Водозбірний басейн
Водозбі́рний басе́йн, водозбі́р, сто́чище — частина суходолу, обмежена вододілом, з якої відбувається природний стік води в річку (річкову систему), озеро чи іншу водойму[1]. Також визначають водозбірний басейн як частину суші з доцентровою системою схилів і стоку[2]. Розрізняють поверхневий і підземний водозбори.
Поверхневі та підземні водозбори[ред. | ред. код]
Басейн кожної річки (аналогічно — озера, моря) складається з поверхневого та підземного водозборів.
Поверхневий водозбір — це ділянка суходолу, з якої надходять води в дану річкову систему або певну річку. Підземний водозбір утворюють товщі пухких відкладів, з яких вода надходить до річкової мережі. Зазвичай поверхневий і підземний водозбори не збігаються.
Оскільки визначити межі підземного водозбору практично неможливо, величина річкового басейну визначається поверхневим водозбором. Помилки внаслідок умовного ототожнення розмірів річкового басейну і поверхневого водозбору можуть бути суттєвими тільки для малих річок, а також для більших річок, коли геологічні умови забезпечують добрий міжбасейновий водообмін (наприклад, за умови розвитку карсту).
Межу між суміжними басейнами річок називають вододілом.
Основні характеристики басейну[ред. | ред. код]
До основних характеристик басейну річки, крім його площі, належить довжина, пересічна на найбільша ширина, похил, пересічна висота та коефіцієнт асиметрії басейну.
Стічні та безстічні басейни[ред. | ред. код]
Розрізняють стічні та безстічні басейни. Безстічними називаються області внутрішньоматерикового стоку, позбавленого зв'язку через річкові басейни з океаном. Такі басейни можуть значно різнитися за формою і розмірами залежно від географічного розташування, рельєфу і геологічної будови місцевості. Безстічний басейн, для прикладу, має Волга, яка впадає в Каспійське море, яке насправді є озером. Стічні басейни утворюють, зокрема, Дніпро, Амазонка.
Басейни приток[ред. | ред. код]
Притоки мають свої невеликі басейни, які в сумі становлять площу басейну головної річки.
Басейни найбільших річок України[ред. | ред. код]
Нижче подано площі басейнів[3] найбільших річок України (у межах держави) — в тис. км²:
- Дніпро — 286,
- Дністер — 72,1,
- Дунай — 64,
- Південний Буг — 63,7,
- Сіверський Донець — 54,9,
- Західний Буг — 10,1.
- Див. також Гідрографічне районування України[4]
Басейни морів[ред. | ред. код]
Територія водозбірного басейну Чорного та Азовського морів у кілька разів перевищує площу поверхні самих морів. Ця територія розподілена сімнадцятьма державами (серед яких і Україна). Уряди цих країн на політичному рівні є партнерами України у природоохоронному співробітництві. Передусім це прибережні країни — Російська Федерація, Грузія, Туреччина, Болгарія, Румунія[5].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Соколов Ю. М. Басейн ріки (озера) // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — Т. 1 : А — Ж. — 416 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-005-0. — С. 72.
- ↑ Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- ↑ Дані взято з видання: Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — Т. 1 : А — Ж. — 416 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-005-0. — С. 72.
- ↑ Методики гідрографічного та водогосподаського районування території України відповідно до вимог Водної рамкової директиви Європейського Союзу / В. В. Гребінь, В. Б. Мокін, В. А. Сташук, В. К. Хільчевський, М. В. Яцюк, О. В. Чунарьов, Є. М. Крижановський, В. С. Бабчук, О. Є. Ярошевич — К.: Інтерпрес, 2013. — 55 с.
- ↑ http://www.ecopravo.kiev.ua/BEY/Sea/Review_Karamushka_Final_ukr.doc[недоступне посилання з серпня 2019]
Література[ред. | ред. код]
- Чеботарёв А. И. Бассейн речной // Большая Советская Энциклопедия. — 3-е издание.
- Басейн у географії // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — 542, [2] с., [38] арк. іл. : іл., табл., портр., карти с. — С. 365.
- Соколов Ю. М. Басейн ріки (озера) // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — Т. 1 : А — Ж. — 416 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-005-0. — С. 72.
- Соколов Ю. М., Фомін С. К. Басейн // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0. — С. 292—293
- Маккавеев Н. И. Русло реки и эрозия в её бассейне. — Москва: Издательство АН СССР, 1955. — 346 с.
- Річковий басейн // Твердохлєбов І. Т., Таракчеєв М. Р. Словник-довідник учителя географії. — К., 1981. — С. 107.
- Загальна гідрологія /За ред. В. К. Хільчевського і О. Г. Ободовського: Підручник. — 2-ге вид., доповнене. — К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. — 399 с. — ISBN 978-966-439-016-0
Посилання[ред. | ред. код]
- Басейни річок України [Архівовано 27 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- (англ.) Hydrological data and maps based on SHuttle Elevation Derivatives at multiple Scales (HydroSHEDS) [Архівовано 28 вересня 2014 у Wayback Machine.] — набір глобальних векторних та растрових геоданих (гідрологічна мережа, межі річкових басейнів, поверхні перерозподілу та акумуляції стоку) від Геологічної служби США (англ. U.S. Geological Survey).
| |||||||||||||||||||
