Безготівковий обіг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Безготівковий обіг — це такий обіг, де гроші переміщуються за рахунками в банках не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже, впливати на відносини відповідних економічних суб'єктів, не тільки їм самим, а й третім особам — банкам.

У безготівковій формі обслуговуються розрахунки за товарні операції. До них належать виконанні роботи, платежі за продукцію, й надані послуги, та нетоварні операції — платежі до бюджету, кредит та погашення заборгованості, страхові платежі та інші зобов'язання.

Безготівковий обіг здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних карток та інших кредитних інструментів.

Розмір безготівкового обігу залежить від обсягу товарів у країні, рівня цін, кількості ланок у розрахунках, величини розподільчих і перерозподільчих операцій, здійснюваних через фінансову систему.

Загальні принципи організації системи безготівкових розрахунків у господарському обігу України визначені в інструкції Національного Банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21.01.2004 р. № 22:

  1. обов'язковість зберігання грошових коштів на розрахункових, поточних та інших рахунках банків;
  2. кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків;
  3. підприємства свої грошові платежі і розрахунки здійснюють через банки шляхом самостійного вибору форми рахунків, що закріплюється у договорах і угодах із банками;
  4. банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд;
  5. платежі покупців за товарно-матеріальні цінності й послуги здійснюються через банки лише за наявності достатніх коштів на рахунках платників;

Під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді.

Інструкція Національного Банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21.01.2004 р. № 22 встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів:

  1. меморіального ордера;
  2. платіжного доручення;
  3. платіжної вимоги-доручення;
  4. платіжної вимоги;
  5. розрахункового чека;
  6. акредитива;
  7. інкасового доручення (розпорядження)

Виникнення і поширення безготівкових розрахунків цілком змінило характер ринкових відносин. З появою електронних платіжних систем контроль з боку держави за діяльністю суб'єктів ринку став тотальним. Ринкові відносини розпалися на офіційні (безготівковий обіг) і неофіційні (тіньові) — переважно готівковий обіг.

Безготівковий грошовий обіг має ряд переваг порівняно з обігом готівкових грошей. Тут немає витрат на друкування, упаковку, транспортування готівки. Готівковий обіг потребує утримання значного штату касирів, контролерів. Тому безготівковий обіг має важливе економічне значення в прискоренні обертання обігових ресурсів, скороченні кількості готівкових грошей, зниженні витрат обігу.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]