Барокова архітектура Львова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фасад колишнього костелу єзуїтів.

Барокова архітектура Львова почала розвиватись на початку XVII ст. з будівництва костелу єзуїтів (1610—1630) за проектом Джакомо Бріано. Його зводили за зразком римської базиліки Церква Il Gesù. Львівський храм єзуїтів вважають першим бароковим храмом на теренах сучасної України та одним з перших у Речі Посполитій.

Світська забудова[ред. | ред. код]

Впродовж першої половини XVII ст. будівничі міського цеху мулярів надалі переважно споруджували у місті будівлі у стилі пізнього Відродження. Міщанські кам'яниці зводили архітектори Яків Петровський, Ян Лельовський, Франциск Ксаверій Кульчицький, Антон Косинський, Петро Полейовський, Бернард Меретин та інші. Через тривалі війни, зубожіння міщан бароко не надто вплинуло на цивільне будівництво межі XVII—XVIII ст. Фасади будівель на периферійних вулицях отримували доволі скромний декор. Будівлі у стилі розвиненого бароко появились наприкінці XVII ст. переважно у магнатських резиденціях навколо міста, зокрема у належних королю Янові ІІІ Собеському замках (Золочів, Жовква, Олесько), біля яких заклали партерні барокові парки. У Львові було зведено палац Яблоновських, перебудовано належний Собеському палац Корнякта (1678), який по фасаду отримав високий атик. До появи атиків на фасадах багатьох кам'яниць міста призвела поява брандмауерів, що розділяли сусідні будівлі і запобігали поширенню пожеж.

Королівська кам'яниця

Лише з середини XVIII ст. навколо Середмістя появилось декілька споруд у стилі пізнього бароко — палаци князів Вишневецьких, Радзивілів, Четвертинських, шляхтичів Жевуських, Гадзевичів, Косаковських, Грановських, Калиновських, Бекерських, Секежинських, також Карло Ґарані (1734), які не дійшли до нашого часу, або були значно перебудовані. У Середмісті було перебудовано з міщанських кам'яниць палац князів Любомирських (1760), палац католицьких архієпископів (1634), митрополичі палати (1762), палац вірменських архієпископів. Також було збудовано чи перебудовано ряд житлових будинків — Муратовичів (вул. Вірменська 13), ряд будівель на площі Ринок, що зберегли донині свій вигляд, зокрема кам'яниці Роттендорфівська, Кільяніщинська, Бандінеллі. Міщанські кам'яниці в основному зазнали перебудов з виокремленням помешкань декількох співвласників, що передумовило пізнішу появу прибуткових будинків. Також з кінця 1760-х років розпочалась перебудова фасадів кам'яниць у стилі рококо (кам'яниця Францвенігівська), а через десятиліття доволі швидко почав поширюватись класицистичний стиль.

Сакральна забудова[ред. | ред. код]

Іншим шляхом йшов розвиток барокової сакральної архітектури міста, що прославилась далеко за межами України декількома непересічними спорудами. Над ними працювали придворні архітектори, не обмежені цеховими нормами. Одночасно у місті ще будували храми у стилі пізнього Відродження з значним впливом північного маньєризму. За зразком римського костелу Санта Сусанна (перший храм чистого бароко) було збудовано костел костел Стрітення монастиря кармеліток босих за проектом Джованні Джизлені. Згодом було збудовано костели св. Казимира реформаторів (1664), св. Лаврентія боніфратів (1659), св. Агнесси кармеліток (1716), св. Леонарда кармелітів (1720-і рр.), св. Антонія францисканців (1718), капуцинів (1730), св. Анни августинців (1673, 1730) св. Мартина кармелітів (1736), костел св. Миколая тринітаріїв (1739), сакраменток (1744), св. Михаїла кармелітів (1634—1732), св. Марії Магдалини домініканок (1754—1758), св. Софії (1765). Серед архітекторів найвідомішими були Петро Бебер, Мартин Урбанік, Клеменс Фесінґер, Бернард Меретин, Ян де Вітте, Петро Полейовський. Барокові завершення отримала вежа Корнякта (1695) та оздоблення інтер'єру костелу бернардинців (1738—1740). Також барокове ліпне оздоблення склепіння костелу єзуїтів поступилось ілюзорному розпису. При монастирях, палацах було розбито партерні регулярні сади, чиї зображення рясно покривають на картах передмістя Львова.

