Перейти до вмісту

Бастіонна система

Добра стаття
Перевірена версія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Бастіонна фортифікація
Бастіонні укріплення міста Куворден, кожен бастіон якої прикритий люнетом, а кожна куртина — равеліном. Всередині міських стін розташована п'ятикутна бастіонна цитадель.
Бастіонні укріплення міста Куворден, кожен бастіон якої прикритий люнетом, а кожна куртина — равеліном. Всередині міських стін розташована п'ятикутна бастіонна цитадель.
Епохакінець 15 — перша пол. 19 століть
Належить дофортифікація
Попередникисередньовічна фортифікація
Наступникиполігональна фортифікація[en]
Бастіонна система у Вікісховищі

Бастіонна система — різновид європейських фортифікаційних споруд 16—19 століть, заснований на використанні бастіонів.

Бастіонні фортифікації зародились в Італії на початку 16 століття як відповідь на все ефективнішу стінобитну артилерію. Середньовічні укріплення не були здатні ефективно протистояти артилерії та розміщувати гармати в обороні, тому на заміну високим стінам і баштам прийшли присадкуваті фортифікації з товстими земляними стінами та широкими платформами для гармат. Бастіонна система швидко поширювалась Європою та отримувала нові елементи конструкції, що утворювали багатошарову оборону з перехресним вогнем у будь-якому напрямку.

Бастіонні фортифікації мали важливе стратегічне значення. Їхня висока вартість посприяла переходу від феодалізму в Європі до суверенних держав, а поза межами Європи вони стали інструментом західної колонізації, оскільки навіть невеликі гарнізони могли довго тримати оборону проти місцевого населення та піратів.

Бастіонна система почала втрачати свою ефективність з розвитком артилерії та облогових методів, остаточно занепавши в середині 19 століття з появою нарізних гармат. Її замінила полігональна система(інші мови), в яких відмовились від складних ламаних форм і суцільних фортечних обводів на користь великої кількості розосереджених фортів.

Історія

[ред. | ред. код]

Передумови

[ред. | ред. код]

З доісторичних часів фортифікаційні споруди прагнули до збільшення висоти, оскільки вищу стіну важче штурмувати, а гравітація надає переваги при стрільбі чи метанні снарядів. Цей принцип зберігався й у середньовічній фортифікації.[1]

Вогнепальна артилерія з'явилась у другій половині 13 століття в Китаї, а в 1320-ті опинилась в Європі. Ранні гармати в обох регіонах були невеликі за розміром і не могли завдати серйозної шкоди стінам, однак у другій половині 14 століття розвиток артилерії в цих двох регіонах пішов різними шляхами. Китайські міські мури(інші мови) мали землебитну основу та значну товщину, тож були здатні витримувати обстріли — відтак китайці не потребували більших гармат. Натомість європейські замкові та міські мури були тонкими, зазвичай не більше двох метрів. Наприкінці 14 століття артилерія показала свої стінобитні можливості в Європі, що стало поворотною точкою як для її розвитку, так і для розвитку фортифікації. В Європі з'явились потужні стінобитні бомбарди, які швидко ставали все більшими, а на межі 15 та 16 століть їх замінили значно компактніші, але ще потужніші «класичні гармати» з видовженими стволами та металевими ядрами. Тонкі стіни замків були недостатньо стійкі проти артилерійського вогню, а через великі розміри в них легко влучали навіть неточні гармати тих часів, хоча й далеко не завжди артилерії вдавалось брати добре захищені укріплення.[2][3]

Спроби адаптації

[ред. | ред. код]
Бастея/рондель(інші мови) з гарматами замку Форт-де-Сальс(інші мови) (15 століття)

Зі швидким розвитком артилерії середньовічні фортифікації все більше застарівали. Замки намагалися адаптувати до нової зброї, створюючи гарматні амбразури, додаткові башти й насипи для артилерійських позицій (больверки), тоді як верхівки башт розбирались.[4] Стіни укріплювали похилими насипами та кладкою для більшої міцності. Найефективніше діяли фосебреї — низькі стіни з землебитною основою, розташовані перед основною стіною. Ще з облоги Орлеана (1429) відомо про дерево-земляні споруди, які заважали нападникам підводити гармати близько до стін.[2] До кінця 16 століття посилені середньовічні твердині залишались поширеними попри появу зірчастих фортець.[5]

