Бардіж Кіндрат Лукич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кіндрат Бардіж
Kondrat Baridge.jpg
Народився 9 (21) березня 1868(1868-03-21)
Брюховецька (станиця), Q4097481?, Брюховецький район, Краснодарський край, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
Помер 9 березня 1918(1918-03-09) (49 років)
Туапсе, Q195321?, Чорноморська губернія, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
Громадянство Herb Kubanskoyi Narodnoyi Respubliky.svg Кубанська Народна Республіка
Діяльність політик
Відомий кубанський козачий отаман
Посада Депутат Державної думи Російської імперії[d]
Звання Підосавул
Партія Конституційно-демократична партія
Автограф Bardizh Signature.jpg

Кіндра́т Луки́ч Ба́рдіж (* 9 (21) березня 1868(18680321), Брюховецька, Катеринодарський округ, Кубанська область — † 9 березня 1918, Туапсе, Чорноморська губернія) — кубанський козачий отаман, урядовий діяч Кубанської Народної Республіки, прибічник ідеї соборності українських земель.

Кубанський український козак зі станиці Брюховецької.

Був депутатом Державної Думи від козаків, а потім — комісаром Тимчасового уряду Керенського на Кубані.

Прибувши на Кубань, Бардіж змінив своє ставлення до царату та Російської імперії, вийшов з партії кадетів та став прихильником ідеї Соборності земель України, за що викликав ненависть до себе з боку російських сил та більшовиків.

Більшовицький історик Кубані Г. Ладоха в середині 20-х років писав[джерело?]:

« Бардіж — самозакоханий та прозірливий політичний діяч. Будучи козаком та великим землевласником, крім того, він був ще й заурядним буржуазним ділягою. Засобами думських зв’язків він виклопотав собі посаду комісара Тимчасового уряду на Кубані. Розтікаючись медовими промовами та зверненнями, він одразу повів таку архібуржуазну бюрократичну лінію, що викликав навіть протести своїх політичних однодумців… Вся наступна діяльність цього ланцюгового пса буржуазного ладу при всій своїй топорності відрізнялася витримкою… »
Кіндрат Бардіж.jpg

Бардіж був ініціатором проведення у Катеринодарі у березні 1917 року козацької маніфестації під синьо-жовтими прапорами, а 2 червня — антиленінської демонстрації у місті. Ян Полуян, один з більшовицьких керівників у Катеринодарі, вважав Бардіжа своїм ворогом номер один. Восени 1917 року українці висували Бардіжа на посаду Кубанського Військового Отамана, але через непорозуміння між українцями було обрано О. П. Філімонова.

Бардіж та два його сини – сотник Віанор і хорунжий Микола Бардіжі – сформували з кубанського козацтва Гайдамацький і Чорноморські коші, загальною чисельністю 5000 багнетів і шабель, які, за задумом Бардіжа, мали стати підмурівком збройних сил Кубані. Вільні козаки провели успішну операцію з очищення Чорноморсько-Кубанської залізниці від більшовиків. Пропагував ідею соборності українських земель. На цьому ґрунті увійшов у конфлікт із денікінським генералом Покровським.

Під час більшовицької окупації Бардіж на чолі загону намагався разом із синами прорватися через гори до Грузії. Проте потрапили у засідку в р-ні Архипо-Осипівки.

9 березня 1918 р., в день свого п’ятидесятиліття, Бардіж був розстріляний більшовиками на баржі коло Південного молу порту Туапсе. Перед тим як стратити Кіндрата Бардіжа, більшовики на його очах розстріляли синів. У грудні 1919 р. тіла Бардіжів були перепоховані коло Вознесенської церкви в Катеринодарі. Козак-лінієць Д. Скобцов, голова Військової ради, писав у своїх мемуарах: «В особі Кіндрата Лукича Бардіжа відійшла у вічність прецікава і колоритна фігура, яка перекидала місток від метушливо-кривавої сучасності до минулого запорозького степового лицарства».


Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]