Батурин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Батурин
Baturyn gerb.png Прапор Батурина.jpg
Герб Батурина Прапор Батурина
Батуринська Фортеця.jpg
Цитадель Батуринської фортеці. Реконструкція
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернігівська область
Район Бахмацький район
Рада Батуринська міська рада
Код КОАТУУ 7420310300
Засноване 1625 (перша згадка)
Статус міста з 2008 (раніше з 1625 по 1923) року
Населення 2571 (01.01.2017)[1]
Площа 7 км²
Телефонний код +380-4635
Координати 51°20′19″ пн. ш. 32°52′38″ сх. д. / 51.33861° пн. ш. 32.87722° сх. д. / 51.33861; 32.87722Координати: 51°20′19″ пн. ш. 32°52′38″ сх. д. / 51.33861° пн. ш. 32.87722° сх. д. / 51.33861; 32.87722
Висота над рівнем моря 134 м
Водойма р. Сейм
Відстань
Найближча залізнична станція Бахмач-Пасажирський
До станції 19 км
До районного центру
 - автошляхами 25,4 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 153 км
 - автошляхами 142 км
Міська влада
Адреса 16512, Чернігівська обл., Бахмацький р-н, м. Батурин, вул. В.Ющенка 30
Міський голова Душа Леонід Леонідович

Commons-logo.svg Батурин у Вікісховищі

Карта
Батурин. Карта розташування: Україна
Батурин
Батурин
Батурин. Карта розташування: Чернігівська область
Батурин
Батурин

Бату́рин — місто Бахмацького району Чернігівської області на річці Сейм (басейн Дніпра), за 23 км на пн. сх. від залізничної станції Бахмач-Пасажирський. Статус міста надано 2008 року.

Через Батурин проходять автошляхи E101М02, Р61

Населення — 2483 мешканців (2012).

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Батурин відіграв значну роль в історії України. У 16691708 та 17501764 роках місто було резиденцією гетьманів Лівобережної України, з ним пов'язана діяльність таких визначних політичних лідерів часів Гетьманщини, як Дем'ян Ігнатович, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Кирило Розумовський.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» (Офіційний вісник України, 2001 р., № 31, ст. 1402) Батурин вписаний до Списку історичних населених місць України.

На території міста знаходяться пам’ятки та об’єкти культурної спадщини, що формують Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця».

Природні умови[ред. | ред. код]

Батурин розташований в межах крайньої південно-східної частини Чернігівського Полісся, на лівому березі р. Сейму, в зоні поступового переходу від поліських до лісостепових ландшафтів, чим зумовлена різноманітність комплексу природних умов та ресурсів.

У геоструктурному відношенні територія відноситься до Дніпровсько-Деснянської западини, виповненої потужною товщею (декілька кілометрів) осадових відкладів крейди, палеогену та четвертинних. Останні представляють інженерно-геологічний шар і мають потужність в межах міста понад 10 — 50 м.

Орогідрографічні умови та літологія материнських порід зумовили формування в межах міста ґрунтів: на терасах — опідзолені сірі та темно-сірі на лесовидних суглинках, на заплаві та низьких терасах — лучні та дернові глеюваті та глеєві на алювіальних відкладах, в тому числі в комплексі з пісками слабо задернованими. Механічний склад ґрунтів легкий — від піщаного до глинисто-піщаного. В цілому рівень родючості ґрунтів високий.

Алея парку "Кочубеївський"

В геоморфологічному відношенні територія представляє собою низовинну моренно-зандрову слабо хвилясту рівнину з невеликими лесовими островами, розчленовану сучасною долиною р. Сейм. Абсолютні відмітки поверхні в межах міста змінюються від 115 до 125 м на заплаві до 150 м на терасах. Заплава річки бугриста, пересічена старицями, озерами та заболоченими зниженнями рельєфу. Загальний ухил поверхні спостерігається як в бік річки, так і на південь.

Гідрологічна мережа території представлена р. Сеймом (ліва притока р. Десни), яка пересікає територію міста в напрямку з північного заходу на південний схід, та озерами.

Одним із найбільших озер міста є озеро Шовковиця, яке розташоване в проточній балці в південній частині Батурина. Води озера здавна відомі цілющими властивостями щодо лікування зору людей і використовувались у XIX ст. для лікування військових. Район «Шовковиця» існував в дореволюційний період як курортна зона.