Повністю нові укріплення другої половини 15 століття подекуди отримували низькі округлі башти (бастеї або рондель(інші мови)) й товстіші, подекуди похилі стіни. Для артилерії облаштовували відкриті позиції та каземати. Попри певні адаптації, до 1480-х європейські будівничі не мали розуміння того, як слід будувати укріплення, здатні як ефективно протистояти артилерії, так і ефективно використовувати її в обороні. Споруди приблизно 1450—1530 років, що засвідчували адаптацію до артилерії, називають перехідною фортифікацією.[5][6]

Ділський замок(інші мови)

Першою ґрунтовною роботою на тему перехідних фортифікацій став трактат «Etliche Underricht» («Декілька уроків»)[прим. 1] німецького художника й інженера Альбрехта Дюрера, виданий 1527 року. Хоча деякі його ідеї були рухом у правильному напрямку, як-от розміщення артилерії на широких винесених платформах, проєктам була властива надмірність розмірів. Вплив Дюрера був не надто великий, хоча в деяких німецьких містах за його принципами будували оборонні споруди. Впродовж 1539—1540 років у Англії збудували береговий Ділський замок(інші мови), що перегукувався з ідеями Дюрера, тільки в менших розмірах. Він складався з ронделів, розташованих один над одним у кілька ярусів.[5]

Однією з провісниць ідеї бастіонних фортифікацій могла стала облога Отранто (1480). Всередині фортеці замість проламу в стіні османські війська звели земляний насип, обгородивши його палями, скріпленими ланцюгами. Кіннота, що намагалась прорватись до міста, потрапила під перехресний вогонь. Такі внутрішні вали спрацювали також у битвах за Пізу (1500) та Падую (1509) під час Італійських війн.[2]

Нова італійська школа

[ред. | ред. код]
Бастіон Фортецца-ді-Поджо-Імперіале(інші мови)

В основу майбутньої бастіонної фортифікації лягли бастіони — кутасті елементи фортифікації, що формують гострий виступ зі стіни[прим. 2]. На відміну від середньовічних замкових веж, бастіони були невисокі. Вони почали з'являтись у 1450-ті роки під впливом Франческо ді Джорджо ді Мартіні.[2] Системне впровадження бастіонів пов'язують з родиною Санґалло: найімовірніше, Джуліано да Санґалло спроєктував фортецю Фортецца-ді-Поджо-Імперіале(інші мови) з 10 безсумнівними бастіонами, збудовану впродовж 1487—1511. Його брат Антоніо да Санґалло іль Веккйо(інші мови) 1494 року розпочав реконструкцію фортеці в Чивіта-Кастеллана(інші мови), де додав 4 бастіони. В подальших роботах архітектори використовували бастіони вільніше, наприклад, у Фортецца-де-Неттуно(інші мови) 1501—1503 років до бастіонів додано заокруглені краї — орильйони, призначені для захисту фланків. Округлі орильйони надалі стали впізнаваним елементом італійських фортифікацій.[7]

Бастіонні укріплення поступово поширювались Італією, в тому числі в палацах-фортецях (італ. palazzo in fortezza), однак систематично й у великому масштабі першим їх почав застосовувати венеційський архітектор Мікеле Санмікелі. Він був знайомий з родиною Санґалло та фортифікаціями Падуї, а 1530 року був призначений для зведення укріплень стратегічно важливого міста Верона. Він застосував форму Санґалло, однак самі бастіони зробив нижчими, засипаними землею, та додав до них внутрішні підстінки. Він вдало поєднував військову практичність з естетикою: зокрема, його конструкція брам з великою аркою для транспорту та маленькими арками для пішоходів стала стандартом на наступні століття. До кінця життя Санмікелі віддано працював на користь Венеційської республіки в різних містах, у тому числі й на Криті. Він здебільшого займався укріпленням місць, тоді як його савойський колега Франческо Пачотто(інші мови) розробив поширену в майбутньому п'ятикутну фортецю-зірку.[8] Італійці доби Відродження також захоплювались концепцією «мілітарного урбанізму» з геометрично досконалими містами-фортецями у формі кола або правильного багатокутника. Вони використовували дві схеми кварталів: радіально-концентричну(інші мови), подібну до павутини, як у Пальманові, та сіткову, з прямокутними кварталами, як у Турині.[9][10]

a — рів; b — равелін; c — бастіон; g — прикритий шлях; w — плацдарм; заокруглення на фланках бастіонів — орильйони

