Беляєва Галина Вікторівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Беляєва Галина Вікторівна
Дата народження 26 квітня 1961(1961-04-26)[1] (62 роки)
Місце народження Іркутськ, РРФСР, СРСР
Громадянство  СРСР
 Росія
Alma mater Театральний інститут імені Бориса Щукіна
Професія акторка
Нагороди
Заслужений артист Росії
IMDb ID 0069771

Галина Вікторівна Беляєва (нар. 26 квітня 1961[2], Іркутськ, СРСР) — радянська і російська актриса театру і кіно. Заслужена артистка Російської Федерації (2003)[3]. Лауреат премії імені Віри Холодної[4]. Провідна актриса Московського академічного театру імені Володимира Маяковського.

Популярність здобула завдяки виконанню головних ролей у фільмах Еміля Лотяну «Мій ласкавий і ніжний звір» (1979) і «Анна Павлова» (1983), фільмі Георгія Юнгвальд-Хількевича «Ах, водевіль, водевіль» (1979).

Життєпис[ред. | ред. код]

Галина Беляєва народилася 26 квітня 1961 року[2] в східно-сибірському місті Іркутську. Її мати, Галина Іванівна, родом із сибірського міста Канська. Незабаром після народження дочки вона розлучилася з чоловіком і виїхала разом з дитиною на молодіжне будівництво до міста Невинномиськ (Ставропольський край), де виховувала Галину одна. За спеціальністю технік-електрик, вона працювала на різних електричних підстанціях, була машиністом баштового крана на будівництві, у вільний час займалася альпінізмом[5].

Батько, Віктор Беляєв, також уродженець Сибіру, працював у «гарячому» цеху на Братському алюмінієвому заводі, був інструктором з парашутного спорту в радянській армії (здійснив понад семисот стрибків), ходив юнгою Північним морським шляхом. Після розлучення він поїхав до Воронежа, де одружився з жінкою, прикутою до інвалідного візка через травму хребта, внаслідок падіння з висоти під час роботи на будівництві (він доглядав за нею вісімнадцять років, до самої її смерті). Галина — його єдина дитина. Вона багато років не бачилася з батьком і розшукала його тільки через сорок три роки після розставання батьків[5].

У Невинномиську Галина почала займатись у балетній студії при Палаці культури хіміків. Мріючи стати балериною, у 1974 році, у віці тринадцяти років, Галина вступила до Воронезького хореографічного училища. Ще до випуску вона дебютувала в кіно: у 1978 році ученицю хореографічного училища затвердили на головну роль Оленьки Скворцової у фільмі режисера Еміля Лотяну «Мій ласкавий і ніжний звір» (1979; за повістю Антона Павловича Чехова «Драма на полюванні»). Після виходу картини на кіноекрани дебютантка здобула всесоюзну популярність, її тут же охрестили «другою Одрі Хепберн»[6].

У 1979 році Галина Бєляєва закінчила училище, отримавши спеціальність «артистка балету, ансамблю народного танцю»[2], однак балетну кар'єру так і не почала. Вступила до Театрального училища імені Б. В. Щукіна, яке закінчила в 1983 році за спеціальністю «актриса театру і кіно»[2]. До того ж під час зйомок фільму між молодою актрисою і режисером виникли романтичні стосунки. У 1979 році, коли вона досягла повноліття, Галина Бєляєва й Еміль Лотяну одружилися. Наступного року в них народився син Еміль[6][7].

У 1983 році Лотяну зняв багатосерійний художній фільм «Анна Павлова», у якому Галина виконала головну роль, зігравши відому російську балерину (її дублером при виконанні балетних партій була солістка Ленінградського театру опери і балету імені С. М. Кірова Валентина Ганібалова).

Кінокартини «Мій ласкавий і ніжний звір» та «Анна Павлова» номінувалися на Державну премію СРСР у 1979 і 1984 році відповідно, проте ні той, ні інший фільм не отримав її в силу критичних художніх та ідеологічних міркувань партійного та культурного керівництва.

З листопада 1983 року Галина Бєляєва — актриса Московського академічного театру імені Володимира Маяковського[2]. Вона зіграла більше тридцяти ролей у театрі та кіно.

У 2003 році їй присвоєно почесне звання «Заслужений артист Російської Федерації»[3].

З 2016 року стала членом журі в хореографічному телешоу «Танці з зірками».