Рельєф території Батурина характеризується як рівнинний, слабо розчленований пологими балками та блюдцеподібними пониженнями. Основна територія міста це плато вододілу Сейму, що являє собою височину, найвищі позначки рельєфу якої розташовано в районах Степанівської та Базарної гір. Долина Сейму та яружно-балкових урочищ складають систему просторових комплексів різного таксономічного рангу.

Назва[ред. | ред. код]

Народні перекази (які цитували В. Коховський, Самовидець та анонімний автор «Історії Русів») пов'язують назву міста з польським королем XVI ст. Стефаном Баторієм — начебто легендарним засновником Батурина. Проте історик О.Лазаревський заперечив версію заснування Батурина Баторієм і довів, що ця легенда базується лише на співзвучності королівського імені з назвою міста.

Назва Батурин не зустрічається в давньоруських літописах, але згадка 1625 р. «городища Батурин» в указі королівської канцелярії Речі Посполитої майже одночасно з літописними городищами Ніжин, Бахмач та ін., дозволяє припускати, що і Батурин зберіг свою первісну назву.

Найімовірніше, назва походить від руського діалектного «батура» — башта, вежа, або від тюркського імені Батур (Патур, Петер, Петро або за іншою версію Батир — богатир), серед носіїв якого є відомі князі-мурзи часів Золотої Орди.

Історія[ред. | ред. код]

Місто Батурин. Лубок початку XVIII cт.
Пам'ятний хрест жертвам Батуринської трагедії 1708 року.

У середньовіччя місто розвивалося навколо городища на високому і невеликому за площею (1,3 га) мисоподібному останці, відокремленому від плато ярами, валом і рукотворним ровом, де виявлено матеріали раннього залізного віку (юхнівська культура), ранньослов'янських київської і колочинської культур, сіверянські (роменська культура) і давньоруські старожитності ХІІ — середини ХІІІ ст.

В ХІІІ ст. населений пункт постраждав від монголо-татарської навали.

У 1625 р. на «городищі Батурин» поляки осадили місто (збудували Батуринську фортецю, навколо якої з'явилися неукріплені передмістя).

Місто швидко зростало і перетворювалося на ремісничо-торговий центр, у господарстві якого велику роль відігравала торгівля. 1643 р. Батурин отримав привілей на звільнення місцевих купців від мита на 20 років.

Під час Національної революції 1648—1676 (на початку літа 1648) Батурин перейшов під контроль Війська Запорозького. Він став центром сотні. 1654 Батурин «зі всіма угіддями і селами», згідно грамоти моск. царя Олексія Михайловича, пожалуваний наказному гетьману І. Золотаренку. Велика пожежа, що спалахнула влітку 1655, завдала значної шкоди місту.

У 1663 в Батурині між представниками царського уряду та гетьманом І. Брюховецьким підписано Батуринські статті.

У 1669—1708 місто було офіційною резиденцією гетьманів Дем'яна Ігнатовича, Івана Самойловича та Івана Мазепи. Набуття специфічних столичних функцій вплинуло на вигляд Батурина та змінило життєвий устрій міста. Опоряджається місце проживання і перебування гетьмана, поновлюються оборонні укріплення. З'являється низка нових споруд, де розмістилися вищі органи влади і державного управління, гетьманська гвардія. Кілька разів на рік у Батурині збиралися старшинські ради. У часи фунціонування у Батурині гетьманської резиденції значно збільшилася площа міської забудови. У межах укріплень та на передмісті збудовано кілька храмів (собор Живоначальної Трійці, церкви Покрови Пресвятої Богородиці, Воскресіння Христового, Св. Миколи, Введення Пресвятої Богородиці), жоден з яких не зберігся. Місто було значним торговим центром, розвивалося ремесло та млинарство. На початку 18 ст. чисельність населення Батурина сягнула 10 тис.

Плач за героями Батурина. Людмила Мисько.2008 р.

В останній чв. ХVІІ ст. Батурин стає значним культурним центром. Осередком культури і духовності був Батуринський Миколо-Крупицький монастир, який розбудовували козацька старшина та гетьмани. Ігуменами обителі були відомі служителі православ'я Димитрій Ростовський (Туптало), Гедеон Одорський, Іларіон Мигура та ін.