До середини 16 століття фортифікації нового типу, названі «новою італійською школою» або «італійським взірцем» (фр. trace italienne)[11][2], були прийняті в усіх основних містах-державах Італії(інші мови) та до кінця століття набули систематизованої форми. Разом з бастіонами поступово з'являлись інші елементи системи. Наприклад, 1497 року генуезці у Фортецца-ді-Сарцанелло(інші мови) збудували трикутний зовнішній елемент, провісник равелінів. Початково він займав місце барбакана, а до кінця 16 століття їх почали додавати й перед куртинами для додаткового захисту й перехресного вогню перед бастіонами. До середини 16 століття мушкетери та гармати стояли на спільних позиціях, але 1556 року Нікколо Тарталья запропонував помістити стрільців на позиціях перед ровом, що їх називають прикритим шляхом, а П'єтро Катанео(інші мови) додав туди плацдарми для збору особового складу перед вилазками(інші мови). Для захисту піхоти та посилення основного валу перед цими позиціями додали пологий земляний насип — гласис. Прикритий шлях, равеліни та основне укріплення формували кількашарове укріплення, ефективне проти артилерії.[12]

До італійської фортифікації долучились провідні ренесансні вчені, яким було властиве захоплення геометрією та природними формами, що могло справити вплив на результат. Як писав Вінченцо Скамоцці, «для потужної та добре розробленої фортеці ти маєш використати та розташувати елементи таким самим чином, як Природа, істинний учитель всього, впорядкувала частини людського тіла». Так, Леонардо да Вінчі, попри свою ненависть до війни, мав численні напрацювання у військовій справі та служив інспектором фортифікацій на службі Чезаре Борджіа, а Мікеланджело Буонарроті проєктував укріплення на благо Флорентійської республіки.[13][14]

Поширення, розвиток і протидія

[ред. | ред. код]
Фортеця в Бауртанге, Нідерланди

Завдяки новітнім фортифікаціям італійські військові інженери здобули славу за кордоном і почали будувати по всій Європі укріплення та геометричні міста. Радіальні структури отримали нідерландський Куворден і французьке Шарлеруа, сіткові — польське Замостя, англійське Деррі та французьке Вітрі-ле-Франсуа. Водночас місцеві інженери прагнули підтримувати престиж своїх країн і розвивати передові практики власноруч. Наприклад, французькі інженери змогли здебільшого самотужки укріпити завойований в англо-французькій війні 1550-х регіон Кале, а в Німеччині, Австрії та Богемії численні міста укріпив архітектор Данієль Шпекле(інші мови).[15] На території України першим бастіонним укріпленням став Олицький замок, збудований 1564 року.[16]

На початку Вісімдесятилітньої війни (1568—1648) іспанці, які на той час контролювали Нідерланди, почали активніше будувати укріплення для протидії повстанцям. Зокрема, 1567 року за участі Пачотто було збудовано бастіонну цитадель в Антверпені. Однак фортифіковані міста зіграли на руку повстанцям, оскільки ті одразу отримали собі укріплення. Впродовж війни відбувалась гонитва фортифікацій та облог, в якій нові практики, щойно з'явившись з одного боку, невдовзі копіювались з іншого — інформація про новації війни швидко розносилась Європою, поширювана офіцерами-іноземцями на службі обох армій.[17] Якщо іспанці початково користувались послугами італійських інженерів, то нідерландці на основі їхніх напрацювань розвинули власну школу будування фортець. Основою нідерландського укріплення були земляні вали (часто без облицювання) та широкі рови з водою, які легко забезпечували численні річки та високі ґрунтові води країни. Перед основним валом зазвичай була розташована земляна фосебрея, а за ровом — прикритий шлях. Нідерландці розміщували бастіони ближче одне до одного, ніж італійці, на відстані рушничного пострілу. Самі бастіони мали гострі (60—75°) кути між фасами. За італійським зразком використовувались равеліни, але нідерландці додали кілька власних новацій: напівлюнети перед бастіонами та горнверки, призначені для флангового вогню на ключових підходах. Фортеці за нідерландським зразком з'явились у багатьох містах Європи, зокрема, в Берліні, Гамбурзі, Ростоку тощо.[18]

Облога Кандії(інші мови) (1648—1669)

Битви 16—17 століть обертались навколо облог міст, де нападники прагнули захопити місто, а оборонці — зібрати армію для зняття цієї облоги. Попри очевидну необхідність у гарматах, бастіонна фортеця могла тримати удар дуже довго, тож часто вирішальну роль відігравала легка кіннота, яка мала запобігати постачанню припасів до міста, а у випадку портових міст — флот, що тримав морську блокаду.[19] Наприклад, облога Кандії(інші мови) османами тривала 21 рік, з 1648 до 1669 року.[20] Разом зі зростанням ролі артилерії збільшилась й роль польових фортифікацій для протидії обстрілам з боку оборонців і захисту гармат від вилазок.[21]

