Барвінський Борис Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борис Барвінський
Барвійнський Борис.jpg
Ім'я при народженні Борис Федорович Барвінський
Народження 23 жовтня 1888(1888-10-23)
с.Грищинці, Канівський повіт, Київська губернія, Російська імперія, тепер село Канівського району Черкаської області, Україна Україна
Смерть 4 січня 1980(1980-01-04) (91 рік)
Flag of the United States.svg США
Поховання
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Dyvizia Galychyna.svg дивізія «Галичина»
Рід військ Окрема гірська батарея Гайдамацького коша Слобідської України
Звання Imperial Russian Army StfCapt 1917 h.png Штабс-капітан

12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий
Командування командир Робітничого полку Вільного Козацтва у Києві, в. о. командира 30-го полку 14-ї дивізії військ СС «Галичина»
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Друга Світова війна
Нагороди
Хрест Симона Петлюри
«Воєнний хрест» (УНР)

Борис Федорович Барвінський (* 23 жовтня 1888, с. Грищинці, Черкаська область — † 4 січня 1980, США) — український військовик, підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий на еміграції).

Короткий життєпис[ред. | ред. код]

Народився у сім'ї священика в с. Грищинці Канівського повіту Київської губернії.

Закінчив духовну семінарію, 1-шу Київську школу прапорщиків (1915), школу ротних командирів Західного фронту (м.Вілейка, Білорусь). Під час Першої світової війни дістав контузію.

У травні 1917 в званні поручника 225-го Лівнинського піхотного полку перевівся до 1-го Українського козачого полку ім.гетьмана Богдана Хмельницького, де командував 12-ю сотнею. Штабс-капітан з червня 1917.

З 4 січня 1918 — командир Робітничого полку Вільного Козацтва у Києві. Полк протистояв наступу червоноармійців Муравйова на Київ.

З березня 1918 — військовий комендант Дніпровського повіту Таврійської губернії. У 2-й половині листопада 1918 — помічник губернського коменданта Київщини. З липня 1919 — помічник командира 3-го Рекрутського пішого Січового полку Дієвої армії УНР. З листопада 1919 через хворобу приватно мешкав у містечку Вчорайше (Подільська губернія). З 5 червня 1920 — помічник Миколи Чеботаріва, начальника охорони Головного отамана С.Петлюри.

Після поразки Армії УНР разом із штабом охорони Головного отамана інтернований у містечку Александрув-Куявський в Польщі. З кінця 1926 по січень 1928, коли Микола Чеботарів керував роботою секції розвідки і контррозвідки Генерального штабу УНР, Барвінський відповідав там за зв'язок з підпільними організаціями в підрадянській Україні.

З 1928 служив контрактовим офіцером польської армії (15-й піхотний полк у м.Дембліні). Останнє звання у польській армії — підполковник (1935).

У вересні 1939 потрапив до німецького полону, був звільнений у січні 1940 за наполяганням військового міністерства УНР в екзилі.[1] З серпня 1943 був в.о. командира 30-го полку 14-ї дивізії військ СС «Галичина» у ранзі сотника. Невдовзі був усунутий німцями з цієї посади та став командиром батальйону того ж полку. Разом із батальйоном брав участь у боях з Червоною армією під Бродами. З квітня 1945 керував 2-м полком II УД УНА.

Після закінчення Другої світової війни був заступником Михайла Крата, коменданта табору полонених у Белларії (Італія), по тому переведений до 12-го інтернаціонального табору в Ріміні. У червні 1947 українських бранців перевели до таборів у Великій Британії, де вони перебували до звільнення в 1948 році.

З 1950 жив на еміграції у США. Займався громадською роботою, належав до Союзу Бувших Українських Вояків.

Похований на українському православному цвинтарі в м.Саут-Баунд-Брук (Нью-Джерсі).

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]