Садок Баронч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Садок Баронч
Sadok Barącz.jpg
Псевдоніми Вінцентій Фереріуш
Народився 29 квітня 1814(1814-04-29)
Станіславів, нині Івано-Франківськ
Помер 2 квітня 1892(1892-04-02) (77 років)
Підкамінь, нині смт Бродівського району Львівської області
Громадянство Flag of the Habsburg Monarchy.svg Австрійська імперія
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Національність вірменин
Діяльність краєзнавець, монах
Alma mater Львівський університет
Посада пріор
Конфесія католик

Садо́к Баро́нч (ксьондз Садок Вінцентій Фереріуш Баронч, син Григорія ; пол. Sadok Barącz, вірм. Սադոկ Վինցենտի Ֆէրերուշ Բարոնչ; 29 квітня 1814, м. Станиславів, нині Івано-Франківськ — 2 квітня 1892, містечко Підкамінь, нині Бродівського району Львівської області) — галицький польський релігійний діяч, історик, фольклорист, архівіст, вірменин за національністю.

Чернець-домініканець. Жив у Галичині.

Життєпис[ред. | ред. код]

«Вікентій Григорович»[ред. | ред. код]

Походив з незаможної вірменської родини містянина Григорія Баронча. При народженні отримав два імені — Вінцент і Фереріуш на честь святого Вінсента Феррера. Проте деякі історики інколи його називають Вікентієм Григоровичем.

Навчався в початковій школі й Станіславівській цісарсько-королівській гімназії[1] (18211830), у 18311833 — у Львівському університеті на факультеті філософії. Закінчив екстерном також факультет богослов'я (18331835). Після невдалих спроб вступу до Духовної семінарії у Львові навчав один рік у тривіальній школі в Отинії.

З метою вступу до монастиря домініканців у Львові розпочав листування з Ватиканом з проханням дозволити йому змінити вірменський обряд на латинський, однак дозвіл отримав через 5 років.

Далі «думки вчених розходяться». За однією з версій, його примусили до цього кроку фанатично налаштовані батьки. Троє вихідців з родини Барончів на той час вже зробили непогану кар'єру на церковному поприщі. Натомість, Вінцентій не бачив себе за стінами монастиря і потім майже все життя шкодував про цей вчинок.

За іншими свідченнями — майбутній історик у 1830 році намагався вступити до духовної семінарії та навіть написав у Рим листа з проханням перейти з вірменського обряду на латинський. Вірменські родичі чинили ренегату усілякі перешкоди, але даремно.

Вступ до домініканців[ред. | ред. код]

У 1835 — вступив до новіціяту домініканів у Підкамені поблизу Бродів, де 19 липня того року отримав друге ім'я Садок, на честь блаженного домініканця, якого замордували у Сандомирі в ХІІІ столітті. Пізніше продовжував навчатись богослов'я та закінчив монастирську філософсько-богословську школу (Studium domesticum pro religiosis), яка починаючи з 1830 року була у Львові.

Монаші обіти склав 2 травня 1838 року. Священичі свячення отримав з рук львівського латинського архиєпископа Франтішека Піштека 21 липня 1838 р. 1839 року був бібліотекарем конвенту та домініканської парафії при костелі Божого тіла у Львові.

Два життя[ред. | ред. код]

Далі ксьондз Садок Баронч починає жити якимось подвійним життям. Баронч № 1 веде аскетичне життя, майже не виходить з келії. Такому побожному ченцю вища церковна влада навіть дала дозвіл на самоті відправляти Службу Божу, не заходячи до храму. За подвижницьку діяльність керівництво присвоїло ретивому монахові титул «Генерального проповідника Руських земель», а у 1855 році призначило довічним настоятелем монастиря у Підкамені.

Баронч № 2 — протилежність першому. У листі до історика Антонія Петрушевича писав: «Протягом цілого свого життя я дотримувався шляху справедливості, як вогню боявся релігійного і політичного фанатизму». Молодий хлопець (на момент висвячення йому виповнилось лише 24 роки) не міг змиритись із суворими монастирськими порядками та був в певній мірі «бунтівником». Як наслідок його часто перекидають з місця на місце. Під час революції 1848 року («Весна народів») Баронч був головою Народної ради та мировим суддею у Тисмениці.

«Вічного революціонера» закрили у монастирі у Підкамені, де він безвиїзно просидить довгих 40 років. Але кс. Вінцентія не так легко було зламати. У 1866 році він власним коштом видає «Байки, анекдоти, легенди, прислів'я і пісні на Русі». Героями левової частки анекдотів стали представники католицького духівництва. Розплата не забарилась. Зі слів самого автора: «Отці-домініканці цілою кучею вчепились за мене. Я став справжнім мучеником… Якійсь фатум висів наді мною та отруював кожну мою годину у монастирі». Коли Баронч важко захворів, його «колеги» намагалися проголосити його душевно хворим, але той невчасно одужав. Історія всіх розсудила. «Байки» користувались такою шаленою популярністю, що у 1886 році вийшло друге видання. Опрацьоване і доповнене. Щоправда, частина анекдотів про священиків зникла.

Біографічна довідка[ред. | ред. код]

1839 року виконував функції бібліотекаря монастиря та помічника (вікарій) домініканської парафії при костелі Божого Тіла у Львові; став професором біблійних наук у філософсько-богословській школі.[2]

18421845 — виконував обов'язки катехита у звичайній школі у Жовкві, яка належала домініканам; у Жовкві став помічником настоятеля монастиря (підпріором).

