.В. Фалалєєва, В.Б. Дістанов, С.О. Петров, Л.С. Мироненко, Т.В. Школьнікова − Харків: НТУ «ХПІ», 2019. − 39 с. Ел.джерело [Архівовано 27 березня 2022 у Wayback Machine.]
  • Фармакологія: підручник (ВНЗ І—ІІІ р. а.) / І. В. Нековаль, Т. В. Казанюк. — 7-е вид., переробл. і допов. — «Медицина», 2016 — 552 с. ISBN 978-617-505-507-6 (С.58,64-65)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]