Бариляк Марія Кирівна
Зовнішній вигляд
Бариляк Марія Кирівна | |
---|---|
Народилася | 20 жовтня 1892 Калуш |
Померла | 30 жовтня 1990 (98 років) Львів |
Поховання | Личаківський цвинтар |
Національність | українка |
Діяльність | письменниця |
Alma mater | Львівська вчительська семінарія |
Родичі | брат Козоріс Михайло Кирович, письменник |
Брати, сестри | Козоріс Михайло Кирович |
У шлюбі з | Олександр Бариляк, фольклорист |
Діти | син Роман, онук Ігор, професори-медики |
Марі́я Ки́рівна Бариля́к (Козоріс; нар. 20 жовтня 1892, м. Калуш, нині Івано-Франківської області — пом. 30 жовтня 1990, Львів) — українська дитяча письменниця. Сестра письменника Михайла Кировича Козоріса.
1913 — закінчила вчительську семінарію у Львові.
До 1920 працювала вчителькою у Володимирі-Волинському.
З 1920 — мешкала і працювала у Львові. Друкувалася в журналах «Жіноча доля», «Світ дитини» та ін.
Похована у гробівці на полі № 2 Личаківського цвинтаря.
- 1920 — Сон Федька (друга премія літературного конкурсу журналу «Світ дитини»)
- 1927 — Побіда
- 1928 — Весна йде!
- 1929 — Великодний сон
- 1929 — Пластун Савко
- 1930 — Повінь
- 1930 — композиція зі співами й хороводами «Свято Матері»
- 1931 — Ой, зацвіли фіялочки…
- 1931 — Старенька мати
- 1933 — Мати
- 1935 — Над рікою
- 1982 — Сестра про брата
- 1982 — Спогади про Малицьку (зі слів Марії літературознавець Федір Погребенник, записавши історію пісні Костянтини Малицької «Чом, чом, чом, земле моя», установив її походження)
Дружина фольклориста Олександра Бариляка, мати професора-медика Романа Бариляка, бабуся професора Ігоря Бариляка.
Рідна сестра письменника Михайла Кировича Козоріса. 1982 року опублікувала спогади про нього — «Сестра про брата».
- Луцишин О. Б. Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0.
- Буковинський журнал. — 2004. — С. 210
- Наша дума, наша пісня: нариси-дослідження / Федір Погребенник. — К.: Музична Україна, 1991. — С. 169