2 листопада 1708, після переходу І. Мазепи на бік швед. короля Карла ХІІ, Батурин захоплений рос. військом під командуванням князя О.Меншикова. Місто було вщент зруйновано, а більшість мешканців знищено. За наказом Петра І гетьманську резиденцію перенесено до м. Глухів.

1726 рос. імператриця Катерина І подарувала Батурин О. Меншикову, але після 1727 місто знову переведено в ранг державних. За указом рос. імп. Анни Іоанівни 1740 р. Батурин відійшов у відання полкових командирів кінної лейб-гвардії для обслуговування кінного заводу, розміщеного у Батуринській волості.

Воскресенська церква (Батурин) - усипальниця К.Г. Розумовського

Після обрання на гетьманство 1750 Кирило Розумовський дістає указ рос. імп. Єлизавети Петрівни про розбудову Батурина і повернення до нього гетьманської резиденції. У 2-й пол. 18 ст. місто переживало часи госп. піднесення, інтенсивної забудови. Ліквідація гетьманства 1764 загальмувала розвиток Батурина.

З ліквідацією Ніжинського полку у 1781 Батурин став волосним центром і залишався в цьому статусі до 1918 р.

В 1843 у Батурині перебував Т. Шевченко.

У 2-й пол. 19 ст. Батурин лишився осторонь залізниць і певною запорукою його розвитку стало перебування (з 1860-х) на околиці містечка літніх військових таборів піхотних, артилерійських і кавалерійських формувань. 1873 табори відвідав рос. імп. Олександр ІІ. Загалом військові табори під Батурином, за виключенням часу І і ІІ світових воєн, функціонували до початку 2000-х.

У 1905-1909 рр. було порушено питання про необхідність покращення стану доріг у містечку. Згодом, у 1911 р. бруківкою було викладено Базарну гору, а у 1913 р. частково забруковано Києво-Московський тракт (сучасна вулиця Ющенка).

Після встановлення в Батурині радянської влади у 1918 р., у 1921-1932 та 1935-1961 р. Батурин мав статус села і був центром Батуринського району.

Перша сільськогосподарська артіль, що з'явилася в Батурині, носила назву "Імені Леніна". Згодом утворено колгоспи: «ім. Сталіна», «ім. Будьоного», «Червоний маяк», «ім. Шевченка». Всі вони пройшли шлях укрупнення, а після об'єднання з колгоспом «ім. Комінтерну» сусіднього села Матіївка, в Батурині залишився один колгосп — «ХХІ партз'їзд». Він проіснував до середини 1990-х.

У 1932 р. в Батурині діяв льонозавод, у 1933 р. було відкрито середню школу, у 1934 р. — електростанцію і кінотеатр, у 1935 — маслозавод.

З вересня 1941 по вересень 1943 р. Батурин був окупований фашистськими військами, що завдало значної шкоди його господарству. Під час Другої світової війни було знищено 6 споруд підприємств та закладів і 35 будинків житлового фонду. На 1946 р. житлова забудова села була представлена переважно одноповерховими дерев'яними будинками під солом'яними дахами.

Станом на 1946 р. в Батурині діяли: райвиконком, райком партії, районний земельний відділ, відділ технічних культур, відділ тваринництва, районний ЗАГС, районний фінансовий відділ, редакція газети «Сталінський шлях» (пізніше — «Ленінський шлях»), районний відділ комунального господарства, районний відділ шляхів, районна прокуратура, насіннєва лабораторія, контора зв'язку, банк, суд, ощадкаса, районна споживспілка, заготскот, МВС, МДБ, військомат, радіовузол, райком ЛКСМ, сільська рада, заготзерно, школа, бібліотека, клуб, лікарня, амбулаторія, аптека, ветеринарна амбулаторія.

Великої промисловості не було (крім пенькозаводу, який згодом перепрофілювали на льонозавод). В межах Батурина розташовувалось кілька підприємств місцевого значення, що працювали за давальницькою схемою. Працювали: райпромкомбінат, пеньковий завод, харчовий комбінат, маслозавод та МТС.

