Батурин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Батурин
Baturyn gerb.png Прапор Батурина.jpg
Герб Батурина Прапор Батурина
Батуринська Фортеця.jpg
Цитадель Батуринської фортеці. Реконструкція
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернігівська область
Район Бахмацький район
Рада Батуринська міська рада
Код КОАТУУ 7420310300
Засноване 1625 (перша згадка)
Статус міста з 2008 (раніше з 1625 по 1923) року
Населення 2571 (01.01.2017)[1]
 - повне 2571 (01.01.2017)[1]
Площа 7 км²
Телефонний код +380-4635
Координати 51°20′19″ пн. ш. 32°52′38″ сх. д. / 51.33861° пн. ш. 32.87722° сх. д. / 51.33861; 32.87722Координати: 51°20′19″ пн. ш. 32°52′38″ сх. д. / 51.33861° пн. ш. 32.87722° сх. д. / 51.33861; 32.87722
Висота над рівнем моря 134 м
Водойма р. Сейм
Відстань
Найближча залізнична станція Бахмач-Пасажирський
До станції 19 км
До районного центру
 - автошляхами 25,4 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 153 км
 - автошляхами 142 км
Міська влада
Адреса 16512, Чернігівська обл., Бахмацький р-н, м. Батурин, вул. В.Ющенка, 30
Міський голова Душа Леонід Леонідович

CMNS: Батурин у Вікісховищі

Карта
Батурин. Карта розташування: Україна
Батурин
Батурин
Батурин. Карта розташування: Чернігівська область
Батурин
Батурин

Бату́рин — місто в Бахмацькому районі Чернігівської області на річці Сейм (басейн Дніпра), за 23 км на пн. сх. від залізничної станції Бахмач-Пасажирський. Статус міста надано 2008 року. Населення — 2483 мешканців (2012).

Батурин відіграв значну роль в історії України. У 16691708 та 17501764 роках місто було резиденцією гетьманів Лівобережної України, з ним пов'язана діяльність таких визначних політичних лідерів часів Гетьманщини, як Дем'ян Ігнатович, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Кирило Розумовський.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» (Офіційний вісник України, 2001 р., № 31, ст. 1402) Батурин вписаний до Списку історичних населених місць України. На території міста розташовані пам'ятки та об'єкти культурної спадщини, що формують Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця».

Природні умови[ред. | ред. код]

Батурин розташований в межах крайньої південно-східної частини Чернігівського Полісся, на лівому березі р. Сейму, у зоні поступового переходу від поліських до лісостепових ландшафтів, чим зумовлена різноманітність комплексу природних умов та ресурсів.

У геоструктурному відношенні територія відноситься до Дніпровсько-Деснянської западини, виповненої потужною товщею (декілька кілометрів) осадових відкладів крейди, палеогену та четвертинних. Останні представляють інженерно-геологічний шар і мають потужність в межах міста понад 10 — 50 м.

Орогідрографічні умови та літологія материнських порід зумовили формування в межах міста ґрунтів: на терасах — опідзолені сірі та темно-сірі на лесовидних суглинках, на заплаві та низьких терасах — лучні та дернові глеюваті та глеєві на алювіальних відкладах, у тому числі в комплексі з пісками слабо задернованими. Механічний склад ґрунтів легкий — від піщаного до глинисто-піщаного. В цілому рівень родючості ґрунтів високий.

Алея парку «Кочубеївський»

В геоморфологічному відношенні територія представляє собою низовинну моренно-зандрову слабо хвилясту рівнину з невеликими лесовими островами, розчленовану сучасною долиною р. Сейм. Абсолютні відмітки поверхні в межах міста змінюються від 115 до 125 м на заплаві до 150 м на терасах. Заплава річки бугриста, пересічена старицями, озерами та заболоченими зниженнями рельєфу. Загальний ухил поверхні спостерігається як в бік річки, так і на південь.

Гідрологічна мережа території представлена р. Сейм (ліва притока р. Десни), яка перетинає місто в напрямку з південного сходу на північний захід, та озерами.

