Басараб Ольга Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Басараб Ольга)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ольга Басараб (Левицька)
Basarab Olga.jpg
Ольга Левицька у скаутському однострої
Ім'я при народженні Ольга Левицька
Народилася 1 вересня 1889(1889-09-01)
Підгороддя, Рогатинський район, Івано-Франківська область, Україна
Померла 12 лютого 1924(1924-02-12) (34 роки)
Львів, Польська Республіка
Поховання
Громадянство Австро-Угорщина, Польська Республіка
Національність українка
Місце проживання Львів
Діяльність політикиня, громадський діяч
Партія УВО
Брати, сестри  • Левицький Северин
У шлюбі з Дмитро Басараб
Нагороди Відзнака австро-угорської армії та Почесна срібна медаль Міжнародного товариства Червоний Хрест з військовою відзнакою

О́льга Михайлівна Басара́б (Левицька) (1 вересня 1889, с. Підгороддя, Австро-Угорщина, нині Рогатинський район, Івано-Франківська область — 12 лютого 1924, м. Львів) — громадська діячка Галичини початку 20-го століття, організаторка благодійної діяльності, учасниця Українського жіночого союзу (Відень), Союзу Українок (Львів), Комітету допомоги пораненим і полоненим (Відень), Комітету допомоги цивільному населенню (Відень), дипломат УНР і ЗУНР.

Життєпис[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Ольга Левицька народилася 1 вересня 1889 року у родині відомого громадського діяча Михайла Левицького (гербу Рогаля і Сабіни Стрільбицької гербу Сас. Мала старшу сестру Іванну та молодшого брата Северина. Рано втратили батьків (1904 року померла мати, 1908-го батько).

Освіта[ред. | ред. код]

Навчалася в приватному пансіоні для дівчат у Вайсвассері (Сілезія), ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі (1902—1909) та однорічних курсах у Віденській торговій академії. З 1910 р. працювала в страховому товаристві «Дністер», Земельному іпотечному банку. У 1910—1911 роках викладала у торговій школі та водночас проходила практику в Українському Кредитовому Союзі у Тернополі.[1]

Одруження[ред. | ред. код]

10 жовтня 1914 року одружилася з українцем із Буковини, студентом «Львівської Політехніки» Дмитром Басарабом. Молодята повінчалися в церкві святої Варвари у Відні.

Їхнє знайомство відбулось ще під час перебування у Перемишлі, де Дмитро навчався у гімназії. Пізніше, вже студентом-політехніком, Дмитро освідчився їй у коханні. Він займався громадською діяльністю, очолював студентську організацію «Основа», активно долучався до дебатів, на яких обговорювались теми національно-визвольного руху поневолених народів Австро-Угорщини.

Невдовзі чоловік отримав повістку до війська і опинився на фронті, у чині молодшого офіцера австро-угорської армії. Менше ніж через рік після одруження, 22 червня 1915 року Дмитро загинув на італійському фронті й був нагороджений посмертно Хрестом за Заслуги ІІІ класу Австро-Угорської імперії.

Суспільно-політична діяльність[ред. | ред. код]

Політичну кар'єру Ольга Басараб розпочала як працівниця уряду Євгена Петрушевича. Стала організатором 1 жіночої чоти Легіону УСС у Львові. У 1918—1923 рр. Ольга Басараб працювала секретарем українського посольства у Фінляндії, бухгалтером посольства України у Відні, водночас була українською розвідницею. З метою збору військово-стратегічної та політичної інформації вона відвідувала Данію, Німеччину, Норвегію та інші держави. Провадила харитативну й просвітницьку діяльність у «Комітеті допомоги раненим і полоненим» у Відні та в «Комітеті допомоги цивільному населенню», за що відзначена міжнародною організацією Червоного Хреста. Член управи Українського жіночого союзу у Відні.

Після ліквідації дипломатичних представництв УНР 1923 р. Ольга переїхала до Львова, де стала членом Головної управи філії Союзу українок у Львові, активно співпрацювала з Українською військовою організацією, була зв'язковою полковника Євгена Коновальця.

