Безручко Марко Данилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марќо Дан́илович Безр́учко
12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий
Marko Bezruczko.jpg
Загальна інформація
Народження 31 жовтня 1883(1883-10-31)
Токмак, Мелітопольський повіт, Таврійська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть 10 лютого 1944(1944-02-10) (60 років)
Варшава, Генерал-губернаторство, Третій Рейх
Національність українець
Військова служба
Роки служби 19181944
Приналежність Flag of the Ukranian State.svg УНР
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Рід військ Українська Народна Республіка Сухопутні війська
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна
Командування
11 травня 1921 — 31 липня 1921
Попередник Михайло Омелянович-Павленко (в.о)
Наступник Петро Єрошевич (в.о)

Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Commons-logo.svg Матеріали до статті на Вікісховищі

Марко Данилович Безручко (31 жовтня 1883, м. Токмак, Мелітопольський повіт, Таврійська губернія — 10 лютого 1944, м. Варшава, Генерал-губернаторство, Третій Рейх) — військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в сучасному місті Токмак[1] на Запоріжжі.

Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1908). В 1914 закінчив Миколаївську військову академію в Петербурзі. На різних офіцерських посадах в російській армії воював і був пораненим в роки Першої світової війни.

На службі Україні[ред.ред. код]

Могила генерала Безручка на цвинтарі у Варшаві

З 8 травня 1918 — помічник, а з 15 грудня 1918 начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу Армії Української Держави. З 12 березня 1919 — начальник штабу Окремої Запорізької бригади ім. Симона Петлюри Дієвої армії УНР. З 26 квітня 1919 — начальник штабу Корпусу Січових Стрільців (командир Євген Коновалець), член Стрілецької Ради. 7 грудня 1919 був інтернований польською владою. З січня 1920 — організатор, і з 8 лютого 1920 — командир 6-ї Січової дивізії Армії УНР що формувалася з інтернованих українських військових у фортеці в Брест-Литовську.

Після підписання Варшавського договору 1920 дивізії Марка Безручка і Олександра Удовиченка розпочали спільно з польською армією наступ на Київ під час польсько-радянської війни 1920. 7 травня 1920 дивізія Безручка в авангарді польсько-українських військ зайняла Київ.

З серпня 1920 командував Середньою групою військ Армії УНР. Разом із начальником штабу 6-ї Січової дивізії полковником Всеволодом Змієнком очолював героїчну оборону міста Замостя 28 серпня — 2 вересня 1920 та вийшов переможцем тут у запеклих боях союзних польсько-українських військ (6-та січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) проти першої кінної армії Будьонного. Середня група військ під його проводом вела восени контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії ШаргородБарЛітин.

5 жовтня 1920 йому присвоєно звання генерал-хорунжого.

На еміграції[ред.ред. код]

Після виснажливих боїв, українські війська покинуті союзниками відступили 21 листопада 1920 року за ріку Збруч і були інтерновані Польщею. Перебував у таборі в Александруві Куявському та у Щипйорні під Калішем.

З 23 травня по 5 серпня 1921 року керував військовим міністерством уряду Української Народної Республіки за кордоном (в екзилі), член Вищої Військової Ради УНР. Пішов з посади «за власним бажанням» на знак протесту у «справі генерала Базильського». З 1927 р. був членом засекреченого 29 особового українського Генерального штабу міністра військових справ ДЦ УНР в екзилі генерала Володимира Сальського. Працював у Варшаві в польському військовому картографічному інституті. Був головою Українського клубу. З листопада 1940 року, після смерті генерала В. Сальського, зайняв його пост міністра екзильного уряду. В 1931—1935 роках — голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Був редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державність».

Автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині».

Марко Безручко похований у православній частині міського цвинтаря «Воля»[2] у Варшаві поруч із могилою свого друга генерала Всеволода Змієнка. Тут же поховано близько сотні видатних полководців та державних діячів УНР.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Докладніше у статті Вулиця Марка Безручка

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Посилання[ред.ред. код]