У 1960 р. Батурину було надано статус селища міського типу. В цей період в місті знаходився колгосп «ХХІ партз'їзд», який спеціалізувався на тваринництві; діяли цегельний та льонозавод; за смт було закріплено два лісництва.

У 1970 р. основними підприємствами селища були: льонозавод, молокозавод, харчокомбінат, об'єднання «Сільгосптехніка», цегельний завод.

Станом на 2000 р. у Батурині перестали функціонувати льонопереробний завод, цегляний завод, молокозавод, харчовий комбінат та інші невеликі виробництва.

Планувальна структура Батурина залишилася майже без змін. Багатоквартирне будівництво не проводилось з 1990 р. Сучасна забудова — одноповерхова садибна, з великими присадибними ділянками.

У 2008 р. Батурин отримав статус міста районного значення, у грудні 2017 р. став центром Батуринської об'єднаної територіальної громади[2].

Cимволіка[ред. | ред. код]

Опис герба міста Батурина: в малиновому полі золоте серце, із вписаним малиновим козацьким хрестом; обабіч серця срібні: з правого боку зірка, з лівого — півмісяць, обернений рогами вправо, над ним — синя хоругва із золотим древком.

Опис прапора міста Батурина: прапор міста являє собою прямокутне полотнище синього кольору із співвідношенням сторін 1:1 (згідно з еталоном 100 Х 100 см). У центрі прапора малиновий козацький хрест, обабіч якого срібні: з правого боку зірка, з лівого — півмісяць, обернений рогами вправо. По периметру, окрім сторони від древка, полотнище обрамлене лиштвою жовтого кольору, розмір якої складає 1/10 загальних розмірів[3].

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність мешканців Батурина стабільно зменшується.

Динаміка чисельності[ред. | ред. код]

1654 р. — 635 осіб (360 козаків і 275 міщан). Не враховано кількість жінок, неповнолітнього населення, духовенства (Присяжні книги 1654 р.).

1666 р. — 365 міщанських дворів, 679 осіб. Не враховано козацькі двори, оскільки ті не платили податків (Переписні книги 1666 р.).

Початок XVIII ст.1000—1100 дворів, 7-8 тис. осіб.

1723 р. — 647 дворів (Ревізія 1723 р. Оригінал ревізії 1723 р. не зберігся. Її дані приведені в документі Малоросійської колегії, складеному 24.12.1725 на основі ревізійних книг Ніжинського полку).

1726 р. — 526 дворів (Мазепина книга, станом на 1 лютого 1726 р.).

1736 р. — 297 дворів, 331 осіб (Ревізія 18 липня 1736 р. — перепис населення, зобов'язаного сплачувати подушний податок і відбувати рекрутську повинність).

1751—1756 рр. — 492 дворів (Відомості про населення Батурина за «Расположениями» зі збирання консистентського податку з населення Лівобережної України).

1760 р. — 1101 осіб підданих, переважно селян і ремісників. Не враховано козацтво і духовенство (Опис маєтностей, пожалуваних К. Г. Розумовському за Указом Єлизавети Петрівни 17 лютого 1760 р.).

1765—1769 рр. — 2719 осіб підданих, козаків і духовенства (Генеральний опис Лівобережної України (Румянцевський опис) 1765—1769 рр.).

1779—1781 рр. — дворів — 534, в них хат — 663, обивателів — 704 чол. (Опис Новгород-Сіверського намісництва про забудову і склад населення Батурина 1779-81 рр.).

1808 р. — 3578 осіб обох статей (Відомість про населення Батурина від 16 травня 1808 р.).

1836 р. — 480 дворів, 3047 осіб обох статей (Відомість про кількість церков і парафіян у Батурині від 17 червня 1836 р.).

1851 р. — дворів 475, населення — до 3000 осіб обох статей («Военно-статистическое обозрение Российской империи» 1851 р.).

1902 р. — 5629 осіб обох статей, дворів — 678 (Дані з клірових відомостей про чисельність парафіян батуринських церков 1902 р.).

1906 р. — 5822 осіб обох статей (З відомостей про чисельність населення Батурина з передмістям Матіївкою від 29 грудня 1906 р.).

1917 р. — 3764 осіб, кількість господарств — 675 (Відомість про землеволодіння мешканців Батурина за переписом 1917 р.).

