Безбородько Любов Іллівна
| Любов Іллівна Безбородько | |
|---|---|
 Графиня з дітьми. Портрет роботи Володимира Боровиковського, 1803. | |
| Народилася | 1783 |
| Померла | 14 (26) липня 1809 |
| Рід | Безбородьки |
| Підданство | Російська імперія |
| Походження | малороска (українка) |
| Конфесія | православна |
Графиня Любов Іллівна Безбородько, в шлюбі Кушелєва (1783 — 14 липня 1809) — фрейліна, спадкоємиця величезного статку братів Безбородьків, дружина російського адмірала Григорія Кушелєва.
Життєпис[ред. | ред. код]
Старша дочка малоросійського дворянина, графа Іллі Андрійовича Безбородька від шлюбу з Ганною Іванівною Ширай. Отримала домашнє виховання під орудою матері. 5 квітня 1797 року — в день коронування імператора Павла I — була пожалувана фрейліною до государині Марії Федорівни[1].
В 1799 р. разом з молодшою сестрою Клеопатрою, пізніше княгинею Лобановою-Ростовською, дістала у спадок колосальне багатство свого дядька, князя Олександра Безбородька, ставши ледь не найзаможнішою нареченою імперії. За доволі скромними оцінками, вартість рухомого та нерухомого майна в її частці, крім капіталів, становила понад 10 млн рублів. Любов Іллівна, з-поміж іншого, отримала у довічне володіння половину Хмільницького староства, а з дрібниць перепали венеціанський столовий сервіз й алмазні речі[2].
Дівчина належала до ґрона перших красунь при царськім дворі. Милуючись нею, дядько всякчас повторював: «для моєї племінниці немає жениха, а для графа Віктора Павловича нема нареченої». 13 жовтня 1799 у віці 16 літ вона була віддана за улюбленця імператора, 45-літнього вдівця, графа Григорія Григоровича Кушелєва. За твердженням Федора Ростопчина, нерівний шлюб був влаштований Петром Завадовським. Весілля справили у Гатчинському палаці, їхній первісток з'явився на світ 4 вересня 1800 року[3][4].
За свідченням О. С. Шишкова, Павло I був невдоволений одруженням Кушелєва, запідозривши того в користолюбстві. Коли адмірал захворів, імператор висловив переконання, що «англієць», доктор Вілліє, його вморить, додавши: «Втім, невелика біда, якщо й помре. Він побрався на багатстві й пішов в холопи до своєї дружини. Я сам, сподаре, люблю жінок, але не стану запобігати перед ними». Шишков же, бачачи подібне обурення, осмілився сказати: «Государю, мабуть, він не добре зробив, що в таких літах женився, але смію за нього ручитись, що до цього спонукало його достоїнство сеї дівиці, а не багатство її, в котрому він, бувши стільки од Вашої Величності нагороджений, не має жодної необхідності»[5].
Після сходження на престол Олександра I граф Кушелєв під приводом недуги був змушений податися із Санкт-Петербургу у своє обійстя Краснопольці (Холмського повіту Псковської губернії). Там він і провів решту життя, займаючися сільським господарством. В столицю навідувався рідко, хіба що для побачень зі своячкою, кн. Клеопатрою, — саме їй він довірив виховання синів Олександра й Григорія після смерті дружини. Любов Іллівна пішла з життя зовсім молодою й була похована на Лазарівському цвинтарі Олександро-Невської лаври[3][6].
Діти[ред. | ред. код]
У шлюбі мала 2 синів і доньку:
- Олександр (4 вересня 1800 — 6 квітня 1855), після смерті діда, графа Іллі Безбородька, й згасання чоловічої лінії роду, дістав право йменуватися графом Кушелєвим-Безбородьком[7];
- Григорій (9 березня 1802 — 15 лютого 1855), генерал-лейтенант;
- Ганна (21 серпня 1808 — 11 березня 1813), похована поруч з матір'ю.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Сб РИО. — СПб., 1879. — Т.26. — С. 485
- ↑ Сб РИО. — СПб., 1881. — Т.29. — С. 647
- ↑ а б Гимназия высших наук и Лицей князя Безбородко / изд. 2-е, испр. и доп. — Санкт-Петербург : тип. В. Безобразова и Комп, 1881. — С. 159–160.
- ↑ Письма Ростопчина к Воронцову. Вести из России в Англию // Русский архив. 1876. Кн. 3. — С. 93.
- ↑ Шишков А. С. Записки, мнения и переписка адмирала А. С. Шишкова. Т. 1. — Типография в Праге, 1870. — С. 68–69.
- ↑ Саитов В.И. Петербургский некрополь / составил Владимир Саитов. — Москва : в Университетской типографии (М. Катков), 1883. — С. 72.
- ↑ Русский биографический словарь: Кнаппе — Кюхельбекер / Изд. под наблюдением председателя Императорского Русского Исторического Общества А. А. Половцова. — Санкт-Петербург : тип. Гл. упр. уделов, 1903 [2]. — Т. 9. — С. 701.
Джерела[ред. | ред. код]
- Русские портреты XVIII—XIX столетий / Изд. Вел. Кн. Николая Михайловича. — СПб, 1906. — Т. III. № 6.