Особисте життя[ред. | ред. код]

  • Перший чоловік — режисер, поет і сценарист Еміль Лотяну (1936—2003). Їх шлюб тривав п'ять років, з 1979 по 1984 роки[6][7]. У цьому шлюбі в Галини в 1980 році народився син, Еміль Емільйович Лотяну. Він закінчив юридичний факультет Московського державного університету імені М. В. Ломоносова і факультет продюсерства і економіки ВДІКу, живе в США, у Лос-Анджелесі. Був одружений з 2000 року, має двох дітей — дочку Марію і сина Крістіана[5][7].
  • З другим чоловіком, хірургом Леваном Сакварелідзе, шлюб не реєструвала[6][7]. Їх син, Платон Леванович (нар. 1985), також закінчив юридичний факультет МДУ[5]. Будучи немовлям, він знявся в епізодах фільму-казки «Дитинство Бембі» (1985) і в ролі новонародженого поета у фільмі «Лермонтов» (1986)[6][7].
  • У 1989 році Галина вийшла заміж втретє. Її чоловік, бізнесмен і видавець Сергій Дойченко (нар.. 1966) — випускник юридичного факультету МДУ, має доньку від першого шлюбу Алісу (вона стала дизайнером інтер'єрів). У Галини та Сергія двоє спільних дітей: дочка Анна (нар.. 1993), яка навчається у Великій Британії на кінооператора-документаліста, і син Маркел (нар.. 1999), названий на честь прадідуся по батьківській лінії[5][6][7]. Подружжя живе в Підмосков'ї, у власному заміському будинку[8].

Захоплення[ред. | ред. код]

Галина Бєляєва закінчила курси екстремального водіння автомобіля, захоплюється малюванням і верховою їздою[6]. Кандидат у майстри спорту СРСР з парної акробатики[9].

Творчість[ред. | ред. код]

Ролі в театрі[ред. | ред. код]

Московський академічний театр імені Володимира Маяковського
  • 1982 — «Дивіться, хто прийшов!» (за п'єсою Володимира Арро; режисер — Борис Морозов) — Маша
  • 1982 — «Чутка» (за п'єсою Афанасія Салинського; режисер — Юрій Йоффе) — Виктюха
  • 1983 — «Ніч ангела» (за п'єсою Олександра Розанова; режисер — Юрій Йоффе) — Перша фігура
  • 1983 — «Наполеон Перший»[* 1] (за п'єсою Фердинанда Брукнера; режисер — Анатолія Ефроса) — Марія Валевська
  • 1984 — «Островитянин» (за п'єсою Олексія Яковлєва; режисер — Юрій Йоффе) — Марина
  • 1985 — «Блондинка» (за п'єсою Олександра Володіна; режисер — Кама Гінкас) — Наташа
  • 1985 — «Завтра була війна» (за мотивами повісті Бориса Васильєва; режисер — Сергій Яшин) — Віка Люберецька
  • 1990 — «Валенсіанські божевільні» (за п'єсою Лопе де Вега; режисер — Тетяна Ахрамкова) — Еріфіла
  • 1995 — «Кін IV» (за п'єсою Григорія Горіна за мотивами п'єси «Кін, або Геній і безпутність» Олександра Дюма (батька); режисер Тетяна Ахрамкова) — Ганна Дембі
  • 2002 — «Одруження» (за п'єсою «Одруження» Миколи Гоголя; режисер — Сергій Арцибашев) — Агафія Тихонівна, купецька дочка[10]
  • 2003 — «Бенкет» (за п'єсою Ніла Саймона; режисер — Сергій Арцибашев) — Марієт Лівьє / Івон Фуше[10]
  • 2004 — «Розлучення по-жіночому» (за п'єсою Клер Бут Люс; режисер — Сергій Арцибашев) — Мері
  • 2005 — «Мертві душі» (за поемою «Мертві душі» Миколи Гоголя; інсценування Володимира Малягіна, режисер — Сергій Арцибашев) — Єлизавета Марківна Манілова
  • 2011 — «Діти псують відносини» (за п'єсою французького драматурга Жана Летраза; режисер — Семен Стругачов) — Анрієтта Фонтанж, дружина Едмонда[10]

Фільмографія[ред. | ред. код]

