Белевалія сарматська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Белевалія сарматська
Белевалія сарматська (Bellevalia sarmatica).jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Холодкові (Asparagaceae)
Рід: Белевалія (Bellevalia)
Вид: Белевалія сарматська
Біноміальна назва
Bellevalia sarmatica
(Pall. ex Miscz.) Woronow, 1927[1] або
(Pall. ex Georgi) Woronow, 1935[2]
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Bellevalia sarmatica
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Bellevalia sarmatica
IPNI: 531857-1
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 1813548
The Plant List: kew-300507

Белева́лія сарма́тська (Bellevalia sarmatica)[2] — багаторічна рослина родини холодкових. Трава з ременеподібним листям і дрібними пурпурово-білими квітами в негустих китичних суцвіттях, зовнішньо схожа на гіацинт. Степовий вид, поширений на Кавказі, в Малій Азії та Причорномор'ї. Маловідома декоративна культура[3]. Рідкісна рослина, занесена до Червоних книг Болгарії[4], Молдови, Росії[5][6] а також регіональних списків охоронюваних рослин 9 областей України[7].

Опис[ред. | ред. код]

Суцвіття на початку розвитку.

Багаторічна трав'яниста рослина 10—30 (55) см заввишки[8][9][10], полікарпик, геофіт. Цибулина завширшки 2—6 см[9][11], овальна чи яйцеподібна, коричнева, тунікатного або напівтунікатного типу (плівчасті оболонки зростаються біля основи). Стебло одиночне, потовщене, безлисте, голе, у верхній частині переходить в квітконос. Листків 3—7, вони зібрані у прикореневу розетку, сидячі, формою широколінійні, ланцетні або ременеподібні, м'ясисті, біля основи звужені, з білим хрящуватим і війчастим краєм, на кінцях загострені, тьмяно-зелені, завдовжки до 20 см[10]. Стебло і листя вкриті малопомітним сизим нальотом.

Суцвіття — багатоквіткова китиця, на початку цвітіння більш-менш щільна, конусоподібна, наприкінці цвітіння витягнута, негуста. Вона несе від 30 до 59 (зрідка до 80[4]) квіток, з яких верхні 7—8 завжди безплідні[10]. Квітконос у нижній частині зелений, біля верхівки часто пурпуровий. Приквітки дуже дрібні, білуваті. Квітконіжки у 4—8 разів довші за квітки, причому верхні коротші за нижні, довжина останніх може сягати 3—8 см[4]. Під час цвітіння квітконіжки спрямовані вгору, часто дугоподібно вигнуті, при достиганні плодів твердішають, сильно подовжуються (нижні до 12—15 см[9][10]) та відхиляються горизонтально. Їхній колір відповідає кольору тієї частини квітконоса, на якій вони розташовані (тобто від зеленого до пурпурового).

Квіти відносно розмірів суцвіття дрібні, у малих особин непоказні. Оцвітина 6—9 мм завдовжки[12], трубчасто-дзвоникувата, розсічена на ¼. Її частки прямі, овальноланцетні, втричі коротші за трубку. Колір пелюсток варіює в залежності від віку квітки: в бутонах вони білі, під час цвітіння жовтувато-білі, потім поступово буріють і стають майже суцільно пурпурово-бурими. Оскільки квітки в суцвітті розкриваються поступово, то за кольором вони у ньому розташовані знизу вверх від темних до світлих. Кінчики пелюсток будь-якого віку зберігають неясний зеленкуватий відтінок. Пиляки фіолетові[8], на довгих тичинкових нитках, що приростають до трубки оцвітини[11].

Плід — довгаста, тригнізда, світло-коричнева коробочка завдовжки до 2 см, що містить від 2 до 10 насінин[9]. Зазвичай кожна рослина зав'язує 20—38 (у культурі до 50) плодів[10]. Насіння кулясте, темно-фіолетове, вкрите сизим восковим нальотом[13].

Число хромосом 2n = 8, 12[3].

Поширення[ред. | ред. код]

Белевалія сарматська — понтичний вид з відносно невеликим ареалом, що майже не виходить за межі Причорномор'я (в найширшому розумінні цього терміну). Західна межа розповсюдження цього виду пролягає через Болгарію, Молдову і схід Румунії. Північний кордон ареалу тягнеться широкою смугою по всій степовій зоні України уздовж берегової лінії Чорного й Азовського морів, причому найпівнічніші осередки цього виду знайдені на кордоні з лісостеповою зоною аж до Бєлгородщини включно. На сході поширення цієї рослини обмежене правобережжям Хопра, пониззями Дону і Волги, Передкавказзям і Північним Кавказом (зокрема, Кабардино-Балкарією, Чечнею). Південна частина ареалу включає Крим, де цей вид доволі чисельний. За межами окресленого регіону белевалія сарматська знайдена лише в Анатолії та на півночі Ірану[8][9][12].

В Україні найбільші популяції цього виду знаходяться на Нагольному кряжі, в долині річки Айдар і в Криму. Характер розповсюдження цієї рослини відбитий в її видовому епітеті «сарматська», оскільки в основних обрисах ареал збігається із зоною розселення прадавнього племені сарматів.