Однією з найбільших водойм міста є озеро Шовковиця, яке розташоване в проточній балці в південній частині Батурина. Води озера здавна відомі цілющими властивостями щодо лікування зору людей і використовувались у XIX ст. для лікування військових. Район «Шовковиця» існував в дореволюційний період як курортна зона.

Рельєф території Батурина характеризується як рівнинний, слабо розчленований пологими балками та блюдцеподібними пониженнями. Основна територія міста розташована на плато вододілу Сейму, що являє собою височину, найвищі позначки рельєфу якої розташовано в районах Степанівської та Базарної гір. Долина Сейму та яружно-балкових урочищ складають систему просторових комплексів різного таксономічного рангу.

Назва[ред. | ред. код]

Найімовірніше, назва походить від руського діалектного «батура» — башта, вежа, або від тюркського імені Батур (Патур, Петер, Петро або за іншою версію Батир — богатир), серед носіїв якого є відомі князі-мурзи часів Золотої Орди.

Назва Батурин не зустрічається в давньоруських літописах, але згадка 1625 р. «городища Батурин» в указі королівської канцелярії Речі Посполитої майже одночасно з літописними городищами Ніжин, Бахмач та ін., дозволяє припускати, що і Батурин зберіг свою первісну назву.

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Історія Батурина
Місто Батурин. Лубок XVIII cт.

Давнє замешкання[ред. | ред. код]

Про давнє заселення теренів Батурина свідчать матеріали раннього залізного віку (юхнівська культура), ранньослов'янських київської і колочинської культур, сіверянські (роменська культура) і давньоруські старожитності XII — середини XIII ст.

ХVІІ століття[ред. | ред. код]

У 1625 р. на «городищі Батурин» з дозволу польської коронної адміністрації поляки-колоністи осадили місто - збудували Батуринську фортецю, навколо якої з'явилися неукріплені передмістя.

Місто швидко зростало і перетворювалося на ремісничо-торговий центр, у господарстві якого велику роль відігравала торгівля.

Під час Національної революції 1648—1676 (на початку літа 1648) Батурин перейшов під контроль Війська Запорозького. Він став центром сотні.

У 1663 в Батурині між представниками царського уряду та гетьманом Іваном Брюховецьким підписано Батуринські статті.

Перший гетьманський період (1669-1708)[ред. | ред. код]

У 1669—1708 місто було офіційною резиденцією гетьманів Дем'яна Ігнатовича, Івана Самойловича та Івана Мазепи. Набуття специфічних столичних функцій змінило життєвий устрій міста. Була облаштована гетьманська резиденція. Її споруди знаходинися у Малому (Цитадель Батуринської фортеці) і Великому (Фортеця) місті та на околиці (Гончарівка, заміська резиденція І. Мазепи та Обмачівський гетьманський двір). У місті розмістилася гетьманська гвардія та корпус московських стрільців.[2] Кілька разів на рік у Батурині збиралися старшинські ради.

У часи перебування у Батурині гетьманської резиденції значно збільшилася площа міської забудови. У межах укріплень та на передмісті збудовано кілька храмів (собор Живоначальної Трійці, церкви Покрови Пресвятої Богородиці, Воскресіння Христового, Св. Миколи, Введення Пресвятої Богородиці), жоден з яких не зберігся. Місто було значним торговим центром, розвивалося ремесло та млинарство. На початку XVIII ст. чисельність населення Батурина сягнула 10 тис.

В останній чверті XVII ст. Батурин стає значним культурним центром. Осередком культури і духовності був Батуринський Миколо-Крупицький монастир, який розбудовували козацька старшина та гетьмани. Ігуменами обителі були відомі діячі православ'я Димитрій Ростовський (Туптало), Гедеон Одорський, Іларіон Мигура та ін.

2 листопада 1708, після переходу І. Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ, Батурин захоплений московським військом під командуванням князя Олександра Меншикова. Місто було вщент зруйновано, а більшість мешканців знищено.

За наказом Петра І гетьманську резиденцію перенесено до м. Глухова.

Міжгетьманський період (1708-1750)[ред. | ред. код]

1726 цариця Катерина І подарувала Батурин Олександру Меншикову, але після 1727 місто знову переводять в ранг державних. За указом Анни Іоанівни 1740 р. Батурин відійшов у відання полкових командирів кінної лейб-гвардії для обслуговування кінного заводу, розміщеного у Батуринській волості.

