Баришівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Баришівка
Barysh s.png Baryshivka h.png
Герб Баришівки Прапор Баришівки
У центрі Баришівки, будівля райдержадміністрації
У центрі Баришівки, будівля райдержадміністрації
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Броварський район
Громада Баришівська селищна громада
Код КАТОТТГ: UA32060010010055198
Основні дані
Засноване 985 (1037 років)
Статус із 1958 року
Площа 13 км²
Населення 10 626 (01.01.2020)[1]
Густота 817 осіб/км²
Поштовий індекс 07500—07501
Телефонний код +380 4576
Географічні координати 50°21′14″ пн. ш. 31°19′00″ сх. д. / 50.35389° пн. ш. 31.31667° сх. д. / 50.35389; 31.31667Координати: 50°21′14″ пн. ш. 31°19′00″ сх. д. / 50.35389° пн. ш. 31.31667° сх. д. / 50.35389; 31.31667
Висота над рівнем моря 102 м
Водойма р. Трубіж, Красилівка


Відстань
Найближча залізнична станція: Баришівка
До обл. центру:
 - залізницею: 66 км
 - автошляхами: 68,4 км
Селищна влада
Адреса 07501, Київська область, Броварський район, смт Баришівка, вул. Центральна, 27
Голова селищної ради Вареніченко Олександр Павлович
Вебсторінка Баришівська селищна рада
Карта
Баришівка. Карта розташування: Україна
Баришівка
Баришівка
Баришівка. Карта розташування: Київська область
Баришівка
Баришівка

Commons-logo.svg Баришівка у Вікісховищі

Ба́ришівка — селище міського типу в Україні, в Баришівській селищній територіальній громаді Броварського району Київської області.

Назва[ред. | ред. код]

Достовірних відомостей про походження назви немає. Вважають, що це літописний Баруч, який вперше згадується 1125 року, і від нього виводив сучасну назву Андрій Стороженко. Микола Арандаренко вказує на існування в минулому на території сучасної Баришівки поселення Борисівки — володіння київського князя Бориса (XI століття). Сучасне поселення вперше в історичних документах згадується під 1603 роком як Баришівське Городище, а з 1630 року як Баришеве. У народній вимові назва поселення звучала як Баришівка подібно до того, як місто Бориспіль називають Боришпіль[2]. Утворення назви за допомогою суфікса -івка[3].

Географія[ред. | ред. код]

Баришівка розташована на правому березі річки Трубіж (ліва притока Дніпра), за 6 км на північ від автошляху E40М03(Київ — Харків), за 66 км на південний схід від Києва. Через смт проходить залізниця, на якій розташована однойменна залізнична станція Баришівка. Площа смт складає 5 км².

Історія[ред. | ред. код]

Княжий період[ред. | ред. код]

Заснування Баришівки відбулося в 980990-ті роки князем Володимиром Мономахом Остерським, він збудував транзитно-торгове місто Баруч. Якщо врахувати середину між цими датами, а вона має найменшу похибку, то заснування Баришівки відбулося приблизно у 985 році.

Баришівка вперше згадується у літописах у 11251126 роках як городище Баруч.

Козацький період[ред. | ред. код]

1603 рік — Баришовське.

1630 рік — місто Баришове. 1630 року населення міста брало участь у повстанні Тараса Трясила проти поляків.

З 1648 по 1782 рік Баришівка була центром Баришівської сотні у складі Переяславського козацького полку.

У 16611663 роках місто було окуповане польськими військами.

Від 1731 року Баришівка вважалася військовим поселенням.

У 1754 році 108 дворів і бездвірних хат у місті та передмістях отримав бунчуковий товариш, а згодом генеральний суддя (1756—1781 рр.) Журман Ілля Васильович (бл. 1720—1783)[4].

З 1756 року мала церкви[5].

Від 1775 року Баришівка належала полковнику Сулимі.

Зі скасуванням козацького полкового устрою, містечко перейшло до складу Остерського повіту Київського намісництва. За описом 1787 року у Баришівці було 1058 душ, містечко у володінні різного звання «казених людей», козаків і власників: генерал-майора і надвірного радника Сулими[6].

Є на мапі 1787 року[7].

