Батурин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Батурин
Baturyn gerb.png Baturyn prapor.png
Герб Батурина Прапор Батурина
Цитадель Батуринської фортеці. Реконструкція
Цитадель Батуринської фортеці. Реконструкція
Батурин на карті України
Батурин на карті України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернігівська область
Район Бахмацький район
Рада Батуринська міська рада
Код КОАТУУ 7420310300
Засноване 1625 (перша згадка)
Статус міста з 2008 (раніше з 1625 по 1923) року
Населення 2758 (01.01.2011)[1]
Площа 7 км²
Поштові індекси 16512—16513
Телефонний код +380-4635
Координати 51°20′19″ пн. ш. 32°52′38″ сх. д. / 51.33861° пн. ш. 32.87722° сх. д. / 51.33861; 32.87722Координати: 51°20′19″ пн. ш. 32°52′38″ сх. д. / 51.33861° пн. ш. 32.87722° сх. д. / 51.33861; 32.87722
Висота над рівнем моря 134 м
Водойма р. Сейм
Відстань
Найближча залізнична станція Бахмач-Пасажирський
До станції 19 км
До районного центру
 - автошляхами 25,4 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 153 км
 - автошляхами 142 км
Міська влада
Адреса 16512, Чернігівська обл., Бахмацький р-н, м. Батурин, вул. Центральна 30
Міський голова Душа Леонід Леонідович

Commons-logo.svg Батурин у Вікісховищі

Бату́рин — місто Бахмацького району Чернігівської області (Україна), на річці Сейм (басейн Дніпра), за 23 км на пн. сх. від залізничної станції Бахмач-Пасажирський. Статус міста надано 2008 року.

Через Батурин проходять такі автотраси: автошлях E101М02, Р61

Населення — 2483 мешканців (2012).

У місті знаходяться коноплезавод, молокозавод, середня школа, спеціальна школа-інтернат, Будинок культури, дві бібліотеки.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Заснований у 1575 році. Перші згадки про місто датуються 1625 роком. Батурин відіграв значну роль в історії України. У 16691708 та 17501764 роках Батурин був резиденцією гетьманів Лівобережної України, з ним пов'язана діяльність таких визначних політичних лідерів часів Гетьманщини, як Дем'ян Многогрішний, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Кирило Розумовський.

Батурин є еталонною пам'яткою археології козацької доби, культурний шар якої за ступенем насиченості та інформативності не має собі рівних в Україні.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» (Офіційний вісник України, 2001 р., № 31, ст. 1402) Батурин включено до Списку історичних населених місць України.

На території міста знаходяться об'єкти Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».

Назва[ред.ред. код]

Назва походить швидше за все або від руського діалектного батура — башта, вежа або від тюркського імені Батур (Патур, Петер, Петро або за іншою версію Батир — богатир), серед носіїв якого є відомі князі-мурзи часів Золотої Орди. Деякі вчені вважають, що назва походить від імені польського короля Стефана Баторія, який заснував місто.

Історія[ред.ред. код]

Місто Батурин. З гравюри XVIII cт.
Руїни дому Мазепи.
Пам'ятний знак жертвам Батуринської трагедії 1708 року.

Заснований на початку XVII століття.

Вперше згадується в документах, датованих 1625 роком.

3 1648 року Батурин, здобутий повсталими селянами і козаками, став сотенним містечком Чернігівського полку, а з 1652 — Ніжинського полку.

1663 — тут підписано Батуринські статті.

16691708 — резиденція гетьманів Лівобережної України (Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи).

2 листопада 1708 р. московські війська під командуванням Олександра Меншикова захопили Батурин, вщент зруйнували оборонний замок і саме місто. Історик Сергій Павленко у монографії «Загибель Батурина» зазначає, що жертвами погрому Батурина стали 6-7,5 тисяч мирних громадян і 5-6,5 тисяч військовиків — сердюків і козаків (разом 11-14 тисяч загиблих).

