Бджільництво в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулик у традиційному стилі. м. Ялта, Крим.

Бджільництво в Україні — дуже добре розвинена галузь сільського господарства, яка має довгу історію, що сягає доби Київської Русі.

Сьогодні Україна займає перше місце з виробництва меду серед країн Європи та третє місце серед всіх країн світу.[1]

Історія бджільництва в Україні[ред. | ред. код]

Бджільництво належить до найдавніших занять українців. Про поширеність його свідчать збережені донині давні топоніми та гідроніми: Мединичі, Мединівка, Бортне, Бортники, Бортничі, Уборть тощо. Мед та віск завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком при зборі данини, були важливим предметом експорту до Західної Європи.

На території Русі бджільництво, як промисел, прослідковується з Х ст. нашої ери. Розвитку бджільництва на території Київської Русі сприяли відповідні природно-кліматичні умови, достаток медоносів у лісових масивах, лугах і степах. До появи цукру мед був єдиним солодким продуктом для людини. Віск широко застосовувався в домашнім господарстві для освітлення і здійснення релігійних обрядів (особливо після прийняття християнства). Бджільництвом у цей час займалися майже всі селяни. Мед і віск відігравали велику роль в торгівлі Київської Русі з країнами Європи і Грецією.

Винахідником рамкового вулика та всієї сучасної (раціональної) системи бджільництва був Петро Прокопович, який жив у XIX столітті на території нинішньої Чернігівської області. У 1814 році винахідник вперше виділив рамку в самостійну частину бджолиного житла. Завдяки цьому стало можливим вільно оглянути бджолину сім'ю й активно впливати на хід її розвитку. Вулик Прокоповича дозволив вилучати мед, не винищуючи димом бджіл, як це практикувалося в ті часи. Нині рамкою оперують мільйони пасічників у світі. Прокопович здійснив також цілу низку інших видатних винаходів, які мали велике значення для розвитку світового бджільництва.

До інших відомих українських діячів бджільництва належать:

  • Василь Ващенко, (18501918) — один з найвизначніших діячів українського бджільництва. Розробив оригінальні протиройові методи, зробив великий вклад у вдосконалення конструкції вулика, активно поширював передові знання свого часу.

1910 року в Російській імперії налічувалося 6,3 млн бджолиних сімей, 1,6 з яких — на території України[2].

Під час Першої світової війни кількість бджолиних сімей зменшилася в 2 рази. Під час Другої світової бджільництво знову зазнало занепаду. Тому у 1945 року було прийнято декрет РНК СРСР «Про заходи з розвитку бджільництва». В 1960-ті роки відбувалося укрупнення колгоспних і радгоспних пасік. Якщо в 1955 році середній розмір пасіки становив 70 сімей, станом на 1973 рік 150 сімей у колгоспах та 250 — у радгоспах. При цьому загальна кількість сімей зросла лише в незначних розмірах (у всьому СРСР з 9 млн до 9,3)[3].

У 1980-ті роки Україна займала серед радянських республік 2-ге місце за виробництвом меду. Станом на 1987 рік на території УРСР було 2,6 млн бджолиних сімей (30% загальної кількості в СРСР). Тоді ж виробництво меду сягало 48 тис. тон, пасічного воску — 1 тис. тон, пресового воску — 140 тон, вощини — 950 тон[4].

Наприкінці 1980-их в УРСР діяли 93 спеціалізовані бджільницькі підприємства та бджолоферми, серед яких виділялися два бджолорозплідницькі радгоспи в Закарпатській та Херсонській областях[5].

1987 року було затверджено державний ГОСТ на продукцію бджільництва, який діяв до 2006 року[6].

Станом на 1990 рік в УРСР було близько 4 млн бджолиних сімей (1,1 млн у приватному секторі)[7].

До 1995 року на території України було приблизно 5 млн бджолиних сімей, котрі виробляти 60 тисяч тон меду на рік[8]. Проте згодом почався спад галузі. Кількість бджолиних сімей впала до 2 млн (станом на 2002–2003 роки). Проте зараз відбувається відновлення галузі і кількість бджолиних сімей зросла до 3,75 млн, а виробництво 2008 року перевершило радянські показники[9].

Сучасний стан галузі[ред. | ред. код]

Світове виробництво меду становить 1,5 млн тонн на рік, і на частку України припадає 5%. За даними FAO, Україна з 2008 року займає перше місце з виробництва меду серед країн Європи (з валовим збором до 75 тис. тонн) і четверте після таких світових лідерів, як Китай (367 тис. тонн), Туреччина (81,4 тис. тонн) і Аргентина (81 тис. тонн).[10] Усього людей, які займаються розведенням бджіл і виробництвом меду, близько 700 тис. — півтора відсотка населення країни[11].

Споживання меду в Україні 1,2 кг на рік, що є одним з найвищих показників у світі. Серед лідерів є також Австралія (1,6 кг на рік), Греція (1,4) та Німеччина (1,1 кг)[12].

22 лютого 2000 року Президент України Леонід Кучма підписав Закон України «Про бджільництво»[13]. Нормативна діяльність галузі більшою мірою забезпечується не цим законом, а іншими нормативними актами, в тому числі «Правила ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва»[14], «Порядок реєстрації пасік»[15], «Порядок видачі ветеринарно-санітарного паспорта пасіки» та ін.

