Бельгард Олександр Люціанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Люціанович Бельгард
Belygard oleksandr lyucianovich.jpg
Народився 4 жовтня 1902(1902-10-04)
Лентваріс
Помер 1992(1992)
Місце проживання СРСР (УРСР)
Країна СРСР СРСР
Діяльність ботанік
Alma mater Дніпропетровський університет
Галузь екологія, ґрунтознавство, геоботаніка, лісівництво
Заклад Дніпропетровський університет
Звання професор
Ступінь доктор біологічних наук, доктор сільськогосподарських наук
Науковий керівник Г. М. Висоцький
Аспіранти, докторанти Nikolay Matveyevd
Відомий завдяки: розробка вчення «Степове лісознавство», створення Присамарського біосферного стационару та Комплексної експедиції Дніпропетровського університету, педагогічна діяльність
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Олександр Люціановіч Бельгард (4 жовтня 1902, Ландварово — 1992) — український радянський учений, фахівець з екології, геоботаніки, степовому лісорозведенню, доктор біологічних наук, доктор сільськогосподарських наук, професор Дніпропетровського державного університету. Заснував кафедру геоботаніки, ґрунтознавства та екології університету, під його керівництвом створено постійно діючу Комплексну експедицію ДДУ з вивчення лісів степової зони і Присамарський біосферний стаціонар ДДУ. Автор вчення про ліси степової зони, з 1971 року розроблена ним дисципліна «Степове лісознавство» увійшла в програму багатьох вищих навчальних закладів СРСР.

Біографія[ред. | ред. код]

Олександр Люціановіч Бельгард народився 4 жовтня 1902 року в селищі Ландварово Віленської губернії Росії (нині Лентваріс, Литва, Тракайський район). Батько його був робітником, майстром на дротяно-цвяховому заводі.

1915 року у зв'язку з наступом німецьких військ завод був евакуйований до Катеринослава (нині Дніпропетровськ), і сім'я Бельгардів переїхала із заводом.

1920 року Олександр Люціановіч закінчив школу, а в 1921 — короткострокові лісові курси. Після курсів брав участь в роботах по реєстрації та влаштуванню лісового фонду.

1927 року закінчив біологічний факультет Дніпропетровського інституту народної освіти (нині Дніпропетровський національний університет) і продовжив навчання в аспірантурі Українського інституту прикладної ботаніки. В аспірантурі О. Л. Бельгард спеціалізувався на лісовій геоботаніці, його науковим керівником став Г. М. Висоцький. Одночасно в 1927—1930 роках О. Л. Бельгард викладав біологічні дисципліни у вечірній професійно-технічній школі при заводі ім. Петровського. Після аспрітантури зайняв посаду асистента в Інституті соціального виховання, а потім доцента в Інституті професійної освіти, одночасно викладав ботаніку в Дніпропетровській вищій сільськогосподарській школі.

1932 року організував біологічну станцію на березі річки Самари, у селі Андріївка Новомосковського району. Тут були започатковані дослідження Самарського бору і лісів Присамар'я, що продовжуються досі; згодом біостанція стала міжнародним біосферним стаціонаром Комплексної експедиції Дніпропетровського університету. У 1933 році став завідувачем кафедри геоботаніки і вищих рослин Дніпропетровського державного університету, в 1934 році затверджений у вченому званні доцента. У 1935—1936 роках був виконуючим обов'язки декана біологічного факультету. У 1937 році захистив дисертацію «Геоботанічний нарис Новомосковського бору» і йому було присуджено вчений ступінь кандидата біологічних наук.

З серпня 1941 по квітень 1944 року О. Л. Бельгард разом із колективом біологічного факультету перебував в евакуації в станиці Іллінській Краснодарського краю, тут він викладав біологію в середній школі. Повернувшись з евакуації, Олександр Люціановіч продовжив працювати завідувачем кафедри геоботаніки, а з осені 1944 року працював за сумісництвом у Дніпропетровському ботсаду. У 1947—1949 роках знову виконував обов'язки декана біофаку.

25 грудня 1947 О. Л. Бельгард захистив докторську дисертацію, а в грудні 1948 року йому було присуджено науковий ступінь доктора біологічних наук та вчене звання професора.

У 1949 році О. Л. Бельгард організував Комплексну експедицію ДДУ, що займається дослідженнями природних і штучних лісів степової зони, експедиція проводить дослідження на великій території — від Приазов'я до Молдови.

Внесок в науку[ред. | ред. код]

Олександр Люціановіч Бельгард відомий як учений, який зробив великий внесок у теорію лісорозведення, його називають творцем нового вчення — «Степове лісознавство». Ця розробка стала узагальненням багаторічних досліджень, проведених Комплексною експедицією і Присамарським біосферним стаціонаром. Після виходу у світ в 1971 році монографії «Степове лісознавство», однойменний курс був введений в ряді ВНЗ СРСР, таких, як Дніпропетровський, Куйбишевський, Якутський університети та інших.

Наукові розробки вченого стали основою для подальшого розвитку степового лісознавства, лісової геоботаніки і лісової біогеоценології. Він розробив типологію штучних лісів степу, засновану на трьох факторах — типі лісорослинних умов, типі екологічної структури і типі деревостою. Ця система типології лісів використовується на практиці при лісорозведенні в степовій зоні України. Одним з найважливіших відкриттів О. Л. Бельгарда називають запропонований ним метод екологічного аналізу рослинного покриву, заснований на розробленій ним же схемі життєвих форм — екоморф. Ідеї ​​О. Л. Бельгарда успішно розвивають його послідовники — Я. П. Дідух, П. Г. Плюта та інші.

Визнання[ред. | ред. код]

У 2002 році біостанції ДНУ, що знаходиться у селі Андріївка Новомосковського району Дніпропетровської області присвоєно назву «Присамарський біосферний стаціонар ДНУ ім. О. Л. Бельгарда» (з 2010 року — міжнародний Науково-навчальний центр «Присамарський біосферний біогеоценологічний стаціонар ім. О. Л. Бельгарда»).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Белова Н. А., Травлеев А. П. Пути к объективной оценке жизненности лесного биогеоценоза (К 100-летию со дня рождения А. Л. Бельгарда) // Екологія та ноосферологія. — 2002. — Т. 12, вип. 3—4. — С. 4—7.
  • Энциклопедия лесного хозяйства. — Москва : изд. ВНИИЛМ, 2006. — Т. 1. — С. 45. — ISBN 5-94737-022-0.