В словнику 1788 року «Словарь учрежденныхъ въ Россіи ярмарокъ» зазначене одне з місць проведення ярмарок: «Боришовка, мѣстечко въ округѣ Малороссійскаго Переяславскаго полку. Здѣсь бываетъ въ году три ярмарки, первая Генваря 1, вторая Маїя 9, третїя Сентября 11; тогруютъ на оныхъ разными мѣлочными товарами и привозимою изъ Донскихъ станицъ мѣлкою рыбою; жители продаютъ рогатой скотъ, лошадей, хлѣбъ, смолу, горячее вино и проч. привозятъ также сюда для продажи жителямъ Крымскую соль».

XIX століття[ред. | ред. код]

Від початку ХIX століття Баришівка вже у складі Переяславського повіту Полтавської губернії.

У 1843 році Баришівку відвідав Т. Г. Шевченко і описав відвідини Баришівки у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

На 1890 рік Баришівська волость площею 3595 квадратних верст включала 16 сіл загальною кількістю населення 10 885 осіб[8].

Період Перших визвольних змагань[ред. | ред. код]

4-5 лютого 1919 року у Баришівці та навколишніх селах відбувся бій між більшовиками та Армією УНР (переважно місцеві добровольці)[9]. У тому ж 1919 р. настоятелем церкви в Баришівці став священик УАПЦ Петро Тарнавський пізніше єпископ УАПЦ — репресований НКВС у 1938 році.

3 липня 1921 року Баришівська волость увійшла до складу Київської губернії, а з 1923 року містечко стало районним центром Київського округу.

1920-ті[ред. | ред. код]

У 1923 році 17 сімей незаможників селища Баришівка, що мали 75 га землі, об'єднались у виробниче сільськогосподарське товариство «Нове життя», головою якого став Безкровний С. Г. У 1928 році всі господарства та виробниче сільськогосподарське товариство «Нове життя» об'єдналися в ТСОЗ «Перше травня», головою якого обрали Купріянка І. М. Товариство мало 1200 га угідь. Через рік на базі його організовано сільгоспартіль.

Голодомор[ред. | ред. код]

Під час великого голоду протягом 1933 року в Баришівці померло 309 мешканців, у тому числі дітей до року — 4. За деякими іншими свідченнями ця цифра сягає 360 померлих від голоду жителів. Проте конкретних прізвищ померлих встановлено дуже мало. Місце масових поховань знаходиться на центральному кладовищі при вході зліва[10].

Мартиролог жителів укладено за свідченнями місцевих жителів Ларионової Е. В. (1925 р.н.) та Чубенко Г. П. (1925 р.н.), записаними у 2008 році художнім керівником РБК Сташук Г. В. Встановлені імена:

  • Чубенко Петро Трохимович, 1897 р.н. та його сини:
  • Павло, 1923 р.н.;
  • Михайло, 1926 р.н.;
  • Микола,1928 р.н.;
  • Олексій, 1930 р.н

Репресії 1930-х та антирелігійний терор[ред. | ред. код]

У Баришівці набув присадибну земельну ділянку «дачу» репресований НКВС у 1937 р. єпископ УАПЦ Григорій Стороженко.

У середині 1930-х років у місті було зруйновано Успенську церкву.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Радянські війська знову зайняли Баришівку 23 вересня 1943 року.

Сучасність[ред. | ред. код]

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Баришівського району, смт увійшло до складу Броварського району[11].

Під час нічної атаки російських військ 3 березня 2022 року сили 72-ї бригади ліквідували десяток ворожих солдатів, знищено 3 ворожі бронемашини піхоти, окупанти відступили[12].

Населення[ред. | ред. код]

Станом 1959 рік у Баришівці населення становило 6 тисяч мешканців.

2001 року в селищі мешкало 11178 осіб, що становило 105,6 % до 1989 року.

За національним складом розподіл населення такий:

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Промкомбінат (із шкірзаводом та швейною майстернею), засолзавод, молокозавод, РТС.

2 середні школи, Будинок культури, 2 бібліотеки.

Сільське господарство району овочево-молочного напряму.

В районі — торфопідприємство, розташована частина Трубізької осушувальної системи.

Освіта[ред. | ред. код]

У 1925/1926 навчальному році в селищі Баришівка працювали три початкові й одна семирічна школа, у яких навчалося 86 % дітей шкільного віку. У роки війни приміщення шкіл були зруйновані, багато вчителів перебувало на фронті.

13 листопада 1943 р. розпочалося навчання у семирічній школі, яку в 1961 р. було реорганізовано у восьмирічну.

Баришівська ЗОШ І—ІІІ ст. № 1[ред. | ред. код]

У 1937 році Баришівську школу було розділено на дві — середню та семирічну. Перший випуск учнів середньої школи відбувся в 1937 р. Уперше в історії Баришівки 62 учні здобули середню освіту.