Розписи склепіння костелу св. Михаїла

Доба бароко у Львові завершилась перебудовою Латинського собору (1765—1771), спорудженням костелу домініканців (1749—1764), собору св. Юра (1744—1762), які відносять до перлин барокової архітектури України.

Над бароковими спорудами працювали найвідоміші сницарі, скульптори того часу Руського, Подільського воєводств — Томас Гуттер, Конрад Кутшенрайтер, Себастьян Фесінґер, Франциск Оленський, Михїайло Філевич, Антон Штиль, Іоан Георг Пінзель, Матвій Полейовський. Їм належить як скульптурний декор фасадів храмів, так і оздоблення інтер'єрів, вівтарів. Також крім декору інтер'єрів, вівтарних образів було виконано ілюзорні розписи склепінь костелів бернардинців, кармелітів, єзуїтів, Латинського собору та інших, над якими разом з учнями працювали Франциск та Себастьян Екштайни, Джузеппе Карло Педретті, Бенедикт Мазуркевич, Станіслав Строїнський. Над оздобленням церков працював художник Лука Долинський.

Навчальні заклади[ред. | ред. код]

На бароковий період припав розвиток освіти у місті, що супроводжувався будівництвом показних будівель колегіумів єзуїтів (1612). Пізніші будівлі XVIII ст. колегіумів театин (1744), Nobilium єзуїтів (1749) та інших зводили вже у стилі пізнього бароко з елементами класицизму.

Мілітарна забудова[ред. | ред. код]

На жаль майже не залишилось слідів барокової мілітарної архітектури міста, над чим працювало немало королівських архітекторів — Павло Ґродзицький, Фрідріх Ґеткант, Андреа дель Аква, Десро. У перебудованому вигляді зберігся лише Королівський арсенал (1639—1646), декілька фрагментів фортифікацій монастирів. Впродовж XVII—XVIII ст. було проведено модернізацію міських фортифікацій з перебудовою міських брам, хвірток. Зберігся лише ескіз нової Єзуїтської хвіртки з 1770-х років. Також не збереглось жодних згадок, зображень про вигляд брам у четвертій лінії оборони міста Беренса з кінця XVIII ст., з якої вцілів незначний фрагмент бастіону.

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерело[ред. | ред. код]


Бароко - це напрям у літературі, мистецтві та архітектурі в XVII – XVIII століття, який прийшов на зміну Відродженню. Слово «бароко» перекладається як «перлина неправильної форми». Основними рисами бароко стали асиметрія, тяжіння до контрастів, до пишної, ускладненої форми, парадності.Протягом другої половини XVI і до середини XVII ст. у Львові помітно пожвавлюється економічне і культурне життя. Забудова простягається на південь, схід і захід від середмістя.

Передумови становлення[ред. | ред. код]

Починаючи з другої половини XVII ст. у Львові ще більше загострюються соціальні і політичні суперечності. Українські та інші міщани зубожіють, а всі багатства зосереджуються в руках небагатьох патриціанських сімей. Багатіють і множаться різні монаші ордени. Роль міщанства в будівництві, я і в суспільному житті в цілому, поступово падає, ініціативу перебирають до своїх рук світські і духовні магнати, які стають основними замовниками архітекторів, художників. Вони вимагають, щоб будівлі поставали пишними і помпезними, щедро оздоблювалися декором. У львівську архітектуру поступово проникає бароко, яке наприкінці XVII ст. стає панівним стилем, а в середині XVIII ст. досягає тут свого найвищого розвитку. Як самостійні одиниці виникають комплекси монастирів кармелітів босих, Лазаря, Магдалини.[1]

Костел єзуїтів[ред. | ред. код]

Костел Єзуїтів

Першим провісником стилю бароко у Львові стала споруда Костелу єзуїтів, збудованого в 1610 -1630 рр. архітектором Дж. Бріано. Він прибув до Львова, коли будівництво вже було розпочато, і лише детально опрацював існуючий проект та видозмінив інтер'єр.Бріано вніс у будівлю костьолу форми, що вперше склалися в схемі фасаду церкви Іль Джезу в Римі, авторами якої були Дж. Віньйола і Дж. делла Порта. У плані костьол тринефний, зі слабо вираженою зовні гранчастою апсидою. Бокові нефи по відношенню до центрального дуже вузькі і низькі, над ними було збудовано галереї – емпори. Домінуючим є головний фасад, розкрепований пілястрами, нішами та сильно розвиненим карнизом, натомість південний фасад – набагато скромніший і стриманіший. Костел одна з найбільших культових будівель Львова : його довжина 41 м, ширина – 22,5 м, висота – 26 м.