Воскресенська церква (Батурин) — усипальниця К. Г. Розумовського
Пам'ятник "Гетьмани. Молитва за Україну". 2009 р.

Другий гетьманський період (1750-1803)[ред. | ред. код]

Після обрання на гетьманство 1750 Кирило Розумовський дістає указ цариці Єлизавети Петрівни про розбудову Батурина і повернення до нього гетьманської резиденції. У 2-й половині XVIII ст. місто переживало часи піднесення, інтенсивної забудови. Було споруджено кілька цегельних заводів, суконну мануфактуру, свічкову фабрику. На Сеймі діяли водяні млини. Розвивалася торгівля.

Збудовано кам'яні Покровську і Воскресенську церкви, палацово-парковий ансамбль К. Розумовського.

Ліквідація гетьманства 1764 загальмувала розвиток Батурина.

Тут доживав свого віку гетьман Кирило Розумовський, який помер у Батурині 9 січня 1803 р. і похований у Воскресенський церкві - усипальниці.

З ліквідацією у 1781 Ніжинського полку Батурин став волосним центром і залишався в цьому статусі до 1918 р.

ХІХ століття[ред. | ред. код]

У 1843 в Батурині побував Тарас Шевченко.

У 2-й половині XIX ст. Батурин лишився осторонь залізниць і певною запорукою його розвитку стало перебування (з 1860-х) на околиці містечка літніх таборів піхотних, артилерійських і кавалерійських військових формувань. 1873 табори відвідав російський імператор Олександр ІІ.[3] Загалом військові табори під Батурином, за винятком часу І і ІІ світових воєн, функціонували до початку 2000-х.

Перша половина ХХ століття[ред. | ред. код]

Перша сільськогосподарська артіль, що з'явилася в Батурині з приходом більшовистської влади, мала назву «Імені Леніна». Згодом утворено колгоспи: «ім. Сталіна», «ім. Будьоного», «Червоний маяк», «ім. Шевченка». Всі вони пройшли шлях укрупнення, а після об'єднання з колгоспом «ім. Комінтерну» сусіднього села Матіївка, у Батурині залишився один колгосп — «ХХІ партз'їзд». У 1991 р. він змінив назву на "Присеймів'я".

У 1932 р. в Батурині діяв пенькозавод. У 1933 р. відкрито середню школу, у 1934 р. — електростанцію і кінотеатр, у 1935 — маслозавод.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

З вересня 1941 по вересень 1943 р. Батурин був окупований нацистськими військами. Під час Другої світової війни знищено 6 споруд підприємств та закладів, і 35 будинків житлового фонду. На 1946 р. житлова забудова села була представлена переважно одноповерховими дерев'яними будинками під солом'яними дахами.

Радянська доба[ред. | ред. код]

Пам'ятник П. Прокоповичу (1975 р.)

Станом на 1946 р. в Батурині діяли: райвиконком, райком партії, районний земельний відділ, відділ технічних культур, відділ тваринництва, районний ЗАГС, районний фінансовий відділ, редакція газети «Сталінський шлях» (пізніше — «Ленінський шлях»), районний відділ комунального господарства, районний відділ шляхів, районна прокуратура, насіннєва лабораторія, контора зв'язку, банк, суд, ощадкаса, районна споживспілка, заготскот, МВС, МДБ, військкомат, радіовузол, райком ЛКСМ, сільська рада, заготзерно, школа, бібліотека, клуб, лікарня, амбулаторія, аптека, ветеринарна амбулаторія.

Великої промисловості не було. Працював пенькозавод, який згодом перепрофілювали на льонозавод. Також працювали райпромкомбінат, харчовий комбінат, маслозавод та МТС, цегельний завод. За смт було закріплено два лісництва.

У 1970 р. основними підприємствами селища були: льонозавод, молокозавод, харчокомбінат, об'єднання «Сільгосптехніка», цегельний завод.

