Бджолиний віск

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Кругляк з бджолиного воску
Бджолині стільники

Бджолиний ві́ск — речовина, що виробляється особливими восковими залозами, розташованими на стернітах робочої бджоли. На останніх чотирьох черевних півкільцях помітні оголені частини тіла з блискучою поверхнею. Вони називаються восковими дзеркальцями і служать місцем накопичення тонкого шару воску у вигляді пластинок під час функціонування залоз.[1][2] Виділяють віск тільки молоді бджоли. На вироблення 1 кг воску витрачається 3,5 кг меду, та деяка кількість перги[3].

На більшості пасік отримують до 1 кг воску на сім'ю за сезон[1].

Опис[ред.ред. код]

Бджоли будують з воску гніздо у вигляді двосторонніх стільників. Стільник складається з шестигранних комірок, повернених дном одна до одної. Комірки перебувають майже в горизонтальному положенні, їх краї дещо припідняті доверху[1].

Віск у вигляді свіжовідбудованого стільника (вощини) має білий колір, а отриманий після переробки воскової сировини — від світло- до темно-жовтого. На холоді він твердий, крихкий, при нагріванні стає м'яким і плавиться. Температура плавлення 62-63 °C. Віск легший за воду. Густина його при 15 °C 0,956-0,959. Він розчинний в скипидарі, хлороформі, бензині і інших органічних речовинах[1].

Бджолиний віск знаходить застосування в медицині. Він входить до складу деяких пластирів, мазей, кремів. Віск добре всмоктується шкірою і додає їй гладкого і ніжного вигляду, тому він широко застосовується в косметичній медицині.

Топлення воску[ред.ред. код]

У традиційному господарстві віск топили зі стільників майстри-воскобійники в спеціальних приміщеннях — воскобійнях, воскобійницях, використовуючи воскопрес. Для отримання чистого воску стільники після відкачування меду переплавляли в казані. Першочерговому переплавленню підлягали дрібні і непридатні стільники (щоб запобігти їх знищенню вогнівкою). Покришені на дрібні шматочки стільники плавили на повільному вогні, не доводячи до кипіння. Рідкий віск наливали в мішок з рідкої прядив'яної тканини, і поміщали під прес, який міг бути гвинтовим чи клиновим. Загвинчуючи гвинт чи забиваючи клинці, опускали верхню дошку преса і добивалися виходу чистого воску через мішок. Рештки неочищеної вощини (воскобоїни)[4] нагрівалися у казані й знову закладалися під прес. У відходи воскобоїни йшли, коли на них при стискуванні переставала з'являтися біляста плівка. Вичавлений віск ще раз переплавляли, відстоювали, щоб рештки домішок осіли на дно, й нарешті розливали у форми[5].

Зараз для топлення воску вживають різноманітні за конструкцією воскотопки: сонячні, парові, водяні, пічні та ін.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича. — Киев: Урожай, 1985.— с.664, ил.
  2. Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). У Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. Виробнича енциклопедія бджільництва (українською). Київ «Урожай». с. 472. 
  3. Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). У Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. Виробнича енциклопедія бджільництва (українською). Київ «Урожай». с. 102. 
  4. Воскобоїни // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909
  5. Топление воска. apiary33.ru. Процитовано 10 червня 2018. 

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]