Костел кармеліток босих[ред. | ред. код]

Близький до єзуїтського костелу за схемою фасаду, але відмінний в об'ємно планувальній структурі костел кармеліток босих. Зразком для нього послужила римська церква Санта Сусанна архітектора К.Мадерни. Проект львівського костелу виготовив у 1642 р. італійський архітектор Дж. Б. Джизлені. Костел у плані має чітко виражену форму латинського хреста. На перетині нефа і трансепта здіймається невеличкий купол, завершений зовні сигнатуркою. Фасад, оздоблений білокам'яним архітектурним декором, майже повністю повторює барокові форми свого римського першовзірця. В нішах першого ярусу стоять декоративні вази, на другому – скульптурні постаті, виконані А.Шванером.

Костел Лазаря[ред. | ред. код]

Дещо інший образний лад має костел Лазаря. Це пам'ятка нагадує швидше оборонну споруду, ніж храм. Костел і шпиталь Лазаря пов'язані з іменем архітектора А.Прихильного : він був фундатором і будівничим цього комплексу. За типологічною характеристикою, костьол – невелика однонефна будівля з малою прямокутною апсидою. До північної і південної сторін апсиди приставлені невисокі триярусні квадратні вежі, завершені наметовим покриттям. Це єдиний випадок такого розташування веж у львівській архітектурі.

Королівський арсенал[ред. | ред. код]

Спорудження Королівського арсеналу розпочалося у 1639 р. під наглядом інженера – фортифікатора П. Гродзицького. Південний фасад будівлі, що виходить на площу, вирішений у легких витончених формах з ажурною аркадою і завершується барочним фронтоном. Основний акцент у цьому фасаді кладеться на білокам'яний портал з рустованими пілястрами і волютами на антаблементі.

Розквіт архітектури бароко[ред. | ред. код]

Починаючи з 1740-х рр. мистецтво львівського бароко досягає найвищого розквіту. Незважаючи на південнонімецькі й австрійські впливи, воно носить самобутній і оригінальний характер, набирає особливої гармонійності і стильової цільності. Архітектура бароко з її спрямування до емоційної наснаженості форм викликала бурхливий розвиток декоративної пластики і монументального малярства. Ці види мистецтва, синтезуючись, доповнювали, збагачували архітектуру. Зодчий і скульптор працюють спільно. Б.Меретин і Пінзель явили яскравий приклад такої нероздільної творчої співпраці. Найвизначнішими спорудами XVIII ст., які надали Львову особливого архітектурного колориту, стали собор Юра і Костьол домініканців. Крім них, з'явилася значна кількість пам'яток, більш скромних за своєю мистецькою цінністю. Але й вони відіграли помітну роль у формуванні забудови міста.

Пізньобарокова архітектура[ред. | ред. код]

У другій чверті XVIII ст. постає ще кілька пам'яток пізньобарокової архітектури, які не виділяються особливими стильовими характеристиками. Серед них костел Анни, яка походить з 1730 р. Зовсім пізнім елементом споруди є вежа, добудована на початку XX ст. Б.Віктором. Монастирський будинок, що стоїть поруч, зберіг характерні риси архітектури XVIII ст. Більш багате архітектурно – декоративне оздоблення має фасад костелу Мартина. Гнуті лінії фронтону, глибокі ніші, декоративні вазони і сильне крепування подвійними пілястрами надають фасадові мальовничості.[2]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Вуйцик В.С., Липка Р.М. Зустріч зі Львовом // – Львів. - Видавництво «Каменяр».- 1997.- 63с.
  2. Ревзухіна Л.О. Особливості стилю бароко в декоративно – прикладному мистецтві//Культура і мистецтво у сучасному світі- 2016.- с.179 -187.