1846 — з початку року переведений до Бірок Домініканських[3] між Тичином та Блажовою (тут став вікарієм)[4] (інші дані — Львівський повіт, біля села Ясниська), потім був настоятелем та адміністратором парафії у Тисмениці.

1848 — під час «Весни Народів» у Тисмениці був головою Народної ради та мировим суддею.

1851 — повернувся до Львова, де знову став професором у Studium Domesticum.

18531857 — спеціальний радник капітули провінції.

1855 — на короткий час був призначений настоятелем у Підкамені, натомість упродовж багатьох років був пріором домініканського монастиря, тут прожив до кінця свого життя.

За взірцеве проповідництво монастир надав йому титул генерального проповідника (лат. praedicator generalis). Жив дуже аскетично, не виходячи майже ніколи з келії. З дозволу духовної влади навіть Святу Літургію відправляв у келії. Майже повністю посвятив своє життя науковій діяльності.

1858 р. став членом-кореспондентом Краківського наукового товариства (пізніше членом Академії прикладних наук).

Про визнання його наукових досягнень свідчить наданий йому у 1863 р. ступінь магістра святої теології.

Помер Садок Баронч 2 квітня 1892 році. Похований у каплиці на монастирському цвинтарі у Підкамені. Могила збережена. Є також олійний портрет і погруддя, створене далеким родичем покійного — різьбярем Тадеушем Барончем.

Внесок[ред. | ред. код]

Видав збірку українських казок і приказок.

Найбільше його вабило краєзнавство. У монастирських архівах він відшукував пожовтіли манускрипти, робив виписки, розпитував старожилів. Всі ці пошуки згодом матеріалізувались у 30 монографій та близько 70 статей. Перу Баронча належать історичні нариси польською мовою Жовкви, Язлівця, Тартакова, Бродів, Бучача, Залізців, Гологорів, Олеська, села Мала Пониковиця та інших, в яких подано важливий фактичний матеріал.

Опублікував «Життєписи славних вірмен у Польщі» (1856), «Нарис вірменської історії» (1869) та кілька праць з історії орденів бернардинців і домініканців.

«Пам'ятки міста Станиславова»[ред. | ред. код]

Книга «Пам'ятки міста Станиславова» видана у Львові у 1858 році, налічує 192 сторінки без ілюстрацій та складається із чотирьох розділів.

Перший розділ охоплює період від 1654 до 1691 року. Фактично це історія Андрія Потоцького, яка починається заснуванням міста та завершується смертю магната. Тут є тексти привілеїв про надання місту магдебурзького права, про елекцію римо‑католицького парафіяльного костелу, про надання прав і свобод вірменській громаді та багато інших цінних документів. Оригінали деяких з них вже давно втрачені, і лише дякуючи Садоку Барончу ми маємо змогу ознайомитись із ними.

У другому розділі висвітлюються події до 1751 року. Це період панування Йосипа Потоцького — час, коли місто бачило і процвітання, і руйнацію. Більша половина присвячена опису похорону Потоцького. Цей щоденник поминальних урочистостей хоч і важко читається, проте містить багато корисної інформації.

Третій розділ називається «Від 1751 року аж до сьогодення». Сьогодення у Баронча закінчується 1842 роком. Як відомо, він покинув Станиславів у 1830 році, а з 1855‑го безвиїзно проживав у Підкамені. Отож він міг просто не знати, що відбувалось у рідному місті. Попри все, це найінформативніший розділ. Тут йдеться про господарювання останніх Потоцьких, про перехід Галичини до складу Австрійської монархії та хронологію основних міських подій початку XIX століття.

Четвертий розділ, який здорово змахує на додаток, гордо іменується «Статистикою Станиславова у 1854 році». По суті це скорочений варіант статистичного опису міста Францішка Валігурського. Тут є опис про кількісний та якісний склад населення Станиславова, його будинки, площі, ярмарки та географічні координати.

Крім сухих документів, Садок Баронч оживляє свої «Пам'ятки» легендами, спогадами сучасників, описом народних звичаїв та навіть анекдотами. Протягом майже 150 років його книга не перевидавалась, а ті поодинокі екземпляри, що збереглися, стали бібліографічною рідкістю. Але вивчати історію старого Станиславова, не маючи під рукою Баронча, то все одно, що вчити хімію без таблиці Менделєєва. Тому у 2008 році видавництво Лілея-НВ у серії «Моє місто» повернуло читачам працю призабутого вірменина.

Описи праць, рукописи[ред. | ред. код]

Було кілька описів праць кс. С. Баронча (15 штук, рукописні, знаходились в бібліотеці кліриків домініканців Львова). Перший опис містить рукописи, які були віддані після його смерті до бібліотеки конвенту Підкаменя, були опрацьовані о. Піусом Бажаном 23 серпня 1894 року, підтверджені керівниками ордену. Три дальші описи (2 латиною, один польською) містили кілька інших рукописів, не вказаних в першому. Під час І-ї світової під час пожежі в монастирській бібліотеці (вересень 1915 року) були знищені.[5]

Вшанування Садока Баронча[ред. | ред. код]

На честь Садока Баронча названа одна з вулиць Львова.

Книги[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1890. — T. XI : Sochaczew — Szlubowska Wola. (пол.) — S. 195. (пол.)
  2. Медведик П. Баронч Садок… — С. 86.
  3. Borki Dominikańskie (6) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. (пол.) — S. 313. (пол.)
  4. Sadok Barącz. [1] — S. 1. (пол.)
  5. Antoni Knot. Barącz Sadok Wincenty Fererjusz (1814—1892)… S. 291

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]