Басейн Дунаю
| Басейн Дунаю | ||||
|---|---|---|---|---|
| Назва на честь: | Дунай | |||
| Розташування | ||||
| Геологічні дані | ||||
| Тип | водозбірний басейн | |||
| Частина від | басейн Чорного моря | |||
| Склад | басейн Моравиd, Басейн Вагу, Басейн Іннуd, Басейн Тисиd і Басейн Савиd | |||
| Розміри | ||||
| Площа поверхні | 817 000 км² | |||
| Вода | ||||
| Басейн | ||||
| На об'єкті | Дунай | |||
| ↑ Водний басейн | басейн Чорного моря | |||
| Країни басейну | Німеччина, Румунія, Австрія, Республіка Польща, Україна, Чехія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Угорщина, Сербія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Болгарія, Молдова, Швейцарія і Албанія | |||
| Інше | ||||
 | ||||
|
| ||||
 Басейн Дунаю у Вікісховищі | ||||
Басейн Дунаю — водозбір річки Дунай, загальною площею 817 000 км² та середньорічним стоком 200 км3. Розміщується на території 19 країн Європи, серед них — Німеччина, Австрія, Словаччина, Угорщина, Сербія, Болгарія, Румунія, Україна.
Характеристика[ред. | ред. код]
Формується в гірських районах Альп, Балкан та Карпат. Налічує 17 612 малих річок загальною довжиною 35 200 км, середня густота річкової мережі — 1.12 км/км². Живиться Дунай дощовими, талими та підземними водами, гідрографічна мережа ріки має близько 120 приток, більшістю в Альпах та Карпатах, але рідкісні в Угорській низовині. Біля 90 % річного стоку Дунаю припадає на його притоки Драву, Тису, Олт, Серет, Прут та інші.
За фізико-географічними властивостями басейн поділяють на три частини: Верхній Дунай, (протяжністю 992 км, від витоку до селища Генью), Середній Дунай (860 км, від Генью до Турну-Северіна) та Нижній Дунай (931 км, від Турну-Северіна до гирла)[1]. Основними фазами гідрологічного режиму є весняна повінь, літні й осінні паводки та осінні й зимові межені.
В Україні[ред. | ред. код]
Басейн займає 30 626 км², що становить 5,06 % території України, розміщується в межах Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Одеської областей, до його складу входять суббасейни річок Тиси, Прута, Серета та Нижнього Дунаю[2]. Охоплює південні й південно-східні схили Закарпаття, Східних Карпат та південно-західну частину Причорноморської низовини[3].
В середині минулого століття почалося освоєння заплави Нижнього Дунаю: придунайські прісноводні озера було сполучено з рікою каналами, заплави між ними осушено та перетворено в ріллю; озера почали використовувати як водосховища — для водопостачання, зрошення, рибництва та регулювання рівня води. Найбільші озера-водосховища — Кагул, Картал, Ялпуг-Кугурлуй, Саф'ян, Катлабуг, Китай. Між містами Рені та Вилкове збудовано протипаводкову дамбу[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Басейн ріки Дунай. https://dbuvr.od.ua/. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 10 серпня 2021.
- ↑ Попередня оцінка ризиків затоплення басейну річки Дунай (PDF). https://www.dsns.gov.ua/. Архів оригіналу (PDF) за 10 серпня 2021. Процитовано 10 серпня 2021.
- ↑ Основні річкові басейни України: Вісли, Думаю, Дністра та ін. Реферат. https://osvita.ua/. Архів оригіналу за 10 серпня 2021. Процитовано 10 серпня 2021.
Посилання[ред. | ред. код]
- Дунай. Енциклопедія сучасної України [Архівовано 10 серпня 2021 у Wayback Machine.]
- Дунай. Велика українська енциклопедія [Архівовано 26 березня 2022 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з географії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