В останній час завдяки створенню громадських організацій, які впроваджують серед бджолярів сучасні розробки та новітні технології котрі в свою чергу допомагають підвищити рентабельність пасіки популярність бджільництва в Україні стрімко набирає обертів. 

Великий внесок в розвиток галузі в цьому напрямку внесла Громадська Спілка "Всеукраїнське громадське об'єднання «Спілка Пасічників України». 

Завдякитяжкій праці таких організацій є надія що в Україні найближчим часом з`являться великі промислові пасіки, якізможуть конкурувати з провідними 

промисловими пасіками світу.

Бджільництво та наука[ред. | ред. код]

Освіта в галузі бджільництва[ред. | ред. код]

В сучасній Україні підготовка спеціалістів з бджільництва здійснюється у кількох вищих та ряді професійно-технічних навчальних закладах.

Серед них виділяється Кафедра бджільництва ім. В. А. Нестерводського при Національному університеті біоресурсів і природокористування України, факультеті технології виробництва та переробки продукції тваринництва. Щороку до навчання на кафедрі залучається 300 студентів різних форм навчання[16].

Серед інших навчальних закладів, де навчають спеціалістів з бджільництва: Львівська державна академія ветеринарної медицини ім. С. З. Гжицького (зооінженерний факультет), Боярський коледж екології природних ресурсів Національного аграрного університету та ін[17].

Національний науковий центр Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича УААН[ред. | ред. код]

Науковими дослідженнями бджільництва займається Національний науковий центр «Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича УААН. Його історія розпочинається у червні 1989 року, коли було створено Український науково-дослідний технологічний інститут бджільництва.

У квітні 1992 року року цю наукову установу було перейменовано на Інстутут бджільництва ім. П. І. Прокоповича (на честь Петра Прокоповича) у складі Української академії аграрних наук.

У червні 2005 року Президент України Віктор Ющенко своїм указом надав інституту статус Національного наукового центру та сучасну назву. На чолі цієї наукової установи — член-кореспондент НААН Боднарчук Леонід Іванович.

З „Інститутом бджільництва“ співпрацюють Спілка пасічників, Асоціація апітерапевтів України, фонд П. І. Прокоповича.

Боднарчук Л. І. на території Інституту створив Національний музей бджільництва України — один з найкращих у світі. Інститут видає науковий збірник „Бджільництво“ та є співзасновником журналу „Український пасічник“[18].     

Дякуючи великій організаторській роботі Л. І. Боднарчука Україна має не тільки музей, але й професійне свято „День пасічника“, закон „Про бджільництво“. В 1998 році  вперше в Україні проведено конгрес „Апіславія“. На вдруге проведеному в Україні конгресі „Апіславія“ в 2008 році Л. І. Боднарчука обрано першим віце-президентом цієї організації.  У 2003 році Україна стала членом міжнародної бджільничої організації „Апімондія“», а у 2013 році  Україна обрана країною, що приймає з'їзд  «Апімондія».

Періодичні видання[ред. | ред. код]

  • Журнал "Агросвіт України";
  • Журнал «Бджола. Здоров'я. Апітерапія»;
  • Журнал «Бджолярський круг - За рентабельну пасіку»;
  • Журнал "Пасіка";
  • Щомісячна газета "Пасека от «А» до «Я»;
  • Газета «Пасека, пчела, здоровье»;
  • Журнал «Український пасічник»[19].

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Ukrainian honey exports on rise in H1
  2. Бджільництво / Географічна енциклопедія України: В 3-ч т./Редкол.: … О. М. Маринич (відп. ред.) та ін.- Київ: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989–1993. Т.1: А-ж. — С.77
  3. Пчеловодство / Большая советская энциклопедия. Архів оригіналу за 27 грудень 2011. Процитовано 3 березень 2012. 
  4. Бджільництво / Географічна енциклопедія України: В 3-ч т./Редкол.: … О. М. Маринич (відп. ред.) та ін.- Київ: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989–1993. Т.1: А-ж. — С.76
  5. Бджільництво / Географічна енциклопедія України: В 3-ч т./Редкол.: … О. М. Маринич (відп. ред.) та ін. — Київ: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989–1993. Т.1: А-ж. — С. 77
  6. Віталій Кукса. Смугастий ринок. Якщо в Україні не залишиться сала, їстимемо мед «Дзеркало тижня» № 31, 19 серпня 2006[недоступне посилання з червень 2019]
  7. А. И. Черкасова, И. К. Давыденко и др. Словарь-справочник по пчеловодству. Киев: Урожай, — 1991
  8. Стан та перспективи бджільництва в Україні
  9. Огляд ринку меду
  10. Огляд ринку меду
  11. Honey Market Overview укр.
  12. Віталій Кукса. Смугастий ринок. Якщо в Україні не залишиться сала, їстимемо мед «Дзеркало тижня» № 31, 19 серпня 2006[недоступне посилання з червень 2019]
  13. Закон України «Про бджільництво»
  14. Правила везення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва
  15. Порядок реєстрації пасік
  16. Національний університет біоресурсів і природокористування України. Кафедра бджільництва ім. В. А. Нестерводського
  17. Бджільництво в Україні. Навчальні заклади України, що мають спеціалізацію з бджільництва
  18. Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича. Архів оригіналу за 14 серпень 2012. Процитовано 3 березень 2012. 
  19. Бджільництво в Україні. Книжкова полиця

Джерела[ред. | ред. код]