Разом з фортифікаціями розвивались і методи боротьби з ними. З іспанського боку герцог Алессандро Фарнезе розвинув апроші — зигзагоподібні траншеї, що тягнулись у бік обложеного укріплення. Як іспанці, так і нідерландці наслідували римську облогу Алезії (52 рік до н. е.), де римляни звели два кола укріплень: контрвалаційну та циркумвалаційну лінії для встановлення блокади та захисту від нападів з міста та ззовні.[17] На ключових точках зводили земляні редути, своєрідні маленькі фортеці для захисту робітників і солдатів, а також артилерійські батареї, встановлювані все ближче до замку з плином облоги. Окрім землі й дерева, типовим було використання для захисту габіонів. Розвиток облогових тактик применшив ефективність новітніх укріплень, але не критично.[22] Щобільше, нідерландці винайшли мортири, здатні метати вибухові бомби крутою траєкторією.[23] Шведський король Ґустав Адольф під час Тридцятилітньої війни (1618—1648) активно використовував різноманітні фортифікації, переважно нідерландського зразка. Він узяв за постійну практику укріплювати річкові переправи та захоплені міста, захищаючи своє постачання.[24]

На територіях Козацької України, де основною загрозою були кінні кочівники, що здійснювали набіги на поселення та не вдавались до облог, укріплення здебільшого були дерево-земляні, рідше муровані, подекуди мали бастіони. З кінця 17 — початку 18 століття територія України опинилась посеред жорстокого протистояння держав з великими польовими арміями та розвиненою артилерією — Туреччини, Швеції та Росії, що потребувало модернізації укріплень. Бастіонами та равелінами було укріплено Чигиринську фортецю. Втім, якщо на заході України модернізація відбувалась активно, то на Лівобережжі фортифікація була архаїчна, а бастіонні елементи поєднували з дерев'яними вежами. Під час Північної війни (1700—1721) російська влада почала активно створювати укріплення, а після війни провела масштабну розбудову бастіонних фортець на підконтрольній території України. Зокрема, в той час було відбудовано Київську та Глухівську фортеці.[10]

Франція в першій половині 17 століття почала втрачати свою майстерність у фортифікаціях, але в середині століття почала знову набувати її з небувалими масштабами. Блез Франсуа Паґан(інші мови) виграв 21 облогу та активно розвивав прості методи бастіонної фортифікації. Антуан де Вілль(інші мови) вирішив спростити бастіонні фортифікації, відмовившись від великих орильйонів на користь зовнішніх верків за нідерландським зразком, та усунув гармати з казематів на фланках, оскільки димний порох зменшував практичність артилерії в замкнених приміщеннях.[25] Одним із найвпливовіших інженерів свого часу був де Себастьєн де Вобан (1633—1707), який за фінансової підтримки короля Людовика XIV розбудував укріплення на кордонах Франції, розвинувши багатошарову концепцію бастіонної системи з широким застосуванням зовнішніх і винесених верків (оборонних споруд), яку наслідували будівничі по всій Європі до кінця 18 століття. Крім того, його укріплення були передбачені як бази для військових операцій, оскільки в них розміщували склади для накопичення припасів.[26] Укріплені міста, розташовані на обох берегах річок, слугували за готові плацдарми-переправи для військ.[27][28]

Схема облоги за методом Вобана. Концентричні лінії навколо фортифікації — облогові паралелі. Прямими лініями позначено напрямки обстрілу.
Штурм Кувордена[en] (1672)

Вобан розвинув тактику облоги бастіонних фортифікацій до досконалості, вдало об'єднавши знані на той час тактики в систему, характеризовану принципом «більше пороху — менше крові». Зокрема, він поєднав зигзагоподібні апроші для просування в бік стін з «облоговими паралелями» — захищеними паралельними траншеями, призначеними для сполучення між апрошами. Перша паралель зводилась поза віддаллю ефективності ворожої артилерії, близько 600 метрів, третя — перед гласисом. Гармати були організовані в батареї, виставлені таким чином, щоб ядра проходили рикошетним вогнем вздовж валгангів, завдаючи великих втрат. На підступах до прикритого шляху зводились земляні кавальєри для забезпечення переваги піхоти в наступі над оборонцями, а також встановлювались стінобитні батареї для створення проривів у стінах для штурму. Упродовж 18 століття облоги в Європі стали практично рутиною завдяки тактиці Вобана, яка стала загальновживаною в Європі, та великим розмірам польових армій.[27][29]

