Безручко Марко Данилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марќо Дан́илович Безр́учко
12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий
Marko Bezruczko 1934.jpg
Загальна інформація
Народження 31 жовтня 1883(1883-10-31)
Токмак, Мелітопольський повіт, Таврійська губернія, нині Запорізької області, Україна
Смерть 10 лютого 1944(1944-02-10) (60 років)
Варшава, Генерал-губернаторство, Третій Райх
Поховання
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Національність українець
Alma Mater Академія Генерального штабу
Військова служба
Роки служби 19181944
Приналежність Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Рід військ Українська Народна Республіка Сухопутні війська
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна
Командування
11 травня 1921 — 31 липня 1921
ПопередникМихайло Омелянович-Павленко (в.о)
НаступникПетро Єрошевич (в.о)

Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Commons-logo.svg Матеріали до статті на Вікісховищі

Марко Данилович Безручко (31 жовтня 1883, Токмак, нині Запорізької області — 10 лютого 1944, Варшава, Генерал-губернаторство, Третій Райх) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, творець і один із командирів так званого «Дива на Віслі» — військової операції з відбиття наступу російсько-більшовицьких окупантів під Варшавою, яка врятувала незалежність Польщі в 1920 році[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в місті Токмак[2] на Запоріжжі.

У 1908 році закінчив Одеське піхотне юнкерське училище, в 1914 — Миколаївську військову академію в Петербурзі. На різних офіцерських посадах у російській армії воював і був пораненим у роки Першої світової війни.

На службі Україні[ред. | ред. код]

З 8 травня 1918 — помічник, а з 15 грудня 1918 — начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу Армії Української Держави.

З 12 березня 1919 — начальник штабу Окремої Запорізької бригади імені Симона Петлюри Дієвої армії УНР.

З 26 квітня 1919 — начальник штабу Корпусу Січових Стрільців (командир Євген Коновалець), член Стрілецької Ради.

7 грудня 1919 інтернований польською владою. Перебував на штабних посадах. З січня 1920 року опинився на фронті. Організатор і — з 8 лютого 1920 — командир 6-ї Січової дивізії Армії УНР, що формувалася з інтернованих українських військових у фортеці в Брест-Литовську.

Після підписання Варшавського договору 1920 дивізії Марка Безручка та Олександра Удовиченка спільно з польською армією розпочали наступ на Київ під час польсько-радянської війни 1920. 6 травня 1920 року підрозділи 6-ої дивізії зайняли станцію Боярка. За даними історика Андрія Ковальова, штаб Армії УНР у Боярці розміщувався в особняку Александрової (нині — Боярська дитяча школа мистецтв)[1]. 7 травня — дивізія Безручка в авангарді польсько-українських військ зайняла Київ.

9 травня 1920 року взяв участь у параді польсько-українських військ на Хрещатику.

У червні почалося формування 6-ї дивізії, яку очолив Безручко, згодом саме вона завдасть смертоносного удару більшовицьким військам під командуванням Михайла Тухачевського[3].

З серпня 1920 командував Середньою групою військ Армії УНР. Разом із начальником штабу 6-ї дивізії полковником Всеволодом Змієнком очолював героїчну оборону міста Замостя 28 серпня — 2 вересня та вийшов переможцем у запеклих боях союзних польсько-українських військ (6-та січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) проти першої кінної армії Будьонного. Середня група військ під його проводом вела восени контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород—Бар—Літин.

5 жовтня отримав звання генерал-хорунжого.

В еміграції[ред. | ред. код]

Marko Bezruczko.jpg

Після виснажливих боїв українські війська, покинуті союзниками, відступили за ріку Збруч (21 листопада 1920) і були інтерновані Польщею. Безручко перебував у таборі в Александруві Куявському та в Щипйорні під Калішем.

Могила генерала Безручка на цвинтарі у Варшаві

З 23 травня по 5 серпня 1921 року керував військовим міністерством уряду Української Народної Республіки за кордоном (в екзилі), член Вищої Військової Ради УНР. Пішов з посади «за власним бажанням» на знак протесту у «справі генерала Гаврила Базильського». З 1927 року був членом засекреченого 29-го особового українського Генерального штабу міністра військових справ ДЦ УНР в екзилі генерала Володимира Сальського. Працював у Варшаві в польському військовому картографічному інституті. Був головою Українського клубу. З листопада 1940 року, після смерті генерала Сальського, зайняв його пост міністра екзильного уряду. В 1931—1935 роках — голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Був редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державність».

Автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині».

Помер 10 лютого 1944 року у Варшаві. Похований у православній частині міського цвинтаря «Воля»[4] у Варшаві, поруч із могилою друга — генерала Всеволода Змієнка. Там само поховано близько сотні видатних полководців і державних діячів УНР.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Україна[ред. | ред. код]

Польща[ред. | ред. код]

  • 15 серпня 2016 року міністр оборони Польщі Антоній Мацеревич поклав квіти до могили генерал-хорунжого Армії УНР Марка Безручка. Подія, яка розпочинала урочистості, відбулася в рамках святкування Дня Війська Польського.[8][9]
  • У Вроцлаві, в червні 2018 року, іменем Марка Безручка названо кільцеве перехрестя[10].
  • У липні 2020 року Міська рада Варшави вирішила назвати один зі скверів у польській столиці іменем генерала Армії Української Народної Республіки Марка Безручка[11]. 13 серпня 2020 року урочисто відкрито у Варшаві, в районі Воля, неподалік цвинтаря, де похований генерал, сквер імені генерала Армії УНР Марка Безручка[12].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Український інститут національної пам'яті. — Офіційна Facebook-сторінка. — 2020. — 9 жовтня.
  2. Марко Безручко. Військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Архів оригіналу за 17 грудень 2010. Процитовано 4 липень 2010. 
  3. Кіпіані, Вахтанг (2017). Війна двох правд (українська). Харків: Vivat. с. 85. ISBN 978-617-690-940-8. 
  4. «Незнаному козакові». Православне кладовище Армії УНР // Історична правда. — 2011. — 22 квітня.
  5. Новые переименования Киева
  6. kalagum. Перегляд документа. www.city-adm.rv.ua. Процитовано 2016-04-21. 
  7. Вінницька міська рада ухвалила перейменування 135 вулиць та провулків
  8. Польща вшанувала воїнів УНР // Голос України. — 2016. — № 154 (6408) (16 серп.). — С. 9. (Світ без кордонів)
  9. Szef MON złożył wieniec na grobie ukraińskiego dowódcy gen. Marka Bezruczki. (пол.)
  10. У Польщі на честь генерала армії УНР назвали перехрестя
  11. У Варшаві на честь генерала УНР, який урятував місто від більшовиків, назвали сквер (фото) // УНІАН, 2020-07-31
  12. У Варшаві з'явився сквер імені уродженця Запорізького краю — легендарного генерала Армії УНР // depo.ua, 2020-08-14

Джерела[ред. | ред. код]


Посилання[ред. | ред. код]