Басейн Дунаю
| Басейн Дунаю | ||||
|---|---|---|---|---|
| Назва на честь: |
Дунай  | |||
| Розташування | ||||
| Геологічні дані | ||||
| Тип |
водозбірний басейн | |||
| Частина від |
басейн Чорного моря | |||
| Склад |
Morava basind, Басейн Вагу, Басейн Іннуd, Басейн Тиси і Басейн Савиd | |||
| Розміри | ||||
| Площа поверхні | 817 000 км² | |||
| Вода | ||||
| Басейн | ||||
| На об'єкті |
Дунай | |||
| ↑ Водний басейн |
басейн Чорного моря | |||
| Країни басейну |
Німеччина, Румунія, Австрія, Польща, Україна, Чехія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Угорщина, Сербія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Болгарія, Молдова, Швейцарія і Албанія | |||
| Інше | ||||
 | ||||
 Басейн Дунаю у Вікісховищі | ||||
Басейн Дунаю — водозбір річки Дунай, загальною площею 817 000 км² та середньорічним стоком 200 км3. Розміщується на території 19 країн Європи, серед них — Німеччина, Австрія, Словаччина, Угорщина, Сербія, Болгарія, Румунія, Україна.
Формується в гірських районах Альп, Балкан та Карпат. Налічує 17 612 малих річок загальною довжиною 35 200 км, середня густота річкової мережі — 1.12 км/км². Живиться Дунай дощовими, талими та підземними водами, гідрографічна мережа ріки має близько 120 приток, більшістю в Альпах та Карпатах, але рідкісні в Угорській низовині. Біля 90 % річного стоку Дунаю припадає на його притоки Драву, Тису, Олт, Серет, Прут та інші.
За фізико-географічними властивостями басейн поділяють на три частини: Верхній Дунай, (протяжністю 992 км, від витоку до селища Генью), Середній Дунай (860 км, від Генью до Турну-Северіна) та Нижній Дунай (931 км, від Турну-Северіна до гирла)[1]. Основними фазами гідрологічного режиму є весняна повінь, літні й осінні паводки та осінні й зимові межені.
Басейн займає 30 626 км², що становить 5,06 % території України, розміщується в межах Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Одеської областей, до його складу входять суббасейни річок Тиси, Прута, Серета та Нижнього Дунаю[2]. Охоплює південні й південно-східні схили Закарпаття, Східних Карпат та південно-західну частину Причорноморської низовини[3].
В середині минулого століття почалося освоєння заплави Нижнього Дунаю: придунайські прісноводні озера було сполучено з рікою каналами, заплави між ними осушено та перетворено в ріллю; озера почали використовувати як водосховища — для водопостачання, зрошення, рибництва та регулювання рівня води. Найбільші озера-водосховища — Кагул, Картал, Ялпуг-Кугурлуй, Саф'ян, Катлабуг, Китай. Між містами Рені та Вилкове збудовано протипаводкову дамбу[1].
- 1 2 Басейн ріки Дунай. dbuvr.od.ua. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 10 серпня 2021. [Архівовано 2021-05-06 у Wayback Machine.]
- ↑ Попередня оцінка ризиків затоплення басейну річки Дунай (PDF). www.dsns.gov.ua. Архів оригіналу (PDF) за 10 серпня 2021. Процитовано 10 серпня 2021. [Архівовано 2021-08-10 у Wayback Machine.]
- ↑ Основні річкові басейни України: Вісли, Думаю, Дністра та ін. Реферат. osvita.ua. Архів оригіналу за 10 серпня 2021. Процитовано 10 серпня 2021.
- В. К. Хільчевський, В. М. Самойленко. Дунай // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. — Т. 8 : Дл — Дя. — 716 с. — ISBN 978-966-02-4458-0.
- Дунай // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018—2025. — ISBN 978-617-7238-39-2.
 |
Це незавершена стаття з географії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