Політичний вплив

[ред. | ред. код]

Бастіонні фортифікації сприяли переходу від феодального ладу до суверенних держав у Європі, що пов'язують з ідеєю військово-соціальної (мілітарної) революції. Стінобитна артилерія легко брала замки феодалів, а для їхнього захисту були потрібні дорогі бастіонні фортифікації, що не могли собі дозволити дрібні феодали, тому це стало справою монархів. Щобільше, для захоплення фортифікації були потрібні великі польові армії, що тривалий час перебували в облозі. Історик Джон Кіґан писав, що «сучасні кордони в Європі значною мірою є результатом будівництва фортець».[13] Крім того, укріплення мали й внутрішньополітичне значення: наприклад, для Європи 17 століття типовим був перехід від захисту міст ополченням до фортець, зведених і захищених під контролем центральної влади. Позбавлення міста укріплень могло бути одним із видів покарання за нелояльність.[30][31]

Бастіонні фортифікації поза Європою

[ред. | ред. код]
Кастільйо-де-Сан-Маркос(інші мови), форт 17 століття у Флориді

Поза межами Європи фортифікації (зокрема — бастіонні) були одним із провідних інструментів колонізації, слугуючи добре захищеними базами для подальших операцій. Західні європейці — передусім Іспанія, Португалія, Британія, Франція та Нідерланди — встановлювали свої форти при колонізації за океанами. Ці укріплення, навіть з невеликими гарнізонами, забезпечували ефективний захист від місцевого населення, піратів та експедиційних сил імперій-конкурентів. Захоплення такого форта, якщо оборонці мали достатню чисельність і компетентність, потребувало значних ресурсів і вмінь. Аналогічно Московське царство в 17 та 18 століттях поширювало свій вплив на Сибір і степову Україну, будуючи лінії довгочасних укріплень[прим. 3].[32][33]

Значні труднощі у подоланні європейських фортець мали навіть розвинені азійські цивілізації. Впевнені у своїй чисельній перевазі, китайці намагались узяти облогою нідерландський форт Зеландія(інші мови) на Тайвані впродовж 1661—1662 років та московитський форт Албазине(інші мови) на Амурі впродовж 1686—1687 років. Хоча врешті-решт обидва форти було захоплено, китайські війська були здивовані їхньою ефективністю та не очікували провалу своїх штурмів: перший форт упав лише через офіцера-зрадника, а другий було облишено за результатом Нерчинської угоди.[33]

Попри наявність пропонентів бастіонних фортифікацій щонайменше з 1632 року та зведення кількох таких, з достеменно невідомих причин китайці не прийняли цю практику, покладаючись на традиційні прямокутні обводи й башти, що на той час значною мірою втратили свою ефективність: західні гармати, які локалізували та активно використовували китайці, вже могли пробивати навіть китайські стіни. Можливою причиною було те, що європейцям цінці й без того могли протиставити свої армії з передовими гарматами та досконалою логістикою, а проти менш розвинених супротивників вони не потребували кращих технологій, ніж уже мали.[33] Османська імперія, на відміну від європейців, не мала потреби переосмислювати свій підхід до фортифікації до 17 століття, оскільки здебільшого вела наступальну війну. За потреби османи будували та модернізували укріплення з великою кількістю артилерії та стрілецької зброї, хоч і не використовували бастіонні укріплення систематично.[34][35] Наприклад, на початку 18 століття османи модернізували Хотинську фортецю на півдні України перед загрозою з боку Російської імперії, однак довгі куртини та гранчасті бастіони на той час вже були застарілі.[36]

Вихід з ужитку

[ред. | ред. код]
Полігональний Форт-Нельсон(інші мови) у Гемпширі

З середини 18 століття важливу роль у балістиці відігравав поступ, що забезпечив краще розуміння прицілювання, а стандартизація гармат і боєприпасів усе більше сприяла логістиці. Сукупність чинників знову схилила баланс сил на користь нападу замість оборони, через що облоги стали менш важливими на час Революційних і Наполеонівських війн (1792—1815). Проте укріплення все ще відігравали важливу стратегічну роль і вимагали рахуватись з їхньою наявністю, а в межах битв могли надавати тактичну перевагу.[37] Бастіонна система залишалася основною до кінця Наполеонівських війн, але стало зрозуміло, що розвиток тактик і артилерії зробив її занадто вразливою. Однією з перших відповідей стало відродження артилерійських башт, як-от башта Мартелло та тур-модель(інші мови).[38]

