Батальйон «Далекосхідна Січ»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Батальйон «Далекосхідна Січ» — сформований 1937 року в Харбіні на основі місцевих пластунських організацій батальйон ОУН, який регулярно проводив військову підготовку і був готовий взяти участь у бойових діях у Зеленому Клині для відновлення Української Далекосхідної Республіки. Єдина бойова одиниця Української національної колонії Харбін. Розпущений в 1943 році.

Історія[ред. | ред. код]

Історія української армії
Батальйон «Далекосхідна Січ»
Distintivo avanzamento merito di guerra ufficiali superiori (forze armate italiane).svg
 
Категорія КатегоріяPortal Портал

Після анексії Радянською Росією багатонаціональної Далекосхідної республіки (незалежної в 1920—1922 роках держави) і репресій українських діячів Зеленого Клину центром політичної боротьби за інтереси українців стала Маньчжурська Українська Окружна Рада в Харбіні (територія Китаю) на чолі з Петром Твердовським.

У 1920-ті роки українська політична діяльність у Харбіні мала в основному культурно-просвітницький характер: діяли українські школи, театр, клуби, бібліотеки, видавалися газети і журнал, відзначалися значущі для українців дати.

Про український збройний опір радвладі на Далекому Сході, як це робили уссурійські козаки й білі емігранти, не йшлося. До 1932 року в Далекосхідному краї РРФСР активно проводилася українізація. Українці Зеленого Клину одержали майже все, за що боролися: українські школи і вищі навчальні заклади, українську мову в районних і сільських органах влади, пресі тощо. Політичні репресії після 1924 року на Далекому Сході пішли на спад. Тому в 1920-ті роки українські націоналісти Маньчжурії не могли розраховувати на потрібну соціальну підтримку місцевих українців для збройної боротьби на Далекому Сході СРСР. Також її не мали й білогвардійці, які вчиняли рейди на радянську територію.

Проте з 1932 року політична ситуація докорінно змінюється. Щодо національних меншин у Москві перемогла політика російського великодержавного шовінізму. В Далекосхідному краї за декілька років було знищено все, що могло б нагадувати про українську культуру і мову. Навіть у паспортах майже всім українцям записали російську національність. Почалося зростання кількості українців, незадоволених радвладою, в більшості своїй за рахунок тих, котрі тікали від голодомору, а згодом — і депортованих із Західної України.

У цей час Японія починає розширювати свої межі на Далекому Сході. В 1932 році вона захопила в Китаю Маньчжурію і надала можливість маньчжурам створити власну національну державу Маньчжоу-Ґо, на території якої розмістилася мільйонна японська Квантунська армія. Подальшою метою Японії було відторгнення від СРСР Далекосхідного краю і Сибіру, де планувалося створення декількох держав-сателітів, схожих на Маньчжоу-Ґо. Останні мали б усі атрибути самостійної держави, починаючи від власного уряду і закінчуючи збройними силами, але змушені були б орієнтуватися на тісний союз із Японією. Серед цих держав, за планом керівника Японської військової місії в Маньчжоу-Ґо Камацубари, мав бути й Зелений Клин (пізніше розглядалося питання про створення українсько-козацької держави на чолі з козацьким царем Григорієм Семеновим). Як стверджує історик Л. Курас, під час зустрічей з лідерами української еміграції японці постійно твердили, що надії українців на незалежність України, що йдуть із Заходу, нереальні, і тільки на Сході існує можливість створення незалежної української держави.

Ці зміни підштовхнули до політичної активізації в 1930-х роках діяльності Української національної колонії (УНК) в Харбіні на чолі з Юрієм Роєм. УНК, яка налічувала до тисячі активних членів, розробляла політичну програму на випадок успішного захоплення влади в Зеленому Клині, особливістю якої було об’єднання зусиль з козаками Далекого Сходу (перш за все із забайкальськими) задля створення єдиної держави і повної відмови від співпраці з російською білою еміграцією. Позначалися образи періоду громадянської війни і небажання російських емігрантів визнати за українцями права самостійної нації.

В 1937 році до Харбіна прибули троє членів бойової групи ОУН під керівництвом Г. Купецького («друга Джури»), які вже мали досвід боротьби проти поляків. Після їх прибуття на основі місцевих пластунських організацій почалося формування українського далекосхідного батальйону.

Створювалися й далекосхідні філії гетьманського руху, який очолював Павло Скоропадський. Усі ці дії підтримувала японська військова місія в Маньчжурії і Генеральний штаб Японії, які виділили УНК і батальйону «Далекосхідна Січ» приміщення в Харбіні й регулярно їх фінансували.

У 1943 році після низки великих поразок німців у Росії і японців у Тихому океані Японія остаточно відмовилася від військових планів проти СРСР. Після цього припинилося фінансування УНК і було розпущено батальйон «Далекосхідна Січ». У 1945 році Маньчжурію захопили радянські війська, і тисячі українців, які не встигли емігрувати, були відправлені до радянських таборів.

Джерела[ред. | ред. код]