Батько

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
US Army 52696 Fall fun ripe for the picking.jpg

Батько, або Тато (англ. father, dad) — чоловік, який є одним з двох батьків нащадка, опікун дитини або декількох дітей, за яких він несе моральну, матеріальну і суспільну відповідальність та зобов'язання до досягнення зрілого віку і до певної міри теж у дорослому віці. Батько — основа повноцінної сім'ї, має глибокий вплив, особливо у дитинстві, та значення для дитини протягом її життя.

В українській мові, зазвичай термін батько в однині означає чоловічого предка та вихованця дитини, тоді як поняття батьки стосується як і тата, так і матері загалом.

Інші значення[ред.ред. код]

  • Основоположник якого-небудь учення, якої-небудь галузі науки, мистецтва і т. д. (перен.)
  • Шанобливе називання козацької старшини, отаманів.
  • Ввічливе звертання до чоловіка похилого віку.

Походження назви[ред.ред. код]

Слово «батько» мовознавці виводять від праслов'янського *bata, *batja; у процесі розвитку мови за допомогою суфікса зменшеності –к– на українському ґрунті сформувалася форма батько.[1] Від «батько» утворюються зменшено-пестливі слова батечко, батенько, батонько, батуньо, батусьо, батіночко, батейко.[2]

В українській мові для звернення дітей до батька і як синонім використовується слово «тато». Таке ж слово існує або існувало у інших слов'янських мовах: рос. діал. і заст. тата, тятя, тьотьо, болг. та́то; тате, сербохорв. та̏та, та́та, словен. táta, чеськ. táta, словац. tata, н.-луж. tata, в.-луж. tata, пол. tata.[3]. Праслов'янську форму слова відновлюють як *tata. Слова з таким же значенням із схожим звучанням трапляються і не в слов'янських мовах, що вказує на доволі давнє походження слова (в лит. tete лат. atta). Реконструйована праіндоєвропейська форма *átta («тато»); окрім того, вважають, що до неї також сходить праслов'янське *otьcь («отець»)[4][5]. Співзвучні слова існують і в неіндоєвропейських мовах (тур. ata)

Популярне в російській мові звернення «папа» — запозичення, яке потрапило в російську із французької мови (фр. papa), якою розмовляло російське дворянство в XIX ст. (серед дворян зазвичай прийнято наголошувати на французький кшталт останній склад — «папа́»)[3].

Лексема батько засвідчена у стійких означальних словосполученнях номінативного характеру: весільний батько' — чоловік, який виконує на весіллі роль батька нареченого або нареченої та хрещений батько — чоловік, який бере участь в обряді хрещення в ролі так званого духовного батька.[6]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови: У 7 т.– К., 1982—2003. — Т. 1–4
  2. Етнолінгвістичний аспект назв спорідненості. Дарія Добрусинець
  3. а б Етимологічний російськомовний словник Фасмера(рос.)
  4. (укр.) Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 4: Н — П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-3.
  5. Етимологія сучасних українських слів, складовою частиною яких є шумерський вказівний займенник — це, та хаттський — то
  6. Жайворонок В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К., 2006

Посилання[ред.ред. код]