Бельгійська антарктична експедиція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бельгійська антарктична експедиція
Belgica1web.jpg
«Бельжика» біля узбережжя Антарктиди
Країна Бельгія Бельгія
Дата початку 16 серпня 1897
Дата закінчення 5 листопада 1899
Керівник Адрієн де Жерлаш
Маршрут
Antarctica-Karte.png
Досягнення

Перша експедиція, що зазимувала в межах Південного полярного кола, під час вимушеного дрейфу в Морі Беллінсгаузена.

Відкриття
  • Вперше виконано повний річний цикл астрономічних і метеорологічних досліджень в Антарктиці.
  • Під час дрейфу досягнуто 71°30’ пд. ш.
  • Пройдено протоку Жерлаша
Втрати

22 січня 1898 року впав за борт матрос К.-А. Вінке
5 червня 1898 року помер від сердечного нападу геофізик Е. Данко.

Бельгійська антарктична експедиція (фр. L’expédition antarctique belge, також «Експедиція „Бельжики“», фр. expédition Belgica) — проходила 1897—1899 років у Південному океані. Керівник — Адрієн де Жерлаш, в інтернаціональній команді взяли участь майбутні відомі полярні дослідники Фредерик Кук (США) і Руаль Амундсен (Норвегія). В ході плавання стався незапланований 386-денний дрейф у Морі Беллінсгаузена, попри це, були зроблені річні цикли астрономічних, метеорологічних і магнітних спостережень в Антарктиді.

Історія[ред. | ред. код]

Цілі. Команда[ред. | ред. код]

План антарктичної експедиції барон А. де Жерлаш оголосив 1894 року на засіданні Географічного товариства Бельгії, і отримав помірну громадську підтримку. З 1896 року він отримав урядову субсидію і можливість збирати кошти за передплатою. Глава експедиції отримав можливість відвідати Норвегію, де його головним консультантом став провідний полярник того часу Фрітьйоф Нансен, він же порекомендував в команду молодого штурмана Р. Амундсена. За його порадою було придбано 260-тонне китобійне судно Патрія, перейменоване в «Бельжику». Метою походу було досягнення Південного магнітного полюса, в максимальному наближенні до нього належало висадити чотирьох зимівників з магнітометричним обладнанням, після чого судно постачання повинно було відбути в Ріо-де-Жанейро і забрати берегову команду наступного антарктичного літа[1].

Інтернаціональний склад експедиції включав:

  1. Адрієн де Жерлаш, бельгієць — начальник експедиції.
  2. Жорж Леконт (Georges Lecointe), бельгієць — геофізик, перший помічник командира.
  3. Жуль Мелер (Jules Melaerts), бельгієць — другий помічник командира, лейтенант ВМФ.
  4. Руаль Амундсен, норвежець — штурман «Бельжики».
  5. Генрик Арцтовський, поляк — геолог, океанограф і метеоролог.
  6. Еміль Данко, бельгієць — геофізик.
  7. Еміль Раковіце, румунів — біолог, зоолог, ботанік і спелеолог.
  8. Фредерик Кук, США — судновий лікар і фотограф (він же 1909 року заявив, що досяг Північного полюса 21 квітня 1908 року).
  9. Антон Добровольський, поляк — метеоролог.
  10. Анрі Сомерс, бельгієць — старший машиніст.
  11. Макс ван Ріссельберг, бельгієць — другий машиніст.
  12. Луї Мішотт, бельгієць — кок.
  13. Адам Толлефсен, норвежець — матрос.
  14. Людвіг Яльмар Йохансен, норвежець — матрос.
  15. Енгельбрет Кнудсен, норвежець — матрос.
  16. Карл-Август Вінке, норвежець — матрос. Загинув 22 січня 1898, зірвавшись за борт.
  17. Йохан Корен, норвежець — матрос, виконував обов'язки асистента біолога.
  18. Ґустав-Ґастон Дюфур, бельгієць — матрос.
  19. Жан ван Мирло, бельгієць — матрос.

