Баришівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Баришівка
Barysh s.png Baryshivka h.png
Герб Баришівки Прапор Баришівки
У центрі Баришівки, на задньому тлі — будівля райдержадміністрації
У центрі Баришівки, на задньому тлі — будівля райдержадміністрації
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Баришівський район
Рада Баришівська селищна рада
Код КОАТУУ: 3220255100
Основні дані
Засноване 1125
Статус з 1958 року
Площа км²
Населення 11021 (01.12.2015)[1]
Густота 2190 осіб/км²
Поштовий індекс 07500
Телефонний код +380 4576
Географічні координати 50°21′14″ пн. ш. 31°19′00″ сх. д. / 50.35389° пн. ш. 31.31667° сх. д. / 50.35389; 31.31667Координати: 50°21′14″ пн. ш. 31°19′00″ сх. д. / 50.35389° пн. ш. 31.31667° сх. д. / 50.35389; 31.31667
Висота над рівнем моря 102 м
Водойма р. Трубіж, Красилівка
Відстань
Найближча залізнична станція: Баришівка
До обл. центру:
 - залізницею: 66 км
 - автошляхами: 74,1 км
Селищна влада
Адреса 07500, Київська область, Баришівський район, смт. Баришівка, вул. Центральна, 27
Голова селищної ради Вареніченко Олександр Павлович
Карта
Баришівка is located in Україна
Баришівка
Баришівка
Баришівка is located in Київська область
Баришівка
Баришівка

Ба́ришівка — селище міського типу, центр Баришівського району Київської області.

Назва[ред.ред. код]

Достовірних відомостей про походження назви немає. Вважають, що це літописний Баруч, який вперше згадується 1125 року, і від нього виводив сучасну назву А. Стороженко. Микола Арандаренко вказує на існування в минулому на території сучасної Баришівки поселення Борисівки — володіння київського князя Бориса (XI століття). Сучасне поселення вперше в історичних документах згадується під 1603 роком як Баришівське Городище, а в 1630 році як Баришеве. У народній вимові назва поселення звучала як Баришівка подібно до того, як місто Бориспіль називають Боришпіль[2]. Утворення назви за допомогою суфікса -івка[3].

Розташування[ред.ред. код]

Баришівка розташована на правому березі річки Трубіж (ліва притока Дніпра), за 6 км на північ від автостради E40М03(КиївХарків), за 66 км на південний схід від Києва.

Залізнична станція. Площа 5 км².

Історія[ред.ред. код]

  • Баришівка вперше згадується у 11251126 роках як городище Баруч.
  • 1603 рік — Баришовське.
  • 1630 рік — місто Баришове. 1630 року населення міста брало участь у повстанні Тараса Трясила проти поляків.
  • 1649 року було сформовано Баришівську сотню, яка увійшла до складу Переяславського козачого полку.
  • У 16611663 роках місто було окуповане польськими військами.
  • Від 1731 року Баришівка вважалася військовим поселенням.
  • У 1754 році 108 дворів і бездвірних хат у місті та передмістях отримав бунчуковий товариш, а згодом Генеральний суддя (1756-1781 рр.) Журман Ілля Васильович (бл. 1720 - 1783)[4].
  • Від 1775 року Баришівка належала полковнику Сулимі.
  • В словнику 1788 року "Словарь учрежденныхъ въ Россіи ярмарокъ" зазначене одне з місць проведення ярмарок: "Боришовка, мѣстечко въ округѣ Малороссійскаго Переяславскаго полку. Здѣсь бываетъ въ году три ярмарки, первая Генваря 1, вторая Маїя 9, третїя Сентября 11; тогруютъ на оныхъ разными мѣлочными товарами и привозимою изъ Донскихъ станицъ мѣлкою рыбою; жители продаютъ рогатой скотъ, лошадей, хлѣбъ, смолу, горячее вино и проч. привозятъ также сюда для продажи жителямъ Крымскую соль".
  • У 1843 роцi Баришiвку вiдвiдав Т.Г. Шевченко i описав вiдвiдини Баришiвки у повiстi "Прогулка с удовольствием и не без морали"
  • 4-5 лютого 1919 року у Баришівці та навколишніх селах відбувся бій між більшовиками та Армією УНР (переважно місцеві добровольці)[5]. У тому ж 1919 р. настоятелем церкви в Баришівці став священик УАПЦ Петро Тарнавський пізніше єпископ УАПЦ — репресований НКВС у 1938 р.
  • 3 липня 1921 року Баришівська волость увійшла до складу Київської губернії, а в 1923 році містечко

стало районним центром Київського округу.

