Барвінський Борис Федорович

Борис Барвінський
Штабскапітан  Генерал-хорунжий
Загальна інформація
Народження	23 жовтня 1888(1888-10-23) с.Грищинці, Канівський повіт, Київська губернія, Російська імперія, тепер село Канівського району Черкаської області,  Україна
Смерть	4 січня 1980(1980-01-04) (91 рік)  США
Поховання	Цвинтар святого Андрія
Громадянство	УНР
Військова служба
Приналежність	УНР
Рід військ	Армія УНР  14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина»
Війни / битви	Перша світова війна Українсько-радянська війна Друга Світова війна
Командування
командир Робітничого полку Вільного Козацтва у Києві в. о. командира 30-го полку 14-ї дивізії військ СС «Галичина»
Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри «Воєнний хрест» (УНР)

Бори́с Фе́дорович Барві́нський (* 23 жовтня 1888, с. Грищинці, Черкаська область — † 4 січня 1980, США) — український військовик, підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий на еміграції).

Життєпис

Народився у сім'ї священика в с. Грищинці Канівського повіту Київської губернії.

Закінчив духовну семінарію, 1-шу Київську школу прапорщиків (1915), школу ротних командирів Західного фронту (м.Вілейка, Білорусь). Під час Першої світової війни дістав контузію.

У травні 1917 в званні поручника 225-го Лівнинського піхотного полку перевівся до 1-го Українського козачого полку ім.гетьмана Богдана Хмельницького, де командував 12-ю сотнею. Штабс-капітан з червня 1917.

З 4 січня 1918 — командир Робітничого полку Вільного Козацтва у Києві. Полк протистояв наступу червоноармійців Муравйова на Київ.

В часі служби в дивізії «Галичина»

З березня 1918 — військовий комендант Дніпровського повіту Таврійської губернії. У 2-й половині листопада 1918 — помічник губернського коменданта Київщини. З липня 1919 — помічник командира 3-го Рекрутського пішого Січового полку Дієвої армії УНР. З листопада 1919 через хворобу приватно мешкав у містечку Вчорайше (Подільська губернія). З 5 червня 1920 — помічник Миколи Чеботаріва, начальника охорони Головного отамана С.Петлюри.

Після поразки Армії УНР разом із штабом охорони Головного отамана інтернований у містечку Александрув-Куявський в Польщі. З кінця 1926 по січень 1928, коли Микола Чеботарів керував роботою секції розвідки і контррозвідки Генерального штабу УНР, Барвінський відповідав там за зв'язок з підпільними організаціями в підрадянській Україні.

З 1928 служив контрактовим офіцером польської армії (15-й піхотний полк у м.Дембліні). Останнє звання у польській армії — підполковник (1935).

У вересні 1939 потрапив до німецького полону, був звільнений у січні 1940 за наполяганням військового міністерства УНР в екзилі. З серпня 1943 був в.о. командира 30-го полку 14-ї дивізії військ СС «Галичина» у ранзі сотника. Невдовзі був усунутий німцями з цієї посади та став командиром батальйону того ж полку. Разом із батальйоном брав участь у боях з Червоною армією під Бродами. З квітня 1945 керував 2-м полком II УД УНА.

Після закінчення Другої світової війни був заступником Михайла Крата, коменданта табору полонених у Белларії (Італія), по тому переведений до 12-го інтернаціонального табору в Ріміні. У червні 1947 українських бранців перевели до таборів у Великій Британії, де вони перебували до звільнення в 1948 році.

З 1950 жив на еміграції у США. Займався громадською роботою, належав до Союзу Бувших Українських Вояків.

Похований на українському православному цвинтарі в м.Саут-Баунд-Брук (Нью-Джерсі).

Джерела

• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
• ЦДАВОУ. — Список старшин, зарахованих на дійсну українську військову службу та підвищених до наступних рангів протягом липня 1920 — липня 1923
• Шатайло О. Спадкоємці козацької слави. Біографії генералів Армії УНР — уродженців Черкащини. — Дрогобич: ВФ «Відродження», 2009. — 192 с.