Барвінський Олександр Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Барвінський Олександр Олександрович
Народився 1889 або 1890
Львів, Долитавщина, Австро-Угорщина
Помер 1957
Львів, Українська РСР, СРСР
Поховання
Країна Flag of Hungary (1896-1915; angels; 3-2 aspect ratio).svg Австро-Угорщина
Flag of Ukraine.svg ЗУНР
Flag of Poland (1928–1980).svg Польща
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність лікар
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Членство Українське лікарське товариство
Батько Барвінський Олександр Григорович
Мати Барвінська Євгенія Максимівна
Брати, сестри Барвінський Богдан Олександрович і Барвінський Василь Олександрович

Барвінський Олександр Олександрович (нар. 1889 або 1890, Львів — липень 1957, там само) — український лікар, заступник міністра охорони здоров'я у складі Українського державного правління, член Українського лікарського товариства.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1889 або 1890 року у Львові. У 1914 році закінчив медичний факультет Львівського університету[1].

Під час Першої світової війни Барвінський був військовим лікарем в Албанії. Потім працював в організованій ним порадні матерів та в народній лічниці[1]. Для боротьби з туберкульозом одним із перших застосував профілактичне щеплення вакциною Фрідмана.

Під час Другої світової війни працював у Львівському відділі охорони здоров'я. Всі Барвінські залишились під час нацистської окупації у Львові. 30 червня 1941 року був включений до складу Українського державного правління, очолюваного Ярославом Стецьком, як заступник міністра охорони здоров'я Мар'яна Панчишина. Після розпуску правління очолював відділ охорони здоров'я міста Львова до закінчення нацистської окупації.

Член Українського лікарського товариства від 1919 року[1].

Арешт та ув'язнення[ред. | ред. код]

Олександр Барвінський (1847—1926), його друга дружина Євгенія Любович (1854—1913). Їх діти зліва направо: Василь Барвінський (1888—1963) — майбутній композитор, піаніст; Ольга Бачинська (1874—1955) — донька від першого шлюбу, педагог; Богдан Барвінський (1880—1958) — історик, бібліограф, архівіст; Роман Барвінський (1881—1947) — інженер, художник; Олена Савчук (1883—1962); Олександр Барвінський (1889—1957) — лікар

Відомо, що ще з вересня 1944 року за сім'єю Барвінських вівся таємний нагляд з боку спецслужб[2]. Однак, радянська влада не дала санкції на арешти аж до серпня 1947 року. Скоріш за все, радянська влада прагнула використати ці прізвища в своїх пропагандистських цілях і перетягнути їх на прорадянські позиції. Але, відповідно до агентурних донесень, використати українську інтелігенцію в своїх цілях не вдавалось[3].

Зрештою, 19 серпня 1947 року перший секретар львівського обкому КП(б)У Іван Грушецький надіслав телеграму до Лазара Кагановича, де попросив санкцію на арешт сім'ї Барвінських і проведенню показового судового процесу. 26 серпня було видано постанову про арешт. Олександра Барвінського звинувачували у «співпраці з гестапо та СД» та «проведенні антирадянської націоналістичної агітації». Спочатку відкидав свою вину в колаборації та агентурній діяльності та зазначав, що його внесли в списки уряду Стецька без його відома.

Однак в середині вересня 1947 року Олександр Барвінський повністю визнає свою провину по всіх пунктах. Ймовірно, його катували, щоб примусити прийняти звинувачення. 19 січня 1948 року був складений обвинувальний висновок, у якому було зазначено, що Барвінський також був співучасником масових вбивств євреїв[4].

27-29 січня 1948 року відбувався відкритий судовий процес над Олександром Барвінським, йому присудили 10 років позбавлення волі та 5 років обмеження в правах[1]. Суд проводив Воєнний трибунал військ МВС.

Подальше життя[ред. | ред. код]

Могила Олександра Барвінського на Личаківському цвинтарі

В ув'язненні 1953 почав готувати працю «Історія лікування профілактичною вакциною Фрідмана проти туберкульозу і критична оцінка цього методу лікування на основі власного досвіду»; залишив також працю «Матеріали по імунології та імунній терапії раку» (рукопис)[1]. 1956 повернувся з мордовських концтаборів до Львова з підірваним здоров'ям. Працював у санаторії для хворих на туберкульоз у Брюховичах. Залишив у рукописах низку праць, написаних у 20-і роки.

Помер у Львові у липні 1957 року.

У 1994 році співробітники Львівського обласного управління СБУ відмовили в реабілітації Олександра Барвінського на основі «аргументованого звинувачення»[4].

Помер у Львові, похований на полі № 3 Личаківського цвинтаря.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Син Олександра та Євгенії, брат Богдана та Василя Барвінських[5].

Публікації[ред. | ред. код]

  • Порадник для матерей. Ч. 1. Плекання немовляти // ЛВ. 1921. Ч. 1–2;
  • Причинок до історії розвитку рентгенології (зі спогадів про проф. І. Пулюя) // УМВ. 1924. Ч. 3–4;
  • Туберкульоза, чахотка. Л., 1925;
  • Лікування острих інфекційних діточих недуг, зв'язаних з аффекцією горла метілєновою синькою. Л., 1925;
  • Про «буракомоч», або проходження незміненої буракової краски до мочі. Л., 1927;
  • Лянгбайніт у діточій практиці. Ч. 2; Л., 1934.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Д-р Олександр Барвінський // ЛВ. 1957. Ч. 8;
  • Білозор В. Доктор Олександр Барвінський (Посмертна згадка) // Там само. Ч. 9; Пундій.
  • П. Пундій, Я. В. Ганіткевич. Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — С. ?. — ISBN 966-02-2681-0.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Барвінський Олександр Олександрович | Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 24 лютого 2020. 
  2. Доповідна записка Львівського обкому КП(б)У в ЦК КП(б)У про політичні настрої української інтелігенції Львова в 1941—1944 рр. 8 вересня 1944 року // Реабілітовані історією, Львівська область. — Ст. 168
  3. Повідомлення НКДБ УРСР в ЦК КП(б)У про реагування інтелігенції Львівської області на статтю «З хрестом чи ножем». Квітень 1945 // Реабілітовані історією, Львівська область. Ст. 210—215
  4. а б Репресована інтелігенція Львова. Доля Олександра Барвінського - Україна модерна. uamoderna.com. Процитовано 24 лютого 2020. 
  5. Мертва петля | Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 24 лютого 2020.