Керівників оборони Батурина (у тому числі полковника Дмитра Чечеля) вивезли до Глухова, де катували і стратили. Решту оборонців, за твердженням автора «Історії русів», розіп'яли на хрестах, встановлених на плотах, і пустили за течією ріки Сейм.

1708 року у Батурині було близько 10 тисяч мешканців. 1726 року, через 18 років після знищення, це місто було безлюдним, а мешканці, що вціліли, жили по околицях (428 дворів):

Насколько Батуринъ былъ разоренъ, объ этомъ свидѣтельствуетъ его опись, сдѣланная въ началѣ 1726 г., передъ отдачею Батуринской волости Меншикову. Опись была сдѣлана черезъ 17 лѣтъ послѣ разоренія, а между тѣмъ въ ней читаемъ: «Нынѣ, по разореніи, городъ Батуринъ ввесъ пустъ, и около его болварки и стѣни всѣ поразвалились, и ввесь заросъ, и въ обоихъ замкахъ нѣкакого строенія старого и нового нѣтъ, толко двѣ церкви каменніе пустіе: Живоначалнія Тройцы да Николая Чудотворца, недостроена вполовину; и въ нихъ нѣкакого церковного вбору (убора) — дверей и окончинъ — нѣтъ, и въ мѣстахъ своды обвалились; да бывшихъ гетмановъ и измѣнника Мазепы бывалъ войсковой каменной малой домъ, три полати, ввесь поразвалялся; да измѣнника Мазепы бывшого господаря Самойла Целюрика каменніе двѣ полатки кладовіе пустіе, всѣ разбити». Разоренный городъ надолго остался пустыремъ. Разбѣжавшіеся батуринцы, вернувшись на родное пепелище, стали селиться около города, на предмѣстьяхъ, которыя не были окончательно разорены, какъ говоритъ та же опись… . Всего жителей въ батуринскихъ предмѣстьяхъ посполитаго званія числилось — 428 двора.[2]

Після цього гетьманську резиденцію перенесено до Глухова (ближче до кордону з Росією).

З 1760 року Батурин у власності гетьмана Кирила Розумовського, який мав намір повернути сюди гетьманську столицю.

Після ліквідації полкового поділу України увійшов до складу Чернігівського намісництва, потім — Малоросійської губернії, а з 1802 року — Чернігівської губернії.

Під час Німе́цько-радя́нської війни Батурин був окупований нацистськими військами. 7 вересня 1943 року його визволили війська 75-ої гвардійської стрілецької дивізії.

У 1961 році Батурин отримав статус селища міського типу (містечка).

23 вересня 2008 року смт Батурин віднесено до категорії міст районного значення.[3]

22 серпня 2009 року відбулося відкриття відбудованого гетьманського палацу Розумовського.[4]

Демографія[ред.ред. код]

За даними т. зв. Присяжних книг 1654 р. — 635 осіб (360 козаків і 275 міщан). Не враховано кількість жінок, неповнолітнього населення, духовенства, яке відмовилось присягати. За даними Переписних книг 1666 р. — 365 міщанських дворів, 679 осіб. Козаки не платили податку, їхні двори не враховані.

Початок XVIII ст.1000—1100 дворів, 7-8 тис. осіб.

Ревізія 1723 р. — 647 дворів. Оригінал ревізії 1723 р. не зберігся. Її дані приведені в документі Малоросійської колегії, складеному 24.12.1725 на основі ревізійних книг Ніжинського полку.

Мазепина книга (1 лютого 1726 р.) — 526 дворів.

Ревізія 18 липня 1736 р. — перепис населення, зобов'язаного сплачувати подушний податок і відбувати рекрутську повинність — 297 дворів, 331 осіб.

Відомості про населення Батурина за «Расположениями» зі збирання консистентського податку з населення Лівобережної України 1751—1756 рр. — 492 дворів.

Опис маєтностей, пожалуваних К. Г. Розумовському за Указом Єлизавети Петрівни 17 лютого 1760 р. — 1101 осіб підданих, переважно селян і ремісників.