За спогадами Кука, в кают-компанії офіцери спілкувалися між собою французькою, вчені в лабораторії — німецькою, а матросам, набраним з усієї Європи, віддавалися накази сумішшю англійської, німецької, французької та норвезької мов[2].

Хід експедиції[ред. | ред. код]

«Бельжика». Фото з книги А. де Жерлаша Quinze Mois dans l'Antarctique, 1902, стор. 171

Відпливши з Антверпена, «Бельжика» 30 сiчня 1898 р досягла узбережжя Землі Ґреяма, пройшовши довгим шляхом через Магелланову протоку і протокою, названою на честь судна. Першого ж дня висадки Амундсен здійснив лижний похід по узбережжю острова Ту Гаммок[en] , на думку В. С. Корякіна, — вперше в історії антарктичних досліджень[3]. Південне полярне коло перетнули 15 лютого. 8 березня судно, просуваючись далі на південь, було зупинене льодами, попереду була незапланована зимівля. Дрейф тривав 13 місяців і проходив у районах моря Беллінсгаузена, які до того не відвідувалися людьми через вкрай важку льодову обстановку. Глибини в цих місцях перевищували 1500 м, так що лот не досягав дна[4]. Суднова команда не повинна була зимувати в Антарктиці, тому на борту було лише чотири комплекти полярного одягу, призначених для зимівельної партії. Амундсен запропонував пошити теплий одяг з вовняних ковдр червоного кольору, що були в надлишку на борту. Роботи були розпочаті негайно[5]. З 17 травня по 23 липня тривала полярна ніч, в ході якої збожеволіли двоє матросів (один з них пішов пішки до Норвегії). У житлових приміщеннях «Бельжики» підтримувалася температура нижче точки замерзання води. Виявилося, що було взято мізерну кількість освітлювального гасу, і люди сиділи у темряві. Втім, обстановка на борту не була зовсім безпросвітною: старший помічник Лекуан провів «Великий конкурс жіночої краси»[6] і видавав непристойний рукописний журнал[7].

В умовах розкладення і деморалізації команди спалахнув конфлікт між Жерлашем і Амундсеном. Жерлаш категорично відкидав всі рекомендації норвежця і до червня вже не вставав. Однак існувала угода Жерлаша з Географічним товариством Бельгії, за якою експедиція, незважаючи на всі обставини, повинна залишатися під керівництвом будь-кого з офіцерів-бельгійців. Як наслідок, Амундсен, що став на той час старшим помічником командира, рішуче заявив Жерлашу, що «ніякої бельгійської експедиції для нього більше не існує». Однак він обмовився, що тепер розглядає «Бельжику» не як місце служби, а як звичайнісіньке судно, тому його обов'язком є вивести її з льодів[8]. В автобіографії, опублікованій чверть століття по тому, Амундсен коротко писав, що керівництво експедицією перейшло до нього[9]. Тільки 14 березня 1899 року «Бельжика» вийшла із зони пакових льодів, повернувшись в Антверпен 5 листопада того ж року.

Хід експедиції був описаний Жерлашем у книзі Quinze Mois dans l'Antarctique (1901), яка була відзначена 1902 року премією Французької академії.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Амундсен Р. Собрание сочинений. — Л. : Изд-во Главсевморпути, 1937. — Т. 5.
  • Буманн-Ларсен Т. Амундсен (ЖЗЛ). — М. : Молодая гвардия, 2005.
  • Корякин В. С. Фредерик Альберт Кук. — М. : Наука, 2002.
  • Яковлев А. Руал Амундсен. 1872—1928. — М. : Издательство ЦК ВЛКСМ «Молодая гвардия», 1957.
  • Huntford R. The Last Place on Earth. Scott and Amundsen's Race to the South Pole. — N. Y. : The Modern Library, 1999.

Посилання[ред. | ред. код]