Екологія[ред. | ред. код]

Це світлолюбний і помірно морозостійкий вид, що зростає у степах різних типів. Белевалія сарматська віддає перевагу схилам балок, узліссям і заростям чагарників, у відкритих стаціях менш чисельна[9]. З рослинних угруповань типова для різнотравно-ковилових, кострицево-ковилових і кострицево-полинових степів. Зрідка трапляється як бур'ян у посівах, в розріджених лісосмугах або на перелогах після зернових культур. На півночі ця рослина полюбляє рости на легких супіщаних ґрунтах[13], на півдні віддає перевагу темно-каштановим ґрунтам і південним чорноземам: карбонатним, потужним і середньопотужним малогумусним[14]. Також здатна розвиватися на глинистих ділянках, в тому числі на солонцюватих буграх. До кількості вологи в ґрунті помірно вимоглива (мезофіт).

Розмножується насінням і вегетативно, але в природі насіннєвий спосіб переважає. Рослини квітнуть не кожного року. Цвітіння в основній частині ареалу триває з квітня по травень, на сході його спостерігають до червня включно[12][14]. Запилення здійснюють комахи, переважно бджоли. Плодоносить у липні — серпні[10][13][14]. Насіннєва продуктивність коливається в широких межах — від 10 до 130 (в культурі до 160) насінин з однієї рослини[10]. Під час плодоношення рослина завдяки розчепіреним твердим квітконіжкам набуває округло-циліндричної форми і перетворюється на перекотиполе[9]. Це сприяє поширенню насіння на великі відстані, що частково компенсує невисоку насіннєву продуктивність цього виду. Белевалія сарматська — одна з небагатьох однодольних рослин, що розповсюджують насіння в такий спосіб, адже більшість рослин-перекотиполе належать до класу дводольних[11]. Польова схожість насіння перевищує 90 %[12]. Сходи з'являються неодночасно: 0,8 % насінин проростає восени, 93 % — взимку, решта — навесні, причому 0,4 % насінин сходять весною другого року[14].

Белевалія сарматська належить до ефемероїдів — рослин із вкороченим вегетаційним періодом. Листя у неї починає відмирати вже наприкінці червня. Для цього виду характерний тривалий ювенальний розвиток: перші роки життя пагін у молодої рослини взагалі розвивається під землею, в наступні роки на формування кожного надземного пагона (включно із внутрішньоцибулинною фазою) йде до 25 місяців. За перші три роки життя цибулина заглиблюється в землю на 10 см, у старіших особин вона може бути на глибині до 20 см[3]. В умовах культури рослини вперше квітнуть на 5—6-му році життя[8][9][14].

До природних ворогів цієї рослини відносять оленок, які живляться квітами, та сліпаків, що їдять цибулини[12].

Значення і статус виду[ред. | ред. код]

Господарське значення цієї рослини невелике. Попри те, що белевалія сарматська іноді трапляється у посівах, справжнім бур'яном вона не є, оскільки не утворює суцільних заростей і не витісняє інші рослини. Вид належить до декоративних рослин, однак в аматорському садівництві малознаний, здебільшого його вирощують у спеціалізованих закладах, наприклад, ботанічних садах наукових установ. В культурі белевалія сарматська показала себе довговічною і плідною рослиною, однак у північно-східних районах недостатньо зимостійка[13].

Природна малочисельність цього виду, низький коефіцієнт насіннєвого розмноження, а також приуроченість до земель, цінних у сільському господарстві, роблять його уразливим перед антропогенним впливом. Белевалія сарматська повсюдно страждає від розорювання степів, надмірного випасання худоби, спалювання трави і раннього косіння[15]. У сприятливих умовах густина популяцій цієї рослини може сягати 100—137 особин на ар[3][9], хоча зазвичай її осередки представлені поодинокими особинами. Найбільші за розміром популяції белевалії сарматської існують в Ростовському заповіднику, який посідає чільне місце в охороні цього виду. Їхня площа коливається від 0,25 до 1,5 км², кожне з таких скупчень налічує від 1 до 16 мільйонів особин[12]. В Болгарії в одній з популяцій зафіксовані природні коливання чисельності від 20 до 600 особин без антропогенного впливу[4].

Задля збереження виду в Молдові цю рослину успішно розмножують у культурі in vitro[16]. В Росії та Болгарії її насіння зберігають у генетичних банках. В Болгарії, Молдові, Росії ця рослина занесена до національних Червоних книг[4][5][6], в Україні включена до регіональних списків охоронюваних видів у 9 областях[7].

Список природоохоронних документів, в які включено белевалію сарматську

В Україні:

В інших країнах:

Таксономія[ред. | ред. код]

Перший науковий опис рослини здійснив Петер-Симон Паллас, однак він помилково визначив цей таксон як один з видів гіацинтів. У 1927 році російський ботанік Юрій Воронов переглянув класифікацію і виділив його в окремий рід белевалія. Пізніше белевалію сарматську деякі систематики стали розглядати як синонім Bellevalia speciosa, зокрема, цей погляд відбиває таксономічна база сайту The Plant List[1] і Національна мережа інформації з біорізноманіття[20]. Разом з тим, у східноєвропейських наукових колах переважає думка, що це окремий вид. Її підтверджують генетичні дослідження, які виявили, що попри зовнішню схожість із Bellevalia speciosa белевалія сарматська насправді стоїть ближче до Bellevalia dubia і Bellevalia webbiana[21].

