Барвінський Володимир Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Григорович Барвінський
Барвінський Володимир.jpg

Володимир Барвінський

Народився 25 лютого 1850(1850-02-25)
Шляхтинці
Помер 3 лютого 1883(1883-02-03) (32 роки)
Львів
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство Австрійська імперія Австрійська імперіяАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
Національність українець
Діяльність громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник, публіцист, перекладач.
Alma mater Львівський університет
Батько Барвінський Григорій Григорович
Брати, сестри Барвінський Іван Григорович, Барвінський Іполит Григорович, Барвінський Олександр Григорович і Барвінський Осип Григорович

Володи́мир Григо́рович Барві́нський (25 лютого 1850, Шляхтинці — 3 лютого 1883, Львів) — український громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник (літературні псевдоніми Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.), літературний критик і публіцист, перекладач. Син Григорія Барвінського, брат Івана, Іполита, Осипа й Олександра Барвінського.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 25 лютого 1850 року в селі Шляхтинці (тепер Тернопільського району, Тернопільської області) в родині священика.

Вчився у народній школі рідного села, згодом у Першій Тернопільській гімназії (18611867). Нещасливий випадок, що трапився в 14-річному віці, підірвав його здоров'я, ізолював від ровесників. З того часу Володимир усамітнився біля книжок. Своє дитинство змалював в автобіографічній повісті «Скошений цвіт» (1877).

1869 — вступив на правничий факультет Львівського університету, який закінчив 1872 року. З 1872 р. служив в адвокатських канцеляріях Львова.

Один із співзасновників товариств «Просвіта» (1868) і «Руського Товариства Педагогічного» (1881).

18761880 — редактор журналу «Правда». 18801883 — засновник і перший редактор газети «Діло» (найбільшої української газети в Галичині, що майже безперервно виходила від 1880 до 1939 р.). Працював і мешкав у редакції.

Уважався одним із провідників партії народовців у Галичині.

30 листопада 1880 — організував перше українське народне віче у Львові, учасники якого вимагали від австрійських властей поліпшення державно-економічного становища галицьких українців, надання їм політичних, економічних, культурних прав.

Барвінський був знайомий і підтримував зв'язки з П. Кулішем, М. Драгомановим, М. Костомаровим.

Могила Володимира Барвінського на Личаківському цвинтарі у Львові.

Помер 3 лютого 1883 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі (поле № 3), поряд з гробницею М. Шашкевича. На смерть відгукнулися Іван Франко і Корнило Устиянович (І. Франко написав вірш «На смерть бл. п. Володимира Барвінського дня 22 січня (3 лютого) 1883 р.»). В 1892 році громадськість на могилі В. Барвінського поставила надгробний пам'ятник скульптора С. Левандовського[1]. Від 1993 року у Львові існує вулиця Барвінських (колишня Верховинська)[2].

Творчий і громадський доробок[ред.ред. код]

Під псевдонімом Василь Барвінок опублікував повісті «Скошений цвіт» (1877) і «Сонні мари молодого питомця» (1879). У цих творах порушив проблеми життя українців Галичини, торкнувся болючих питань суспільного й національного розвитку, намагався вказати шляхи виходу з неволі.

Виходив за межі традиційної «селянської» теми своїх попередників і сучасників, робив прорив до зображення життя інших суспільних верств.

У середині 1870-х років написав повість «Безталанне сватання», де висвітлив характерні подробиці з життя вчительства, чиновництва, попівства, селянства, польської шляхти, в окремих епізодах (зокрема, в описах панського бенкету) вдало користувався сатиричними засобами викриття.

Повісті В.Барвінського, як і ранні оповідання «Тридцять літ тверезості», «Мужик і пан» та «Химерні любощі», розширюють наші уявлення про західноукраїнську прозу 1870-х років.

У творчому доробку письменника — переспіви сербо-хорватських народних пісень «Косове Поле» і «Сон цариці Милиці».

Видав у Львові «Бібліотеку найзнаменитіших повістей», в якій вийшли перші переклади українською мовою Ч.Діккенса, Е. Золя, Г. Флобера, Е. Ожешко, І. Тургенєва («Дим»), М. Гоголя («Мертві душі»).

Виступав із статтями на політичні, суспільні, культурно-освітні й літературні теми в часописах «Діло», «Правда» та з популярними книжками «Просвіти» для селян.

Твори[ред.ред. код]

  • Скошений цвіт (1877, повість)
  • Сонні мари молодого питомця (1879, повість)
  • Безталанне сватання (повість)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 141. — ISBN 966-8955-00-5..
  2. Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 8. — ISBN 966-603-115-9..

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]