Новітні часи[ред. | ред. код]

Краєвид на річку Сейм з батуринських висот

У зв'язку з розпаюванням сільськогосподарських земель у середині 1990-х на базі угідь місцевого колгоспу "Присеймів'я" було створене Приватно-орендне підприємство "Присеймів'я". По ньому землі сільськогосподарського призначення брали в оренду ще кілька підприємств (ТОВ "Батуринське" та інші).

Станом на 2000 р. у Батурині перестали функціонувати льонопереробний завод, цегельний завод, молокозавод, "Сільгосптехніка" і "Сільгоспхімія", харчовий комбінат та інші невеликі виробництва.

Планувальна структура Батурина залишилася майже без змін. Багатоквартирне будівництво не проводилось з 1990 р. Сучасна забудова — одноповерхова садибна, з великими присадибними ділянками.

Масштабні будівельні роботи у Батурині розпочалися у 2003 р. після прийняття Урядом України "Комплексної програми збереження пам'яток Державного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця" і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури смт Батурина"[4]. Було здійснено газифікацію міста, прокладено новий водогін. У 2007 р. завершилася реконструкція Батуринського міського будинку культури. У 2008 р. прокладено нове асфальтне покриття по вул. Гетьманській та імені В. Ющенка.

У 2003-2005 та 2008-2009 роках велася реставрація і відбудова пам'яток Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»: Будинку генерального судді В.Кочубея, Воскресенької церкви-усипальниці К. Розумовського, Воскресенської церковнопарафіяльної школи, Цитаделі Батуринської фортеці, палацово-паркового ансамблю гетьмана Кирила Розумовського.

У 2008 р. під час роботи Міжнародного симпозіуму скульптури в камені «Батурин — 2008» за підтримки Президента України Віктора Ющенка, що проходив у селищі Седневі на Чернігівщині, для Батурина було створено ряд скульптур, які прикрасили вулиці міста.

У 2008-2009 роках збудовано Покровську церкву.

У 2008 р. Батурин отримав статус міста районного значення, у грудні 2017 р. став центром Батуринської об'єднаної територіальної громади[5].

Символіка[ред. | ред. код]

Опис герба міста Батурина: в малиновому полі золоте серце, із вписаним малиновим козацьким хрестом; обабіч серця срібні: з правого боку зірка, з лівого — півмісяць, обернений рогами вправо, над ним — синя хоругва із золотим древком.

Опис прапора міста Батурина: прямокутне полотнище синього кольору із співвідношенням сторін 1:1 (згідно з еталоном 100 Х 100 см). У центрі прапора малиновий козацький хрест, обабіч якого срібні: з правого боку зірка, з лівого — півмісяць, обернений рогами вправо. По периметру, окрім сторони від древка, полотнище обрамлене лиштвою жовтого кольору, розмір якої складає 1/10 загальних розмірів[6].

Вулиці Батурина[ред. | ред. код]

Більшість вулиць носять назву на честь українських гетьманів, видатних уродженців міста, а також культурних і державних діячів. У 2008 р. з'явилася вулиця, названа на честь 3-го президента України Віктора Ющенка.

Докладніше: Вулиці Батурина

Кількість населення[ред. | ред. код]

"Сини мої, соколи". 2009 р.
Таблиця зміни чисельності населення
1906 1942 1944 1979 2001 2014 2017
5822 2439 3112 3654 3078 2652 2571

Охорона здоров'я[ред. | ред. код]

Станом на 2018 р. в Батурині діють Паліативне відділення № 1 Бахмацької центральної районної лікарні та Батуринська лікарська амбулаторія КЗ «Бахмацький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Бахмацької районної ради Чернігівської області[7].

Освіта[ред. | ред. код]

У Батурині діють Батуринська загальноосвітня школа І-III ступенів імені Григорія Орлика[8] та Батуринська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів[9].

Транспорт[ред. | ред. код]

Через Батурин пролягають автошляхи М02 та Р61.

Попри те, що у місті немає автовокзалу, налагоджене міжміське та приміське автобусне сполучення.[10]

Міського громадського транспорту у Батурині немає.

Найближчі залізничні станції - Бахмач-Пасажирський і Конотоп.

