Білий басейн
| Башта «Білий басейн» | |
|---|---|
 | |
| 45°02′15″ пн. ш. 35°22′23″ сх. д. / 45.03750° пн. ш. 35.37306° сх. д.Координати: 45°02′15″ пн. ш. 35°22′23″ сх. д. / 45.03750° пн. ш. 35.37306° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
| Місто | Феодосія АРК |
| Розташування | вул. Свердлова, 77 |
| Тип | водонапірна вежа |
| Стиль | неокласицизм |
| Перша згадка | початок 20 ст. |
| Статус | пам'ятка архітектури місцевого значення |
  Башта «Білий басейн» Башта «Білий басейн» (Автономна Республіка Крим) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Башта «Білий басейн» — водонапірна вежа, побудована на початку XX століття в стилі неокласицизму на височині над Феодосією.
Історія[ред. | ред. код]
Необхідність забезпечення поселенців водою постала з того часу, коли великі маси населення обживали місцини, у яких із джерелами прісної води була скрута. Тому жителі Криму облаштовували різні системи водозабезпечення: акведуки, канали, потічки та водогони[1]. Поруч із цими системами городяни будували певні інженерні споруди, (колодязі, вежі), а ті які прослужили мешканцям тривалий час — ставали місцевими пам'ятками[2].
Місто Феодосія розташоване поруч Сімферополя, у степовій частині Кримського півострова. Через це його можна віднести до місцин, де існує проблема із забезпеченням води. Якщо для задоволення побутових питань в селі Базарчик води з місцевих колодязів вистачало, то зі збільшенням кількості населення потреба у воді зростала все більше. Коли ж через селище проклали залізничну колію, необхідність у воді зросла в рази: для технічних засобів, ремонтних робіт, обслуговування пасажирів і потягів (паротягів). Тож, за прикладом європейських держав[3], водонапірними вежами регулювали напір і подачу води на залізницю та створення її запасу в містечку.
Передумови[ред. | ред. код]
Знахідки археологів (на околиці міста) підтверджують догадки істориків і краєзнавців, які стверджують, що і в давні часи у Феодосії був свій водопровід, який постачав водою все місто. Здебільшого такі водозбірні споруди знаходились на схилах гірського хребта Тепе-Оба, і воду звідти подавали по трубах вниз, у долину, де жили феодосійці. Наприкінці ХІХ століття Феодосія почала дуже швидко розвиватись і населення міста невпинно росло, через що й збільшило водоспоживання у рази. З початком XX століття потреби в прісній воді все більше зростали (приблизно на 1 мільйон відер щороку), а в 1911-1912 роках на кожну людину (а тоді у Феодосії проживало 33 тисячі мешканців) доводилось 2,2 відра, що становить 27,05 літрів води на одну добу.
Система водопідведення за Айвазовським[ред. | ред. код]
Місто Феодосія знана не тільки як курорт, а ще і як батьківщина відомого художника Івана Костянтиновича Айвазовського, який народився тут в сім'ї зубожілого купця вірмена, його хист до малювання підмітили, і спрямували на навчання. Вивчившись, художник помандрував Європою (паралельно працюючи), і, підзаробивши грошей, повернувся додому. З 1845 року він жив у Феодосії, де на зароблені гроші відкрив школу мистецтв та власний будинок на березі моря. Художник переймався життям своїх городян: був ініціатором будівництва залізниці «Феодосія — Джанкой», активно займався справами міста, його доброустроєм, цікавився археологією, займався питаннями охорони пам'яток Криму.
Переймаючись проблемами міста, Айвазовський 1887 року подарував його жителям частину води з власного джерела Субаш, що в заміському маєтку Айвазовських (Айвазовське, Кіровського району). Цікавлячись минулим міста, він знав про стан середньовічного водопроводу, який руйнувався, а вода забруднювалася (а в посушливі місяці доносив лише три-чотири тисячі відер води до п'яти феодосійських фонтанів, що для 11 000 городян дуже було мало). Тому вода із Субашського джерела, та ще й подано по новому водогону (добудову і ремонт середньовічних гідротехнічних споруд теж допомагав фінансувати Айвазовський) була суттєвою підтримкою для міста. Водогін складений з керамічних труб, прокладених по місту і до помешкань багачів, а для простого народу поставили колонки та спорудили фонтан[4].
Відкрили Феодосійсько-Субашський водогін 18 (30) вересня 1888 року біля щойно збудованого фонтана Айвазовського (побудований на кошти та за проєктом Айвазовського). Місто також долучалося до будівництва, витративши, загалом, 231689 рублів, розуміючи, що цим водогоном вони суттєво покращать ситуацію з водою в місті (де за неї доводилося навіть бійки бачити). Субашська вода продавалася в п'яти водорозбірних будках-фонтанах, а до фонтану Айвазовського приходили усі, бо в ньому можна було втамовувати спрагу безоплатно[5].
