Баррі Шарплесс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Карл Баррі Шарплесс
англ. Karl Barry Sharpless
Barry Sharpless 02.jpg
Народився 28 квітня 1941(1941-04-28) (78 років)
Філадельфія, Пенсильванія, США
Місце проживання
Громадянство Flag of the United States.svg США
Діяльність хімік, викладач університету
Alma mater Стенфордський університет
Гарвардський університет
Сфера інтересів хімія
Заклад Массачусетський технологічний інститут
The Scripps Research Institute[en]
Науковий керівник Eugene van Tamelen[d]
Член Національна академія наук США, Американська академія мистецтв і наук і Американська асоціація сприяння розвитку науки[1]
Відомий завдяки: стереоселективні реакції, (Click chemistry[en])
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (2001)
Особ. сторінка K. Barry Sharpless — Curriculum Vitae

Ба́ррі Шарпле́сс (англ. Barry Sharpless; нар.28 квітня 1941 року, Філадельфія, Пенсильванія, США) — американський вчений-хімік, лауреат Нобелівської премії з хімії за 2001 спільно з Ріоджі Нойорі та Вільямом Ноулзом.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Баррі Шарплесс в 1941 у Філадельфії (США) в сім'ї лікаря. З 6 до 12 років ходив у Квакерську школу. Не збирався бути вченим і цікавився тільки риболовлею. Батьки відправили його до центральної школи френдс, а у 1959 р. вирішили визначити в Дартмутський коледж.

Вони хотіли, щоб він став лікарем, проте Шарплесс в коледжі волів займатися органічною хімією. Закінчивши коледж у 1963 році, він продовжив роботу протягом З років в науковій групі молодого асистент-професора Томаса Спенсера, а потім захистив дисертацію (1968 р.) в Станфордському університеті під керівництвом Е. ван Тамелена. Там же відбулося післядисертаційне стажування у професора Дж. Коллмана, яке було продовжене у 1969 р. в Гарвардському університеті у К. Блоха.

Після цього працював з 1970 по 1990 рр. в Массачусетському технологічному інституті (де і став професором), звідки на 3 роки переходив у Станфордський університет (1977–1980). З 1990 року Шарплесс — професор Дослідницького інституту Скріппса, суміщає цю роботу з 1996 року з професорської посадою в Інституті хімічної біології.

Весь вільний час віддає Шарплесс риболовлі, а також віндсерфінгу та плаванню.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Основні відкриття, що призвели його до розробки методів хірального окиснення органічних сполук він зробив у 1980-х, під час роботи в Массачусетському технологічному інституті. Термін «хіральність» як асиметрію молекули раніше ввів в постійний ужиток Нобелівський лауреат В. Прелог.

У результаті лабораторного або промислового синтезу з нехіральних молекул зазвичай утворюється суміш енантіомерів. Для отримання одного з енантіомерів, тобто для хірального синтезу, потрібен хіральний вплив. Так, для здійснення окиснення нехіральної молекули в єдиний енантіомер потрібен хіральний каталізатор реакції окиснення.

Перший хіральний каталізатор у реакції відновлення — а саме, гідрогенізації, був розроблений американським хіміком У. Ноулзом у 1968 р. Японський хімік Р. Нойорі розвинув ідеї Ноулза.

Шарплесс застосував подібні ідеї для реакцій окиснення. Окиснення неграничних вуглеводнів у гліколі відбувається під дією оксиду осмію. Застосувавши комплекс цього металу з природною речовиною асиметричної будови — хініном, Шарплесс здійснив хіральний синтез енантіомеру хірального гліколю.

Хіральний каталіз реакції окиснення зробив доступним багато енантіомерів Синтонів — молекул, що використовуються у направленому синтезі. На базі досліджень Шарплесса розроблений багатотоннажний синтез широкої серії хіральних аллільних спиртів — гліцидолу і метилгліцидолу, які у свою чергу, слугують будівельними блоками у виробництві b-блокаторів — лікарських речовин, що використовуються в кардіології.

Ці дослідження привели до нагородження Шарплесса половиною Нобелівської премії 2001 року (другу половину поділили У. Ноулзу і Р. Нойорі) «за його роботу в області хірально каталізованих реакцій окиснення».

Відкриття Шарплесса привели до пошуків нових схем каталітичного синтезу, що реалізуються багатьма дослідними групами в усьому світі. Ці відкриття вносять істотний внесок не тільки в хімію, але і в матеріалознавство, біологію та медицину, відкривають шлях до нових молекул — носіїв ще непояснених і непередбачуваних властивостей молекулярного світу.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. NNDB — 2002.