У 1939 році Київський облвиконком ухвалив рішення про будівництво у 1940 році нового приміщення школи в Баришівці, у якому у вересні 1940 року почалося навчання, що тривало до 22 червня 1941 року. У роки тимчасової окупації (1941—1943) у цьому приміщенні було гестапо. Відступаючи у вересні 1943 року, фашисти висадили школу в повітря, залишилися тільки сходи й уламки стін.

З вересня 1943 року у середній школі навчалося 610 учнів, об'єднаних у 17 класів, але класних кімнат було 12.

У 1970-х роках школа розташовувалася у трьох приміщеннях і працювала у дві зміни. У 1972 р. була висунута ідея добудови школи.

У 1977/1978 навчальному році педагогічний і шкільний колектив Баришівської середньої школи було переведено в нове приміщення, а в будівлю старої середньої школи перейшла восьмирічна школа, яка в 1981 р. була реорганізована в Баришівську середню школу № 2.

Баришівська ЗОШ І—ІІІ ст. № 2[ред. | ред. код]

Баришівська ЗОШ I—III ст. № 2 була заснована у 1930-х роках XX століття як Липняцька восьмирічна школа. У 1978 Липняцьку восьмирічну школу було реорганізовано в Баришівську середню школу № 2. Колектив школи перейшов у приміщення по вул. Центральній, 33.

У 1981/1982 навчальному році було зроблено капітальний ремонт шкільного приміщення, переобладнано кабінети, поновлено матеріально-технічну базу. У 1983 р. відбувся перший випуск учнів. Зусиллями педагогічного та учнівського колективів у школі було відкрито музей Хліба.

Станом на 1 вересня 2008 у школі навчалося 715 учнів, навчання яких здійснювали 55 педагогів.

Культура, ЗМІ[ред. | ред. код]

Заклади культури Баришівки:

У Баришівці видається районна газета — «Баришівські вісті».

Відомі особи[ред. | ред. код]

У Баришівці народилися:

Місто-побратим[ред. | ред. код]

На сьогодні містом-побратимом Баришівки є місто Пуллах, Німеччина, повна назва Пулаха — Пулах-ім-Ізарталь (нім. Pullach im Isartal).

Пам'ятники[ред. | ред. код]

У селищі — пам'ятники Т. Шевченку (погруддя), В. Леніну (знесено), меморіал і братська могила (біля селищного кладовища) радянських воїнів Другої світової війни, пам'ятний знак на честь воїнів-«афганців», пам'ятний хрест на честь першої літописної згадки про поселення.

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
  2. Історія міст і сіл Української РСР: У 26 томах. — К.: Головна редакція УРЕ, 1957—1979. — 26 т.
  3. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: «Знання», 1998.
  4. Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина. Гетьманщини. — К.: Стилос, 2009. — С. 133.
  5. Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (українська). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Архів оригіналу за 18 вересня 2021. Процитовано 18 вересня 2021. 
  6. Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— ISBN 5-12-000656-6. — С. 100, 239
  7. Карта частей Киевского, Черниговского и других наместничеств 1787 года. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 18 вересня 2021. Процитовано 18 вересня 2021. 
  8. Волости и гмины 1890 г. — СПб., 1890. — 73 т. — (Статистика Российской империи). 33. Полтавская губерния. — 1890. — [2], 16, [1] с., 1 л. к. — (Статистика Российской империи; 16. вып. 8).
  9. Пам'ятаймо героїв! До 91-річниці звитяжного бою на Трубежі). Архів оригіналу за 10 лютого 2010. Процитовано 6 лютого 2010. 
  10. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні: Київський обласний том. — «Буква», 2008
  11. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  12. Нічна атака військ РФ на Баришівку: Вбито з десяток ворожих солдатів, знищено 3 ворожі бронемашини піхоти, окупанти безславно тікали, полишаючи техніку. Архів оригіналу за 3 березня 2022. Процитовано 3 березня 2022. 
  13. Ізраїль - Персона. israel.mfa.gov.ua (ua). Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 13 травня 2020. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Заклади освіти Київщини: минуле та сучасне. За ред. І. Л. Лікарчука.  — К.: Вид. О. М. Ешке, 2002. — 528 с.
  • Жадько В. Київська земля — Тарасова колиска. — К., 2017. — С. 383.

Посилання[ред. | ред. код]