Через цю таксономічну плутанину атрибуцію цього виду подають у різних варіантах, як:

Інших наукових, а також народних синонімів для цього таксону не зареєстровано[2].

До неоднозначного тлумачення таксономічного рангу цієї рослини додається ще й систематична невизначеність: за різними класифікаціями белевалію сарматську відносять то до родини Гіацинтових (цей погляд вважається застарілим), то до родини Холодкових (ця позиція у XXI столітті переважає).

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б Bellevalia sarmatica (Pall. ex Miscz.) Woronow. The Plant List ((англ.)). Процитовано 28 травня 2020. 
  2. а б в Bellevalia sarmatica // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  3. а б в г д Литвинская С. А. Бельвалия великолепная // Красная книга Краснодарского края. Растения и грибы. — Краснодар, 2017. — С. 459—461.(рос.)
  4. а б в г д е Антоанета Петрова. Bellevalia sarmatica. e-ecodb.bas.bg ((англ.)). Процитовано 28 травня 2020. 
  5. а б Bellevalia sarmatica (Georgi) Woronow. plantarium.ru. Процитовано 28 травня 2020. 
  6. а б Bellevalia sarmatica (Pall. ex Georgi) Woronow. oopt.aari.ru. Процитовано 28 травня 2020. 
  7. а б в Офіційні переліки регіонально рідкісних рослин адміністративних територій України (довідкове видання) / укладачі: докт. біол. наук, проф. Т. Л. Андрієнко, канд. біол. наук М. М. Перегрим. — Київ: Альтерпрес, 2012. — 148 с. ISBN 978-966-542-512-0.
  8. а б в г д Колчанов А. Ф., Маслова Е. В., Колчанов Р. А. Бельвалия сарматская // Красная книга Белгородской области. Редкие и исчезающие растения, грибы, лишайники и животные.  — Белгород, 2005. — С. 71.(рос.)
  9. а б в г д е ж и к л Сагалаев В. А. Бельвалия великолепная, Б. сарматская // Красная книга Волгоградской области. Т. 2, Растения и другие организмы. — Волгоград: ООО «Издат-Принт», 2017. — С. 140.(рос.)
  10. а б в г д е ж Магулаев А. Ю. К биологии размножения Bellevalia sarmatica (Georgi) Woronow в условиях интродукции // Вестник ВГУ. — 2011. — № 1(рос.)
  11. а б в г Джапова Р. Р. Беллевалия сарматская //Красная книга Республики Калмыкия. — Т. 2. Редкие и находящиеся под угрозой исчезновения растения и грибы. — Элиста: ЗАОр НПП «Джангар», 2014. — С. 52—53.(рос.)
  12. а б в г д е ж Шишлова Ж. Н., Шмараева А. Н. Бельвалия сарматская // Красная книга Ростовской области. — Т. 2. Редкие и находящиеся под угрозой исчезновения грибы, лишайники и растения. — Ростов-на-Дону, 2014.(рос.)
  13. а б в г д Негробов В. В. Бельвалия сарматская, или гиацинт сарматский // Красная книга Воронежской области. — Т. 1. Растения, Лишайники, Грибы. — Воронеж: МОДЭК, 2018. — С. 238—239.(рос.)
  14. а б в г д е Скрипчинский В. В. Бельвалия сарматская // Красная книга Российской Федерации (растения и грибы). — М.: Товарищество научных изданий КМК, 2008. — С. 284—285.(рос.)
  15. а б Скрипчинский В. В. Беллевалия сарматская // Красная книга Ставропольского края. — Т. 1. Растения. — Ставрополь: Полиграфсервис, 2002. — С. 211.(рос.)
  16. Кутковски-Муштук А. И., Чоркина Н. Г., Лозинский М. Г. Сохранение редкого вида Bellevalia sarmatica (Georgi) Woronow культуры in vitro.(рос.)
  17. Красная книга Республики Молдова. — Кишинев, 2015.
  18. Красная книга Республики Дагестан. — Махачкала, 2009.(рос.)
  19. Красная книга Республики Северная Осетия — Алания. Редкие и находящиеся под угрозой исчезновения виды растений и животных. — Владикавказ, 1999.(рос.)
  20. Bellevalia sarmatica (Pall. ex Miscz.). ukrbin.com. Процитовано 28 травня 2020. 
  21. Анализ ITS1/ITS2 ядерных спайсеров и вторичной структуры 5.8S рРНК генов эндемичного вида Bellevalia sarmatica (Pall. Ex Georgi) Woronow и родственных видов подсемейства Scilloideae / Трифонова А. А., Филюшин М. А., Кочиева Е. З., Кудрявцев А. М. // Генетика. — 2016. — № 52 (5). — (анотація англійською).