Беззмінний посів озимого жита

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Беззмінний посів озимого жита» — безперервний науковий дослід та дослідження із понад 130-річною історією, закладений у 1884 році на Дослідному полі у Полтаві.[2] Полтавське беззмінне жито входить до п'ятірки подібних світових дослідів і у двійку дослідів по житу після Галлії в Німеччині. Понад 130 років тут не застосовуються агрохімікати.[3]

Метою беззмінного посіву було визначення впливу тривалої дії антропогенних чинників на природну родючість ґрунту, його агрохімічні та агрофізичні властивості, спроможність озимого жита до монокультури. Досвід не втратив своєї актуальності й нині та розглядається з агрономічного, екологічного та економічного поглядів.[4]

Із 2004 року планується включити довгострокові польові досліди «Беззмінне озиме жито» до реєстру наукових об'єктів, що становлять національне надбання України та створення інформаційної бази даних.[2]

У 2020 році стало відомо, що половину земель найстарішої в Україні Полтавської державної сільськогосподарської науково-дослідної станції, зокрема й ділянку із беззмінними посівами жита, згідно з оновленим генеральним планом Полтави, планується передати під котеджну забудову.[5][6]

Історія та значення досліду[ред. | ред. код]

Файл:Борис Петрович Черепахін .jpg
Борис Петрович Черепахін, перший директор Дослідного поля у Полтаві[1].

28 жовтня (10 листопада) 1884 року на основі уставу Дослідного поля, затвердженого Полтавським сільськогосподарським товариством 15 (27) липня 1884 року, було обрано першу раду Дослідного поля. На початку травня 1885 року перший його директор, Борис Петрович Черепахін, уніс на розгляд Полтавського сільськогосподарського товариства проект дослідів з озимими хлібами на 1885—1886 роки. І правильні досліди з озиминою були закладені у 1885 році. Тоді ж уперше був зроблений унікальний беззмінний посів озимого жита, який без перерви продовжується досі.[7]

Пізніше Б. П. Черепахін, після консультацій із А. Є. Зайкевичем[ru], І. О. Стебутом[ru], О. О. Ізмаїльським, В. В. Докучаєвим та П. А. Костичевим, складає першу програму робіт на 1886—1894 роки. Основним методом досліджень був обраний саме польовий метод, у результаті якого дані отримуються у природних умовах, «…з гарантією для них наукової точності». У епіграфі свого першого звіту Б. П. Черепахін зазначав: «… Слова та ілюзії проходять, а факти залишаються.»[1]

Рослини сільськогосподарських культур по-різному реагують на беззмінні посіви. Їхній урожай за тривалого вирощування на одному місці зазвичай буває нижчим, ніж у сівозміні. Питання про можливість вирощування на одному місці одних і тих же сільськогосподарських культур цікавить науку і практику здавна. Вивченням беззмінних культур вперше зайнялися в Ротамстеді[en] (Англія), де в 1843 році були закладені подібні досліди з беззмінною озимою пшеницею.

Повністю запобігти депресії урожаю за беззмінних посівів культур зараз немає можливості, хоча можливо усунути багато причин, що спричинюють ґрунтостомлення. Рослини, які вирощуються беззмінно, акумулюють значно більше інгібіторів росту, ніж у сівозміні. Усе це вказує на важливість проведення широких досліджень щодо впливу різних сільськогосподарських культур і їх чергування в сівозміні на родючість ґрунту.

Унікальний дослід беззмінного жита, що ведеться з 1884 року, актуальний і в наш час. У зв'язку з дорожнечею паливно — мастильних матеріалів, розміщення сільськогосподарських культур на одному й тому ж полі протягом певного періоду часу, особливо біля тваринницьких ферм, дасть змогу більш економно витрачати їх під час транспортування продукції.[8]

Умови досліду[ред. | ред. код]

Дослідження проводяться на дослідному полі, розташованому в межах міста Полтави 49°36// північної широти та 34°33// східної довготи, на темно-сірому опідзоленому ґрунті. Загальна площа під дослідом становить 0,35 га, а облікова — 0,25 га. З часу закладки досліду агротехніка вирощування жита не змінювалася, еволюціонували лише знаряддя для виконання технологічних операцій. Кожного року після збирання врожаю ґрунт розпушується дисковими боронами, через 7-10 днів проводиться оранка плугом на 22-25 см з одночасним прикочуванням. З появою сходів бур'янів, їх знищують культивацією з боронуванням. Добрива, хімічні засоби боротьби зі шкідниками, хворобами і бур'янами не застосовуються.[8]

Деякі результати досліджень[ред. | ред. код]

Програмою досліджень не передбачалася боротьба з бур'янами, тому засміченість в окремі роки була дуже високою і кількість їх інколи перевищувала число рослин жита. Наприклад, у 1986 році на 1 м² було 456 бур'янів, з них волошки — 83 шт., мишачого горошку — 54 шт. Із 1973 року на ділянці вручну видаляються крупностебельні бур'яни — осоти, гірчиця польова. Завдяки цьому урожайність дещо підвищилася. Але й зараз в посіві озимого жита, як у природному «гербарії», створився свій специфічний фітоценоз — сокирки звичайні, рутка дзьобата, рутка Шлейхера, піщанка уральська, меландріум білий, стелюшок польовий, мокрець, лобода гібридна, кудрявець Софії, сухоребрик Лезеліїв, талабан польовий, фалопія березкова, спориш звичайний, фіалка польова, чина бульбиста, горошок брудний, підмареник чіпкий, горобейник лікарський, незабудка польова, глуха кропива стеблеобгортна, берізка польова, волошка синя, осот рожевий, трьохреберник непахучий.