Генеральний опис Лівобережної України (Румянцевський опис) 1765—1769 рр. — 2719 осіб підданих, козаків і духовенства.

З опису Новгород-Сіверського намісництва про забудову і склад населення Батурина 1779-81 рр.: дворів — 534, в них хат — 663, обивателів — 704 чол.

Відомість про населення Батурина від 16 травня 1808 р.: 3578 осіб обох статей.

Відомість про кількість церков і парафіян у Батурині від 17 червня 1836 р.: 480 дворів, 3047 осіб обох статей.

«Военно-статистическое обозрение Российской империи» 1851 р.: дворів 475, населення — до 3000 осіб обох статей.

Дані з клірових відомостей про чисельність парафіян батуринських церков 1902 р.: 5629 осіб обох статей, дворів — 678.

З відомостей про чисельність населення Батурина з передмістям Матіївкою від 29 грудня 1906 р.: 5822 осіб обох статей.

Відомість про землеволодіння мешканців Батурина за переписом 1917 р.: 3764 осіб, кількість господарств — 675.

З відомостей Батуринського волвиконкому про кількість дворів і чисельність мешканців Батурина від 5 березня 1920 р.: 4200 осіб обох статей, кількість дворів — 882.

Статистичні дані про чисельність населення в Батурині, грудень 1942 р. — 2439 осіб. Тимчасова відомість господарського обліку у місцевостях, звільнених від окупантів, по Батуринській сільраді від 25 жовтня 1943 р.: всього населення 3198, в тому числі чоловіків 1214, жінок 1984, дітей до 14 років — 971.

Статистичний звіт про віковий та статевий склад населення Батуринської сільради від 10 січня1944 р.: наявне населення 3112 осіб.

Звіт Батуринської сільради про чисельність населення та кількість господарств від 1 лютого 1952 р.: 3428 осіб.

Відомість про кількість населення Батурина за даними Всесоюзного перепису від 17 січня 1979 р.: наявне населення 3654 осіб, постійно проживаюче — 3402 осіб.

Дані Всеукраїнського перепису від 5 грудня 2001 р. — 3078 осіб. Станом на 2014 р. — 2652 особи.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Люди, пов'язані з Батурином[ред.ред. код]

Уродженці Батурина[ред.ред. код]

  • Петро Гладкий (1890—1937) — український мовознавець; жертва сталінського терору.

Адміністративна географія[ред.ред. код]

  • 1620-ті — 1633 — однойменне поселення Чернігівського воєводства Речі Посполитої;
  • 1669—1708; 1750—1764 — резиденція гетьманів Д.Многогрішного, І.Самойловича, І.Мазепи, К.Розумовського;
  • 1791—1796 — центр Батуринської волості Конотопського повіту Чернігівського намісництва Російської імперії;
  • 1856—1917 — центр Батуринської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії Російської імперії;
  • 1917—1922 — центр Батуринської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії (належав різним урядам: революційному комуністичному, Української Народної Республіки, Української держави гетьмана П. Скопорпадського, Української Соціалістичної Радянської Республіки, серпень-листопад 1919 — зона окупації військами А.Денікіна);
  • 1922—1923 — центр Батуринської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії Української РСР;
  • 1923—1925 — село, центр Батуринського району Конотопської округи (округу) Чернігівської губернії Української РСР;
  • 1930—1932 — центр Батуринського району Поліського підрайону Української РСР;
  • 1935—1941 — село, центр Батуринського району Чернігівської області;
  • 1941—1943 — село, центр Батуринського району Чернігівської області прифронтової території Німеччини (зона окупації Німеччини);
  • 1943—1960 — село, центр Батуринського району Чернігівської області Української РСР;
  • 1991—2008 — селище міського типу Бахмацького району Чернігівської області України;
  • З 2008 — місто районного значення Бахмацького району Чернігівської області України.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]