На заміну бастіонній системі поступово прийшла полігональна фортифікація(інші мови), заснована на ідеях Марка Рене де Монталамбера(інші мови), в якій відмовились від складних ламаних форм на користь довгих фасів з кількаповерховим казематним і відкритим розміщенням гармат. Упродовж першої половини 19 століття зростало зацікавлення в автономних відокремлених фортах, які колами оточували ключові міста, відсуваючи лінію зіткнення від них. Форти до того ж виконували роль укріплених таборів для все більших польових армій. Така система стала основною до приблизно 1880-х, коли революційні зміни в можливостях артилерії зробили всі існуючі укріплення застарілими.[38][39]

Конструкція

[ред. | ред. код]

Низькі та присадкуваті фортифікації, «вгрузлі» в землю, являли собою розмиті цілі, що вимагало від нападників відкрито розгортати свої артилерійські батареї. Бастіони разом з іншими елементами дозволяли продумувати ефективні зони ураження з перехресним вогнем без високого розміщення гармат. Земляна основа фортець краще поглинала енергію снарядів, а похилі насипи й стіни допомагали їх відбивати. Окрім того, відкриті вали та бастіони утворювали зручні платформи для розміщення артилерії.[2]

Форми бастіонних фортець спирались на регулярне планування з використанням пропорційних геометричних форм.[10] Гострі кути бастіонних фортець, розміщені в кілька шарів оборони, нагадували зірки, тому їх також називають «фортецями-зірками» (англ. star fort). Попри часто непоказний вигляд з землі, вони видовищно виглядають згори.[40][41]

Будова

[ред. | ред. код]
Бастіони з бартизанами та кавальєрами (в центрі) та равелін (ліворуч) Праса-Форте-де-Валенса(інші мови), Валенса, Португалія.

Основою бастіонної фортеці є земляний вал, що утворює головні верки (оборонні споруди[42]). Бастіон — верк, що виступає зі стіни, призначений для розміщення гармат і стрільців. Зазвичай бастіони мали п'ятикутну форму: два фаси (сторони, повернуті назовні), два фланки (сторони, повернуті в бік куртини та сусідніх бастіонів) та відкрита горжа (задня сторона), але часто застосовували складнішу форму з орильйонами — кутастими або заокругленими продовженнями фасів, що прикривають фланки. Кутаста форма бастіонів забезпечувала перехресний вогонь, позбавлений мертвих зон. Куртина — прямий відрізок стіни між двома бастіонами, довжина якої зазвичай відповідала відстані пострілу з аркебузи або мушкета. Кожна куртина з фланком і фасом обох прилеглих бастіонів утворює бастіонний фронт. Куртини та бастіони зазвичай мали однакову висоту, 8—10 метрів, що було достатньо для протидії облоговим драбинам.[43]

Вал міг бути як мурованим, так і повністю земляним. Нагорі валу розміщувався валганг — широка тераса для розміщення гармат і переміщень. Валганг був захищений бруствером, стрільці для вогню використовували банкет, а гармати — амбразури. Для поздовжнього захисту стін могли зводити траверси — насипи впоперек валгангу. Всередині валу могли бути присутні каземати — приміщення з гарматами. Для підвищення вогневої потужності фортифікацій поверх верків могли зводити кавальєри.[44]

Навколо основного обводу бастіонної фортифікації був викопаний рів, ґрунт з якого й слугував основою для зведення земляного валу. Рів міг бути як сухим, так і наповненим водою; обидва варіанти мали свої переваги та недоліки. Сухий рів забезпечував оборонцям шлях для відступу з зовнішніх верків або для вилазок, а в мирний час рови використовували як плаци для тренування. Мокрий рів був значно складнішою перешкодою для штурму та підвищував для нападників ризик хвороб, однак ускладнював зв'язок оборонців із зовнішніми верками, а взимку тверда крига могла забезпечити нападникам безперешкодний шлях до стін. Деякі фортеці мали системи шлюзів, що дозволяли затоплювати рови за потреби. Стіни рова утворювали ескарп (стіна фортеці) та контрескарп.[45]

Всередині рова розміщувались зовнішні верки (англ. outworks), відокремлені від основного обводу фортеці, що формували додаткові лінії оборони та посилювали перехресний вогонь. Наприклад, равелін — споруду з двома фасами, розміщену перед куртиною для її захисту, типово використовували для захисту в'їзних брам. Горжі завжди були відкритими, щоб у разі захоплення споруди ворог не отримував додатковий захист. Доступ оборонців до зовнішніх укріплень відбувався через мости, по дну сухого рова або човнами через мокрий рів. Шлях у сухому рові міг бути посилений захисним парапетом, утворюючи капонір для флангового вогню по противнику всередині рова. Впродовж історії бастіонних фортифікацій з'являлись різноманітні види зовнішніх елементів: фосебрея, теналь, люнет, контргард, кувр-фас, горнверк, кронверк тощо.[46]