Незважаючи на те, що нові сорти мають більшу потенціальну продуктивність, але висіваються у збіднений на поживні елементи ґрунт, вони по своїй урожайності зерна практично не переважають тих, що вирощувалися раніше. Середній за 120 років урожай зерна озимого жита склав 12,2 ц/га, соломи — 28,9 ц/га. Найвищий урожай зерна (у 1887 році) становив 23,8 ц/га. Перші 10-15 років по мірі збіднення ґрунту на поживу, інтенсивність зменшення урожаю зерна сягала 4-5 ц/га, потім встановилася біологічна рівновага між рослинами і ґрунтом і врожаї були близькими до середнього багаторічного показника.

Ґрунт — темно-сірий опідзолений, важкосуглинковий. Темпи дегуміфікації ґрунту в досліді з беззмінним житом інтенсивно проходили в перші 10 років, а потім вміст гумусу стабілізувався і знаходиться в ґрунті практично на одному рівні, хоча дещо і варіював по роках. Так, якщо в 1888 році його вміст становив 2,83 %, у 1900 р. — 2,63 %, 1945 р. — 2,30 %, 1957 р. — 2,44 %, 1982 р. — 2,26 %, 1991 р. — 2,54 % і 2001 р. — 2,47 %. Тобто втрати гумусу за 113 років (1888—2001 рр.) становили 0,36 % в абсолютній величині, або у відносній — 13 %. Під дією антропогенних факторів (вирощування беззмінного жита) змінювався не тільки кількісний, а й якісний склад гумусу. Співвідношення між гуміновими і фульвокислотами змінилося за рахунок зменшення фульвокислот.

За умов правильного і ретельного обробітку темно-сірого опідзоленого ґрунту, він тривалий час зберігає високу родючість, а озиме жито витримує багаторічний посів на одному місці без істотного зменшення врожаю. Продуктивність озимого жита має часткову залежність і від кліматичних умов, зокрема від кількості та часу випадання опадів не тільки протягом вегетаційного періоду жита, а й усього календарного року. Із збільшенням кількості опадів до певної межі покращується доступність поживних речовин для рослин, і, як наслідок, підвищується урожайність зерна озимого жита. Також при цьому частина водорозчинних інгібуючих речовин вимивається за межі орного шару ґрунту, і їх токсичність на рослини зменшується. У той же час за умов інтенсивних опадів дещо знижується продуктивність озимого жита, оскільки разом із фізіологічно — активними продуктами метаболізму в нижні шари ґрунту вимиваються і елементи мінерального живлення.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Гриб Н.И., Чуйко В.К.: Полтавская ордена Трудового Красного Знамени сельскохозяйственная опытная станция им. Н. И. Вавилова.- К.: Лыбидь, 1991.- 232 с. 
  2. а б Збірник наукових праць Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції ім. М. І. Вавилова УААН. — Полтава, 2004.- 108 с. 
  3. Науковці Полтавщини – проти «дерибану» земель Дослідної станції (uk). Телеканал «Центральний». 2 вересня 2020. Процитовано 6 жовтня 2020. 
  4. Гангур В. В.: БЕЗЗМІННОМУ ЖИТУ — 120 РОКІВ: ВІСНИК Полтавської державної аграрної академії, № 2, 2006 р. 
  5. Науковці Полтавщини проти «дерибану» земель Дослідної станції (uk). AgroNews. 3 вересня 2020. Процитовано 6 жовтня 2020. 
  6. Проект нового генплану Полтави: половину Дослідного поля хочуть віддати під садибну забудову (uk). Інтернет-видання «Полтавщина». 18 серпня 2020. Процитовано 6 жовтня 2020. 
  7. Гриб Н. И., Чуйко В. К.: Полтавская ордена Трудового Красного Знамени сельскохозяйственная опытная станция им. Н. И. Вавилова.- К.: Лыбидь, 1991.- 232 с. 
  8. а б Збірник наукових праць Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції ім. М.І. Вавилова УААН. - Полтава, 2004.- 108 с. 

Література[ред. | ред. код]

  • Гриб Н. И., Чуйко В. К.: Полтавская ордена Трудового Красного Знамени сельскохозяйственная опытная станция им. Н. И. Вавилова.- К.: Лыбидь, 1991.- 232 с.
  • Збірник наукових праць Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції ім. М. І. Вавилова УААН. — Полтава, 2004.- 108 с.
  • Гангур В. В.: БЕЗЗМІННОМУ ЖИТУ — 120 РОКІВ: ВІСНИК Полтавської державної аграрної академії, № 2, 2006 р.