Басейни Ньютона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Басейни Ньютона
Басейни Ньютона для полінома п'ятого степеня . Різними кольорами зафарбовані області тяжіння для різних коренів. Темніші області відповідають більшому числу ітерацій

Басейни Ньютона, фрактали Ньютона — різновид алгебраїчних фракталів.

Області з фрактальними межами з'являються при наближеному знаходженні коренів нелінійного рівняння алгоритмом Ньютона на комплексній площині (для функції дійсної змінної метод Ньютона часто називають методом дотичних, який, у даному випадку, узагальнюється для комплексної площини)[1].

Застосуємо метод Ньютона для знаходження нуля функції комплексного змінного, використовуючи процедуру:

Вибір початкового наближення представляє особливий інтерес. Оскільки функція може мати декілька нулів, в різних випадках метод може сходитися до різних значень. Проте, що за області забезпечать збіжність до того або іншого кореня?

Історія[ред. | ред. код]

Це питання зацікавило Артура Келі ще в 1879 році, проте вирішити його змогли лише в 1970-х роках ХХ століття з появою обчислювальної техніки. Виявилось, що на перетинах цих областей (їх прийнято називати областями тяжіння) утворюються так звані фрактали — нескінченні самоподібні геометричні фігури.

З огляду на те, що Ньютон застосовував свій метод виключно до поліномів, фрактали, утворені в результаті такого застосування, набули назви фракталів Ньютона або басейнів Ньютона.

Три корені[ред. | ред. код]

Розглянемо рівняння:

,

Воно має три корені. При виборі різних процес буде сходиться до різних коренів (областей тяжіння). Артур Келі поставив завдання опису цих областей, межі яких, як виявилося, мають фрактальну структуру.

Побудова[ред. | ред. код]

За наступною формулою:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Фрактал Ньютона. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 12 січня 2017.

Краса Ньютонівських фракталів[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  1. Мандельброт Б. Фрактальная геометрия природы. — М.: «Институт компьютерных исследований», 2002.
  2. Пайтген Х.-О., Рихтер П. Х. Красота фракталов. — М.: «Мир», 1993.
  3. Федер Е. Фракталы. — М: «Мир», 1991.
  4. Фоменко А. Т. Наглядная геометрия и топология. — М.: изд-во МГУ, 1993.
  5. Фракталы в физике. Труды 6-го международного симпозиума по фракталам в физике, 1985. — М.: «Мир», 1988.
  6. Шредер М. Фракталы, хаос, степенные законы. Миниатюры из бесконечного рая. — Ижевск: «РХД», 2001.
  7. Морозов А. Д. Введение в теорию фракталов. — Москва-Ижевск: Институт компьютерных исследований, 2002, 109—111.
  8. Кроновер Р. М. Фракталы и хаос в динамических системах. Основы теории. Москва: Постмаркет, 2000. 248—251.

Посилання[ред. | ред. код]