Навколо рова був прокладений прикритий шлях для піхоти, який використовували для патрулювання та ведення вогню. Прикритий шлях був захищений парапетом і пологим насипом — гласисом, що формував відкриту місцевість для нападників і розмивав силует фортеці. На прикритому шляху існували додаткові майданчики для збору особового складу перед вилазками або після них — плацдарми. Крім того, за межами основного оборонного периметру, визначеного прикритим шляхом, могли розміщуватись винесені верки (англ. advanced works): кронверки, горнверки, теналі, флеші, редани, люнети тощо, призначені для подальшого віддалення боїв від основного обводу та ускладнення облоги.[47][48]

Елементи будови

[ред. | ред. код]
Елементи подано відповідно до зображення праворуч.

Приклади

[ред. | ред. код]
Докладніше: Список бастіонних укріплень(інші мови)
Місто-фортеця Неф-Брізак, збудоване Себастьєном де Вобаном

Значна кількість бастіонних фортець збережена донині, вони часто є національними пам'ятками або об'єктами Світової спадщини ЮНЕСКО, зокрема[49]:

Бастіон Дубенського замку

В Україні існувала або існує значна кількість бастіонних укріплень, збережених і втрачених, у тому числі:

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ нім. Etliche Underricht zur Befestigung der Stett Schloss und Flecken — «Декілька уроків щодо укріплення міст, замків та містечок»
  2. ↑ У різних джерелах можна зустріти різні визначення, наприклад, бастіоном можуть назвати округлий виступ; у цій статті бастіоном названо саме кутасті споруди, що виступають зі стіни для перехресного вогню, які англійською також називають англ. angled bastion.
  3. ↑ Втім, існують сумніви в тому, що їх можна назвати бастіонними — росіяни почали будувати повноцінні бастіонні системи лише у 18 столітті, за Петра I
  1. ↑ Lepage, 2025, p. 2–3, 11–13.
  2. ↑ а б в г д е Black, 2018, New Defenses.
  3. ↑ Andrade, 2018, Chapter 6: Big Guns; Chapter 7: The Development of the Classic Gun in Europe.
  4. ↑ Lepage, 2025, pp. 2–3, 11–13.
  5. ↑ а б в Duffy, 1979, pp. 2–7.
  6. ↑ Lepage, 2024, pp. 285, 318.
  7. ↑ Duffy, 1979, pp. 25–31.
  8. ↑ Duffy, 1979, pp. 31–33.
  9. ↑ Duffy, 1979, pp. 262–264.
  10. ↑ а б в Сокирко, 2017.
  11. ↑ Trace Italienne: Renaissance Word of the Week. Rebels or Beggars: Renaissance History (амер.). 7 жовтня 2024. Архів оригіналу за 8 листопада 2025. Процитовано 7 січня 2026.
  12. ↑ Duffy, 1979, pp. 33–35.
  13. ↑ а б Kelly, 2004, p. 73–75.
  14. ↑ Duffy, 1979, pp. 20–21, 34.
  15. ↑ Duffy, 1979, pp. 41, 54-57, 262–264.
  16. ↑ а б в г 5 найкращих українських замків-бастіонів. BBC News Україна (укр.). Архів оригіналу за 17 липня 2025. Процитовано 3 листопада 2025.
  17. ↑ а б Duffy, 1979, pp. 89-90.
  18. ↑ Duffy, 1979, pp. 90-93.
  19. ↑ Black, 2018, The Sixteenth Century: Sieges and Campaigning.
  20. ↑ Davison, Derek. Today in European history: the Siege of Candia (finally) ends (1669). www.foreignexchanges.news (англ.). Архів оригіналу за 15 листопада 2025. Процитовано 8 січня 2026.
  21. ↑ Black, 2018, The Sixteenth Century: Field Fortifications.
  22. ↑ Duffy, 1979, pp. 93-100.
  23. ↑ Duffy, 1979, p. 138.
  24. ↑ Duffy, 1979, pp. 182-185.
  25. ↑ Duffy, 1979, pp. 135-138.
  26. ↑ Black, 2018, The Seventeenth Century: France and Vauban.
  27. ↑ а б Duffy, 1979, pp. 138-139.
  28. ↑ Black, 2018, The Eighteenth Century: Europe.
  29. ↑ Lepage, 2010, pp. 44-57.
  30. ↑ Black, 2018, The Seventeenth Century: Fortification and Absolutism.
  31. ↑ Andrade, 2018, Chapter 8: The Gunpowder Age in Europe.
