Батько

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
US Army 52696 Fall fun ripe for the picking.jpg

Ба́тько, зменшувально-пестливе та́то — чоловік, який є одним з двох батьків нащадка, опікун дитини або декількох дітей, за яких він несе моральну, матеріальну і суспільну відповідальність та зобов'язання до досягнення зрілого віку і до певної міри теж у дорослому віці. Батько — основа повноцінної сім'ї, має глибокий вплив, особливо у дитинстві, та значення для дитини протягом її життя.

В українській мові, зазвичай термін батько в однині означає чоловічого предка та вихованця дитини, тоді як поняття батьки стосується як і тата, так і матері загалом.

Інші значення[ред. | ред. код]

  • Основоположник якого-небудь учення, якої-небудь галузі науки, мистецтва і т. д. (перен.)
  • Шанобливе називання козацької старшини, отаманів.
  • Ввічливе звертання до чоловіка похилого віку.

Походження назви[ред. | ред. код]

Слово «батько» мовознавці виводять від прасл. *bata, *batja; у процесі розвитку мови за допомогою суфікса зменшеності –к– на українському ґрунті сформувалася форма батько[1]. Слово *bata порівнюють з лат. pater, дав.-інд. pita, грец. πατήρ, гот. fadar, англ. father, зводячи до пра-і.е. *pāter-; чи тлумачать як зменшувальну форму від прасл. *bratrъ («брат»), у цьому разі припускається семантичний зсув «брат > батько»[1]. Малопереконливі версії запозичення з іранських чи тюркських мов, як і припущення про субстратне балканське походження[1]. Від «батько» утворюються зменшено-пестливі слова батечко, батенько, батонько, батуньо, батусьо, батіночко, батейко[2].

В українській мові для звернення дітей до батька і як пестливий синонім використовується слово «тато». Таке ж слово існує або існувало у інших слов'янських мовах: рос. діал. і заст. тата, тятя, болг. та́то, тате, сербохорв. та̏та, та́та, словен. táta, чеськ. táta, словац. tata, н.-луж. tata, в.-луж. tata, пол. tata.[3]. Праслов'янську форму слова відновлюють як *tata, і вважають словом з дитячого мовлення, пов'язаним з повторюванням складів при лепетанні (аналогічно «мама», «баба»). Можливо, аналогічне походження має слово *teta («тітка»). Слова з таким же значенням із схожим звучанням трапляються і в інших індоєвропейських мовах: лит. tete, дав.-прусськ. thetis («дід»), лат. atta. Реконструйована праіндоєвропейська форма *átta («тато»)[4]; окрім того, вважають, що до неї також сходить праслов'янське *otьcь («отець»)[5]. Співзвучні слова існують і в неіндоєвропейських мовах (тур. ata).

Діалектне та застаріле отець (вживається також для звертання до служителів культу) походить від прасл. *otьcь, раніша форма *otьkъ, що утворене від *otъ («батько»); зміна суфікса -ьkъ на -ьcь пояснюється дією третьої палаталізації. Праслов'янське *otъ виводять від пра-і.е. *átta[5].

Популярне в російській мові звернення «папа» — запозичення, яке потрапило в російську із французької мови (фр. papa), якою розмовляло російське дворянство в XIX ст. (серед дворян зазвичай прийнято наголошувати на французький кшталт останній склад — «папа́»)[3].

Лексема батько засвідчена у стійких означальних словосполученнях номінативного характеру: весільний батько — чоловік, який виконує на весіллі роль батька нареченого або нареченої та хрещений батько — чоловік, який бере участь в обряді хрещення в ролі так званого духовного батька[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б в Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  2. Етнолінгвістичний аспект назв спорідненості. Дарія Добрусинець
  3. а б Етимологічний російськомовний словник Фасмера(рос.)
  4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  5. а б Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  6. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 29-30.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Батьки міста // Митна енциклопедія : у 3 т. / І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін. — Хм. : ПП Мельник А. А, 2014. — Т. 1 : А — З. — 592 с. — ISBN 978-966-346-853-2.