1920 р. — 4200 осіб обох статей, кількість дворів — 882 (З відомостей Батуринського волвиконкому про кількість дворів і чисельність мешканців Батурина від 5 березня 1920 р.).

1942 р. — 2439 осіб (Статистичні дані про чисельність населення в Батурині, грудень 1942 р.).

1943 р. — всього населення 3198, в тому числі чоловіків 1214, жінок 1984, дітей до 14 років — 971 (Тимчасова відомість господарського обліку у місцевостях, звільнених від окупантів, по Батуринській сільраді від 25 жовтня 1943 р.).

1944 р. — 3112 осіб (Статистичний звіт про віковий та статевий склад населення Батуринської сільради від 10 січня1944 р.).

1952 р. — 3428 осіб (Звіт Батуринської сільради про чисельність населення та кількість господарств від 1 лютого 1952 р.).

1979 р. — наявне населення 3654 осіб, постійно проживаюче — 3402 осіб (Відомість про кількість населення Батурина за даними Всесоюзного перепису 17 січня 1979 р.).

2001 р. — 3078 осіб (Дані Всеукраїнського перепису 5 грудня 2001 р.).

2014 р. — 2652 особи.

2015 р. — 2622 особи.

2016 р. — 2581 особа.

2017 р. — 2571 особа.

Охорона здоров'я[ред. | ред. код]

Станом на 2018 р. в Батурині діють: Паліативне відділення № 1 Бахмацької центральної районної лікарні;

Батуринська лікарська амбулаторія КЗ «Бахмацький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Бахмацької районної ради Чернігівської області[4].

Освіта[ред. | ред. код]

У Батурині діє Батуринська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені Григорія Орлика[5] та Батуринська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів[6].

Пам'ятки історії та культури[ред. | ред. код]

Див. також Батуринська трагедія, Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця».

Уродженці Батурина[ред. | ред. код]

Адміністративна географія[ред. | ред. код]

  • 1620-ті — 1633 — однойменне поселення Чернігівського воєводства Речі Посполитої;
  • 1669—1708; 1750—1764 — резиденція гетьманів Д.Многогрішного, І.Самойловича, І.Мазепи, К.Розумовського;
  • 1791—1796 — центр Батуринської волості Конотопського повіту Чернігівського намісництва Російської імперії;
  • 1856—1917 — центр Батуринської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії Російської імперії;
  • 1917—1922 — центр Батуринської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії (належав різним урядам: революційному комуністичному, Української Народної Республіки, Української держави гетьмана П. Скоропадського, Української Соціалістичної Радянської Республіки, серпень-листопад 1919 — зона окупації військами А.Денікіна);
  • 1922—1923 — центр Батуринської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії Української РСР;
  • 1923—1925 — село, центр Батуринського району Конотопської округи (округу) Чернігівської губернії Української РСР;
  • 1930—1932 — центр Батуринського району Поліського підрайону Української РСР;
  • 1935—1941 — село, центр Батуринського району Чернігівської області;
  • 1941—1943 — село, центр Батуринського району Чернігівської області прифронтової території Німеччини (зона окупації Німеччини);
  • 1943—1960 — село, центр Батуринського району Чернігівської області Української РСР;
  • 1991—2008 — селище міського типу Бахмацького району Чернігівської області України;
  • З 2008 — місто районного значення Бахмацького району Чернігівської області України.

Галерея[ред. | ред. код]

Великі панорами міста[ред. | ред. код]

Велика панорама Батуринської фортеці
Велика панорама палацового комплексу гетьмана Кирила Розумовського
Велика панорама парку поблизу палацу гетьмана Кирила Розумовського

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. https://baturyn-rada.gov.ua
  3. Рішення Батуринського селищного виконкому від 10 жовтня 2002 р. про затвердження символіки Батурина (герба, прапора, печатки), розробленої науковцями Інституту історії України НАН України.
  4. Медична галузь Бахмацького району http://bahadm.cg.gov.ua/index.php?id=4287&tp=1&pg=single_page.php
  5. https://baturinska-zosh-i-iii-stupeniv6.webnode.com.ua
  6. http://baturyn-internat.edukit.cn.ua

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]