  32. ↑ Black, 2018, The Sixteenth Century: Western Expansion; The Seventeenth Century: European Expansion; The Eighteenth Century: European Expansion.
  33. ↑ а б в Andrade, 2018, Chapter 15: The Renaissance Fortress.
  34. ↑ Black, 2018, The Sixteenth Century: Ottomans; The Seventeenth Century: The Ottomans and Their Opponents.
  35. ↑ Duffy, 1979, p. 215-219.
  36. ↑ Історія Хотинської фортеці. khotynska-fortecya.cv.ua. Архів оригіналу за 1 січня 2026. Процитовано 9 січня 2026.
  37. ↑ Black, 2018, The Eighteenth Century: Bombardment and Storming; The Nineteenth Century: Europe, 1792–1815.
  38. ↑ а б Lepage, 2024, pp. 12-16, 262-265.
  39. ↑ Black, 2018, The Nineteenth Century: Europe, 1815–1871.
  40. ↑ PERSHIJ-DEV (23 січня 2019). Фортеця-зірка: бастіонна система мукачівського замку «Паланок» - вражає. Pershij.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 7 січня 2026.
  41. ↑ What Do Star Forts Look Like From Space? 20 Satellite Images That Will Take Your Breath Away | European Space Imaging. www.euspaceimaging.com (амер.). 1 грудня 2023. Архів оригіналу за 9 вересня 2025. Процитовано 7 січня 2026.
  42. ↑ Верк // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  43. ↑ Lepage, 2024, p. 63-66, 127.
  44. ↑ Lepage, 2024, p. 56, 81, 94-95, 146, 249, 320, 330.
  45. ↑ Lepage, 2024, p. 135-136.
  46. ↑ Lepage, 2024, p. 244-245, 90, 274.
  47. ↑ Lepage, 2024, p. 121-122, 177, 37-39.
  48. ↑ Lepage, 2010, pp. 110-115.
  49. ↑ Star fort: UNESCO World Heritage Sites. worldheritagesite.org. Архів оригіналу за 3 листопада 2025. Процитовано 3 листопада 2025.
  50. ↑ Centre, UNESCO World Heritage. Venetian Works of Defence between the 16th and 17th Centuries: Stato da Terra – Western Stato da Mar. UNESCO World Heritage Centre (англ.). Архів оригіналу за 22 вересня 2025. Процитовано 6 листопада 2025.
  51. ↑ Centre, UNESCO World Heritage. Kronborg Castle. UNESCO World Heritage Centre (англ.). Архів оригіналу за 13 серпня 2025. Процитовано 6 листопада 2025.
  52. ↑ Centre, UNESCO World Heritage. Port, Fortresses and Group of Monuments, Cartagena. UNESCO World Heritage Centre (англ.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2025. Процитовано 6 листопада 2025.
  53. ↑ Centre, UNESCO World Heritage. Fortress of Suomenlinna. UNESCO World Heritage Centre (англ.). Архів оригіналу за 19 вересня 2025. Процитовано 6 листопада 2025.
  54. ↑ Centre, UNESCO World Heritage. City of Valletta. UNESCO World Heritage Centre (англ.). Архів оригіналу за 1 жовтня 2025. Процитовано 6 листопада 2025.
  55. ↑ Centre, UNESCO World Heritage. Fortifications of Vauban. UNESCO World Heritage Centre (англ.). Архів оригіналу за 16 вересня 2025. Процитовано 6 листопада 2025.
  56. ↑ Centre, UNESCO World Heritage. Old Town of Galle and its Fortifications. UNESCO World Heritage Centre (англ.). Архів оригіналу за 27 вересня 2025. Процитовано 6 листопада 2025.
  57. ↑ Українська укріплена лінія: дослідження останніх років. www.libr.dp.ua (укр.). Архів оригіналу за 6 листопада 2025. Процитовано 6 листопада 2025.
  58. ↑ Мертвими бастіонами. Куди поділися фортечні укріплення Станиславова. pobudovano.com.ua (ua) . Архів оригіналу за 9 вересня 2019. Процитовано 3 листопада 2025.
  59. ↑ Бастіон // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018—2025. — ISBN 978-617-7238-39-2.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бастіонна система


Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бастіонна_система&oldid=47277331