  • У 1923 році 17 сімей незаможників селища Баришівка, що мали 75 га землі, об'єднались у виробниче сільськогосподарське товариство «Нове життя», головою якого став Безкровний С. Г. У 1928 році всі господарства та виробниче сільськогосподарське товариство «Нове життя» об'єдналися в ТСОЗ «Перше травня», головою якого обрали Купріянка І. М. Товариство мало 1200 га угідь. Через рік на базі його організовано сільгоспартіль.
  • Під час великого голоду протягом 1933 року в Баришівці померло 309 мешканців, в тому числі дітей до року — 4. За деякими іншими свідченнями ця цифра сягає 360 померлих від голоду жителів. Проте конкретних прізвищ померлих встановлено дуже мало. Місце масових поховань знаходиться на центральному кладовищі при вході зліва.[6]
  • У Баришівці набув присадибну земельну ділянку «дачу» репресований НКВС у 1937 р. єпископ УАПЦ Григорій Стороженко.
  • У середині 30-х років у місті було зруйновано Успенську церкву
  • Радянські війська знову зайняли Баришівку 23 вересня 1943 року.

Населення[ред.ред. код]

1959 рік — у Баришівці населення становило 6,0 тисяч мешканців.

2001 року в селищі мешкало 11178 осіб, що становило 105,6% до 1989 року.

За національним складом розподіл населення такий:

Інфраструктура[ред.ред. код]

Промкомбінат (із шкірзаводом та швейною майстернею), засолзавод, молокозавод, РТС.

2 середні школи, Будинок культури, 2 бібліотеки.

Сільське господарство району овочево-молочного напряму.

В районі — торфопідприємство, розташована частина Трубізької осушувальної системи.

Освіта[ред.ред. код]

У 1925/1926 навчальному році в селищі Баришівка працювали три початкові й одна семирічна школа, в яких навчалося 86% дітей шкільного віку. У роки війни приміщення шкіл були зруйновані, багато вчителів перебувало на фронті.

13 листопада 1943 р. розпочалося навчання у семирічній школі, яку в 1961 р. було реорганізовано у восьмирічну.


Баришівська ЗОШ (І-ІІІ ст.)№ 1[ред.ред. код]

У 1937 р. Баришівську школу було розділено на дві — середню та семирічну. Перший випуск учнів середньої школи відбувся в 1937 р. Уперше в історії Баришівки 62 учні здобули середню освіту.

У 1939 р. Київський облвиконком ухвалив рішення про будівництво в 1940 р. нового приміщення школи в Баришівці, в якому у вересні 1940 р. почалося навчання, що тривало до 22 червня 1941 р. У роки тимчасової окупації (1941–1943) у цьому приміщенні було гестапо. Відступаючи у вересні 1943 р., фашисти висадили школу в повітря, залишилися тільки сходи й уламки стін.

З вересня 1943 р. у середній школі навчалося 610 учнів, об'єднаних у 17 класів, але класних кімнат було 12.

У 1970-х роках школа розташовувалася у трьох приміщеннях і працювала у дві зміни. У 1972 р. була висунута ідея добудови школи.

У 1977/1978 навчальному році педагогічний і шкільний колектив Баришівської середньої школи було переведено в нове приміщення, а в будівлю старої середньої школи перейшла восьмирічна школа, яка в 1981 р. була реорганізована в Баришівську середню школу № 2.

Баришівська ЗОШ (І-ІІІ ст.)№ 2[ред.ред. код]

Баришівська ЗОШ I–III ст. № 2 була заснована у 30-х роках XX століття як Липняцька восьмирічна школа. У 1978 Липняцьку восьмирічну школу було реорганізовано в Баришівську середню школу № 2. Колектив школи перейшов у приміщення по вул. Жовтневій, 33.

У 1981/1982 навчальному році було зроблено капітальний ремонт шкільного приміщення, переобладнано кабінети, поновлено матеріально-технічну базу. У 1983 р. відбувся перший випуск учнів. Зусиллями педагогічного та учнівського колективів у школі було відкрито музей Хліба.

Станом на 1 вересня 2008 у школі навчалося 715 учнів, навчання яких здійснювали 55 педагогів.

Культура, ЗМІ[ред.ред. код]

Заклади культури Баришівки:

У Баришівці видається районна газета — «Баришівські вісті».

Відомі люди[ред.ред. код]

У Баришівці народилися:

Місто-побратим[ред.ред. код]

На сьогодні містом-побратимом Баришівки є місто Пулах, Німеччина, повна назва Пулаха — Пулах-ім-Ізарталь (нім. Pullach im Isartal).

Пам'ятники[ред.ред. код]

У селищі — пам'ятники Т. Шевченку (погруддя), В. Леніну (знесено), меморіал і братська могила (біля селищного кладовища) воїнів ВВв, пам'ятний знак на честь воїнів-«афганців», пам'ятний хрест на честь першої літописної згадки про поселення.

Галерея[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Головне управління статистики у Київській області
  2. Історія міст і сіл Української РСР: У 26 томах. — К.: Голововна редакція УРЕ, 1957–1979. — 26 т.
  3. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: «Знання», 1998.
  4. Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина. Гетьманщини. — К.: Стилос, 2009. — С. 133.
  5. Пам'ятаймо героїв! До 91-річниці звитяжного бою на Трубежі)
  6. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні: Київський обласний том. — «Буква», 2008

Джерела[ред.ред. код]

  • Заклади освіти Київщини: минуле та сучасне. За ред. І. Л. Лікарчука.  — К.:Вид. О. М. Ешке, 2002. — 528 с.

Посилання[ред.ред. код]