Крім води від Айвазовського, містяни шукали ще додаткових джерел (бо зростала їх кількість і потреби). Коли ж провели залізничну колію на роботи потягів (паротягів) були необхідні постійні та великі об'єми води, тому 1912 року залізничники віднайшли можливість облаштувати водогін від джерела Кашка-Чокрак, що знаходиться в 14 кілометрах західніше від Феодосії і яке давало щодоби до 22 тисяч відер, тобто 270,58 метра кубічних прісної води, а вже 1917 року — приблизно 40 тисяч відер — 491,97 метра кубічних.
Спорудження вежі (гіпотези)[ред. | ред. код]
Існують дві гіпотези спорудження вежі: споруджена Айвазовським (коли він ініціював водогін із Субашського джерела) і закладена залізничниками (коли ті провели водогін з Кашка-Чокракського джерела).
Участь Авазовського, у закладці вежі, передається з уст в уста місцевими людьми, а також для більшої колоритності розказується туристам. Водночас сама вежа була збудована на початках XX століття, тоді коли Айвазовський уже помер і він про неї не згадував ні в листуванні, ані в тогочасній періодиці цього факту не було. Ймовірно, що мешканці Феодосії були в захваті від суспільних діянь свого краянина (особливо спорудження водогону від власного джерела) і приписали йому кілька нездійснених справ.
Участь Дирекції Залізниць, у закладці вежі, підтверджується тими фактами, що джерело з якого подається вода на водонапірну вежу стояло саме на території залізниці, крім того, саме залізниця дуже потребувала такі вежі, і збудувала в ті часи їх чимало (20-ті роки XX століття дуже багато водонапірних веж), водогін був проведений в чавунних трубах (на той час дуже дорогих і це могла собі дозволити тільки урядова структура)[6].
Додатковим фактором стає сама назва вежі — «Білий басейн», адже так називали місцевий молокозавод, який потім занепав і його зруйнували, а назва уже перейшла на вежу, яка стояла поруч.
Опис вежі[ред. | ред. код]
На перехресті вулиць Руської та Бойової, у місті Феодосії (точна адреса — вулиця Сверлова, 77) височить триповерхова водонапірна вежа, інженерна споруда Кошка-Чокрацького водогону. Вежа знаходилася на височині, куди по чавунних трубах подавалася вода з джерела. Цю споруду, у народі, називають «Білий басейн», а з її висоти видно усе місто і його околиці (ще донедавна вона була найвищою точкою міста).
У водонапірній вежі є великі ярусні місткості (місткістю 88 метрів кубічних)[7], які заповнюються водою. Перш ніж вода попадала до осель феодосійців, вона мала пройти тривалий процес обробки, а саме — фільтрування і знезаражування крізь пісок. Важливим фактором ставала висота вежі, адже заклали її на висоті близько 300 метрів, а подавала воду вона на набагато нижчу висоту, тож напір води був дуже сильний (не виключно, що цей фактор сприяє тому, що вежа експлуатується і по сьогоднішній день).
Забір підземної води здійснюється з дерев'яного колодязя в селі Карагози в Кошка-Чокрацькому джерелі, каптированого галереєю, у селі Відважне. Водоутримувальними породами ґрунтового колодязя є гравелисті піски потужністю 0,5 метрів, які залягають на глибині 7 метрів від поверхні. Дебіт колодязя непостійний, приблизно 13,8 кубометра в годину і за час його експлуатації воно жодного разу не пересихало.
Облаштування джерела для водозбору провели 1898 року. При його дослідженні виявили, що водоносний шар знаходиться в товщі нижньотретинних тріщинуватих пісковиків і оголюється на схилі балки. Дебіт ключа непостійний, приблизно 28,8 кубометра у годину. Після того, як відцентрова помпа викачує воду, вона тече водогоном, самопливом, майже 17 кілометрів до вежі «Білий басейн», а від неї уже насичується по водогонах і, безпосередньо, до залізничної станції Айвазовська (першочерговий задум будівничих водогону)[8].
Сучасність[ред. | ред. код]
Технічний прогрес XX століття спричинив до втрати актуальності у більшості колишніх інженерних комунікацій створених людьми, так і водонапірні вежі втрачають життєву перспективу, поступово занепадаючи. Поряд з цим, чимало веж отримують нові функції, як оригінальні висотні архітектурні споруди, і стають історичними та туристичними принадами міст.