Фільми, зняті в Батурині[ред. | ред. код]

Бур'ян — радянський художній фільм, соціальна драма, режисер Анатолій Буковський. Зйомки проходили в 1966р.

Пам'ятки історії та культури[ред. | ред. код]

Див. також Батуринська фортеця, Батуринська трагедія, Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця».

Уродженці Батурина[ред. | ред. код]

Адміністративна географія[ред. | ред. код]

  • 1620-ті — 1633 — однойменне поселення Чернігівського воєводства Речі Посполитої;
  • 1633—1649 — центр Батуринської волості (округу) у складі Новгород-Сіверського повіту Чернігівського воєводства Речі Посполитої;
  • 1649—1652 — центр Батуринської сотні Чернігівського полку Гетьманщини;
  • 1652—1781 — центр Батуринської сотні Ніжинського полку Гетьманщини;
  • 1669—1708; 1750—1764 — резиденція гетьманів Д.Многогрішного, І.Самойловича, І.Мазепи, К.Розумовського;
  • 1781—1791 — центр Батуринської волості Коропського повіту Новгород-Сіверського намісництва Російської імперії;
  • 1791—1796 — центр Батуринської волості Конотопського повіту Чернігівського намісництва Російської імперії;
  • 1796—1802 — центр Батуринської волості Конотопського повіту Малоросійської губернії Російської імперії;
  • 1802—1856 — центр Батуринської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії Малоросійського генерал-губернаторства Російської імперії;
  • 1856—1917 — центр Батуринської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії Російської імперії;
  • 1917—1922 — центр Батуринської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії (належав різним урядам: революційному комуністичному, Української Народної Республіки, Української держави гетьмана П. Скоропадського, Української Соціалістичної Радянської Республіки, серпень-листопад 1919 — зона окупації військами А. Денікіна);
  • 1922—1923 — центр Батуринської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії Української РСР;
  • 1923—1925 — село, центр Батуринського району Конотопської округи (округу) Чернігівської губернії Української РСР;
  • 1925—1930 — центр Батуринського району Конотопської округи (округу) Поліського підрайону Української РСР;
  • 1930—1932 — центр Батуринського району Поліського підрайону Української РСР;
  • 1932—1935 — село Бахмацького району Чернігівської області Української РСР;
  • 1935—1941 — село, центр Батуринського району Чернігівської області;
  • 1941—1943 — село, центр Батуринського району Чернігівської області прифронтової території Німеччини (зона окупації Німеччини);
  • 1943—1960 — село, центр Батуринського району Чернігівської області Української РСР;
  • 1960—1991 — селище міського типу Бахмацького району Чернігівської області Української РСР;
  • 1991—2008 — селище міського типу Бахмацького району Чернігівської області України;
  • З 2008 — місто районного значення Бахмацького району Чернігівської області України.

Галерея[ред. | ред. код]

Великі панорами міста[ред. | ред. код]

Велика панорама Батуринської фортеці
Велика панорама палацового комплексу гетьмана Кирила Розумовського
Велика панорама парку поблизу палацу гетьмана Кирила Розумовського

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Алмазов О. Роль стрілецьких голів у Батурині у відносинах гетьманів Лівобережної України з Москвою в 1670-1680-і рр. // Сіверянський літопис. 2014. № 4. С. 17-22.
  3. Блажко Ю.А. З історії існування літніх таборів у Батурині у XVIII – XX ст. // Сiверянський лiтопис. 2014. № 4. С. 174-183.
  4. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1123 «Про затвердження Комплексної програми збереження пам'яток Державного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця" і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури смт Батурина».
  5. https://baturyn-rada.gov.ua
  6. Рішення Батуринського селищного виконкому від 10 жовтня 2002 р. про затвердження символіки Батурина (герба, прапора, печатки), розробленої науковцями Інституту історії України НАН України.
  7. Медична галузь Бахмацького району http://bahadm.cg.gov.ua/index.php?id=4287&tp=1&pg=single_page.php
  8. https://baturinska-zosh-i-iii-stupeniv6.webnode.com.ua
  9. http://baturyn-internat.edukit.cn.ua
  10. Розклад руху автобусів, якими можна дістатися м. Батурин (станом на січень 2019 р.)

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]