  1. 1978 — «Мій ласкавий і ніжний звір» — Ольга Скворцова (після заміжжя — Урбеніна), дочка лісничого
  2. 1978 — «Все вирішує мить» — Надія Привалова («Лукомор'я»), плавчиха
  3. 1979 — «Ах, водевіль, водевіль...» — Віра Лисичкіна, головна героїня / Катерина Лисичкіна, її дочка
  4. 1980 — «Уявний хворий» — Анжеліка
  5. 1980 — «Ляпас» — Анжела, режисер Генріх Малян, «Арменфільм»
  6. 1981 — «Ленін у Парижі» — дівчина-студентка
  7. 1981 — «Куди він дінеться!» — Олеся, колгоспниця і учасниця самодіяльності
  8. 1983 — «Анна Павлова» — Ганна Павлова, балерина (озвучення — Олена Проклова, балетні сцени — Валентина Ганібалова)
  9. 1984 — «Парк» — Віка
  10. 1984 — «Перикола» — Перикола (співає — Світлана Волкова)
  11. 1985 — «Герой її роману» — Віка Берсенєва
  12. 1985 — «Чорна стріла» — Джоанна Седлі / Джон Метчем
  13. 1985 — «Дитинство Бембі» — Фаліна, дівчина
  14. 1986 — «Лермонтов» — Варенька Лопухіна
  15. 1986 — «Юність Бембі» — Фаліна
  16. 1986 — «Капабланка» — Сашенька Можаєва, балерина, сестра Андрія
  17. 1987 — «Де б не працювати…» — Галя
  18. 1989 — «Сувенір для прокурора» — Зіночка Ізмайлова, дружина прокурора
  19. 1990 — «Бабій» — Ольга Семикіна, подруга Аркаши
  20. 1990 — «Завтра була війна» (фільм-спектакль) — Віка Люберецька
  21. 1992 — «Повітряні пірати» — Галя Бабенко, стюардеса
  22. 1998 — «Нічний візит» — Віка, дружина Михайла
  23. 2001 — «Наполеон Перший» (фільм-спектакль) — Марія Валевська
  24. 2002 — «Кін IV» (фільм-спектакль) — Ганна Дэмби
  25. 2004 — «Вони танцювали одну зиму» — Валерія, вчитель танців
  26. 2007 — «Подорож» — Віра
  27. 2007 — «Репортери» — Рита
  28. 2014 — «Старша дочка» — Надія Павлівна Зав'ялова
  29. 2017 — «Лев Яшин. Воротар моєї мрії» — дружина Яшина в зрілості
  30. 2018 — «Бабусі в бігах» — Поліна

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела
  1. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. а б в г д Біографія Р. В. Бєляєвої на офіційному сайті актриси. Архів оригіналу за 9 лютого 2015. Процитовано 8 квітня 2019.
  3. а б Указ Президента Российской Федерации В. Путина № 1223 от 15 октября 2003 года «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Архів оригіналу за 8 травня 2013. Процитовано 8 квітня 2019.
  4. Наші випускники [Архівовано 8 квітня 2019 у Wayback Machine.] // Воронезьке хореографічне училище
  5. а б в г д ВІДЕО. Програма «Доки всі вдома» — в гостях у актриси Галини Бєляєвої. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // випуск від 29 грудня 2013 року, Перший канал.
  6. а б в г д е ж ВІДЕО. «Наодинці з усіма. Галина Бєляєва», програма Юлії Меньшової [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Перший канал, 4 грудня 2014.
  7. а б в г д е Галина Бєляєва: «Всі мої діти — від коханих чоловіків». [Архівовано 8 квітня 2019 у Wayback Machine.] // «Комсомольская правда», 8 липня 2002 року
  8. Галина Беляева: Танец судьбы. Архів оригіналу за 22 листопада 2015. Процитовано 8 квітня 2019.
  9. Галина Бєляєва в програмі «Мій герой». Архів оригіналу за 5 січня 2020. Процитовано 8 квітня 2019.
  10. а б в Сайт Московського академічного театру ім. Володимира Маяковського. Архів оригіналу за 8 квітня 2019. Процитовано 8 квітня 2019.
Коментарі
  1. Спочатку спектакль поставлений на сцені театру на Малій Бронній, у 1992 році відновлений на сцені театру Маяковського режисером Т. Казаковою.

Посилання[ред. | ред. код]