Вежа «Білий басейн» вважається пам'яткою промислової архітектури початку 20-го століття та з 2011 року підпорядковується управлінню Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини[9]. Вежа й надалі належить залізниці (Придніпровській), яка її утримує в належному вигляді (2012 року була проведена реконструкція). Вежа, функціонуючи й далі, як водонапірна станція, є ще й відвідуваним туристичним об'єктом в місті. І навіть цілий район Феодосії тепер має назву «Білий басейн»[10].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ М.І.Рєпніков, Ф.І.Шміт «О технике водоснабжения средневековых городов Крыма». Ще давні римські водогони: херсонеський водопровід покладений частково по потужним кам'яним акведуках в Сарандінаківській балці, є водопроводи в Ай-Тодор, у Партеніті, у Кастелі, в Алушті, поблизу Камишли, у Чуфут-Кале, в Інкермані, у гирлі річки Качи та інших місцях. Усі пізніші володарі Криму дбали не тільки про підтримку існуючих, а й про прокладання нових водопроводів. Генуезці влаштували водопроводи в Балаклаві, у Судаку, у Феодосії, де "наявність численних водопровідних труб" було встановлено ще Палласом. Татари побудували водопроводи в Старому Криму і Бахчисараї, діючі й понині, але недосліджені. Турки, врешті-решт, провели воду в Чоргунь і Ені Кале. www.krimoved.crimea.ua. Архів оригіналу за 18 липня 2018. Процитовано 08.08.2015.(рос.)
- ↑ М.І.Рєпніков, Ф.І.Шміт «О технике водоснабжения средневековых городов Крыма». У долині Чорної річки в селі Чоргунь височіє величезна дванадцятигранна вежа (висота 19 м, діам. 12 м), всередині кругла, крита стрілчастим склепінням. Мабуть вежа - турецької споруди служила житловим донжоном та інженерною спорудою. Під вежею знаходиться величезна цистерна, у яку вода підводилася гончарними трубами з найближчою висоти на півночі. www.krimoved.crimea.ua. Архів оригіналу за 18 липня 2018. Процитовано 08.08.2015.(рос.)
- ↑ Міловський Валентин Анатолійович, «Следы прошлого», Калінінградська область. Фотоальбом з примітками. Поява перших водонапірних башт на півночі Східної Пруссії пов'язана з будівництвом Східної залізниці в 1852-1860 роках... Більшість міських і заводських веж побудовані на початку XX століття, до I Світової війни. Це було пов'язано, насамперед, з бурхливим розвитком водопроводу. lib39.ru. Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 08.08.2015.(рос.)
- ↑ У 1888 році, у серпні, Айвазовський протягнув до Феодосії водовід зі свого Субашського маєтку…… Від цієї вежі для товстосумів провели труби, а для простого народу — поставили колонки. Дар самого знаменитого мешканця Феодосії на довгі роки створив сприятливі умови для подальшого розвитку міста. Архів оригіналу за 25 липня 2015. Процитовано 25 липня 2015.
- ↑ Субашська вода в цілому вирішила проблему водопостачання міста. Надалі в місто надходила і вода джерела Кішка-Чокрак, що належав управлінню залізниць. Архів оригіналу за 6 квітня 2018. Процитовано 1 березня 2022.
- ↑ …. спочатку Кошка-Чокракське джерело належало управлінню залізниць. І вежу будували, ймовірно, для потреб залізниці, оскільки в ті роки масово використовувалися паровози, а для їх заправки потрібно було багато води.
- ↑ «Капитальный ремонт емкостей водонапорной башни „Белый бассейн“ г. Феодосия АР Крым». Архів оригіналу за 3 серпня 2014. Процитовано 25 липня 2015.
- ↑ 148 УДК 333.93 Позаченюк Е. А., Лук'янова М. Ю., «Водогосподарський комплекс території Велика Феодосія, як основа сталого розвитку регіону», Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, м. Сімферополь (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 грудня 2017. Процитовано 25 липня 2015.
- ↑ Постанова ради міністрів АРК № 329 від 06 липня 2011 р. Архів оригіналу за 1 жовтня 2017. Процитовано 25 липня 2015.
- ↑ Мікрорайон «Білий басейн» — це колишня міська водонапірна вежа. Тут проходила в XIX столітті міська межа — недарма саме тут вулиця Руська (кол. Сверлова) переходить в Сімферопольське шосе, нагадуючи тим самим про старий кордон міста. Архів оригіналу за 16 травня 2015. Процитовано 25 липня 2015.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Позаченюк Е. А., Лук'янова М. Ю. «Водогосподарський комплекс території Велика Феодосія, як основа сталого розвитку регіону», Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, м. Сімферополь. 148 УДК 333.93.;
- «Айвазовский. Документы и материалы». — Єреван, 1967.;
- Барсамов М. С. «І. К. Айвазовский». 1817—1900. — М. 1962.;
- Саргсян М. «Жизнь великого мариниста». — Єреван, 1990 (вірменською мовою).
Посилання[ред. | ред. код]
- «Білий Басейн» — ще один подарунок Айвазовського [Архівовано 25 липня 2015 у Wayback Machine.];(рос.)
- «В составе Российского государства: Феодосия и Айвазовский. Субашская вода» [Архівовано 6 квітня 2018 у Wayback Machine.];(рос.)