Арешт[ред. | ред. код]

Як член УВО О. Басараб була заарештована польською поліцією. О шостій годині ранку 9 лютого 1924 р. до квартири, яку вона винаймала разом зі Стефанією Савицькою на вул. Виспянського (тепер — Вишенського), увірвалася польська поліція. Під час обшуку з шафи з-під одягу Ольги Басараб випадково випав пакунок. Жінка підняла його і притиснула до себе. Жест здався поліцейським підозрілим. У пакунку виявили розвідувальні матеріали про дислокацію військових частин всієї польської армії й обох жінок було вирішено заарештувати. Їх звинуватили в шпигунстві водночас на користь ваймарської Німеччини та більшовицької України та ув'язнили в тюрмі по вул. Яховича, де Ольга Басараб провела три дні (нині — Ак. Кучера, 5 тепер тут розташовано РВВС Шевченківського району).

Загибель[ред. | ред. код]

Під час жорстоких допитів, що їх проводив слідчий львівської в’язниці (Бригідки) Міхал Кайдан, Ольга відмовилась свідчити. Два останніх допити відбулися 12 лютого: перший провели відразу після обіду, другий, виснажливий, тривав з 9 вечора до 3 години ночі. На ранок 13 лютого Левицьку знайшли повішеною за нез'ясованих обставин на ґратах вікна камери № 7. Дослідження показали, що останні дні життя Ольга провела, зазнаючи страшних тортур, зокрема, на тілі були численні гематоми, сліди від катування струмом, у жінки були вивернуті суглоби.

Завдяки агентам УВО у цій в'язниці не вдалося приховати факту смерті Ольги Басараб. Маніпуляції поліції спричинили масове обурення. Кампанію протесту розпочав «Союз українок» (Ольга була бухгалтером цього товариства) 20 лютого, акцію продовжили інші українські товариства Львова, Галичини й осередків еміграції. Голова українського клубу в Сеймі Республіки Польща Сергій Хруцький виступив з інтерпеляцією (депутатським запитом). Єврейський клуб узагалі вимагав створити спеціальну депутатську комісію для дослідження умов утримання в'язнів у польських в'язницях. Польська влада змушена була розпочати слідство.

26 лютого відбулася ексгумація тіла Ольги Басараб. Після розтину трупа загиблу перепоховали на Янівському цвинтарі за участі декількох тисяч львів'ян і кількасот поліцейських. Очолили похоронну процесію десять священиків. Домовину з тілом несли студенти. Після похорону відбулася масова демонстрація.

Серед лікарів, які проводили розтин, був єдиний українець — доктор Мар'ян Панчишин. Адвокатом родини загиблої був Степан Шухевич. Слідство у справі загибелі О. Басараб невдовзі припинили «за відсутністю складу злочину».

Нагороди та визнання[ред. | ред. код]

За благодійну працю на фронтах Першої світової Ольга Басараб-Левицька нагороджена пам’ятною відзнакою австро-угорської армії (у 1917 році, з нагоди четвертої річниці Різдва) та почесною срібною медаллю Міжнародного товариства Червоний Хрест з військовою відзнакою, завіреною почесним головою Червоного Хреста ерц-герцогом Францем Сальваторе.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • У Буенос-Айресі (Аргентина), в бібліотечному залі «Просвіти» встановлена пам'ятна табличка на честь 50-річчя від дня народження О. Басараб.
  • У Канаді (Саскачеван), встановлено скульптурне погруддя О. Басараб під час II Крайової конференції Організації Українок Канади (ОУК) імені О. Басараб (5 липня 1936 року). У тому ж році ОУК видала у Саскачевані драму Олександра Лугового «Ольга Басарабова».
  • Культурно-просвітницьке товариство ім. Ольги Басараб-Левицької (Львів) створило правовий консультаційний центр з метою підтримки українських жінок через діяльність освітніх гуртків, курсів, проведення вистав, концертів, благодійних вечорів.
  • На фасаді львівського будинку № 34 по вулиці Вишенського, де польська поліція заарештувала О. Басараб-Левицьку з подругою, встановлено пам`ятну табличку.
  • На честь О. Басараб-Левицької названо вулиці міст Галичини, зокрема, Львова, Івано-Франківська, Стрия.
  • У місті Бурштин встановлено пам`ятник О. Басараб-Левицькій.

Організації, названі на її честь[ред. | ред. код]

У літературі[ред. | ред. код]

Ольга Левицька-Басараб є однією з героїнь роману «Країна Ірредента» Романа Іваничука.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Б. Мельничук, Б. Пиндус. Басараб Ольга Михайлівна… — С. 88.