Бенгальський конус виносу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бенгальська затока
Бенгальський конус виносу створює дно у Бенгальській затоці, яка тягнеться від дельти Ганга до Індійського океану, на півночі видно "Каньйон без землі" („Swatch of No Ground“).[1]

Бенгальський конус виносу, також відомий як Гангзький конус виносу, є найбільшим підводним конусом виносу на Землі. Він має довжину близько 3 000 км, максимальну ширину 1430 км та максимальну товщину відкладів 16,5 км.[2]

Опис[ред. | ред. код]

Конус виник внаслідок підняття та ерозії Гімалаїв і Тибетського плато, спричинених зіткненням між Індостанською та Євразійською плитами. Більшу частину осаду приносять річки Ганг та Брахмапутра, що забезпечують дельту Нижньої Меґхні у Бангладеші та дельту Хуґлі в Західному Бенгалі (Індія). Кілька інших великих річок у Бангладеші та Індії вносять менший вклад.[3] Мулисті потоки транспортували осад низкою підводних каньйонів, деякі з яких перевищують 2 414 км у довжину, доки осади остаточно не утворювали відклади у Бенгальській затоці на відстані до 30 градусів широти від місця, де вони почали свій рух. Сьогодні найдавніші відклади, видобуті з Бенгальського конусу, відносяться до раннього міоцену.[4] Їх мінералогічні та геохімічні характеристики дозволяють визначити їх гімалайське походження та продемонструвати, що Гімалаї вже були великим гірським масивом 20 мільйонів років тому.[5]

Конус виносу повністю закриває дно половини Бенгальської затоки. На заході його обмежує континентальний схил Східної Індії, на півночі — материковий схил Бангладеш і на сході — північна частина Сундського жолоба поблизу берегів М'янми і Андаманських островів. Його акреційна призма пов'язана з субдукцією Індо-Австралійської плити під Сундську плиту і продовжується вздовж західної сторони хребта Найнті Іст.[6][7] Зі східної сторони хребта Найнті Іст розташований Нікобарський конус виносу, інший рукав Бенгальського конусу, відірваний від основної частини підняттям дна внаслідок субдукції плит.

Вперше Бенгальський конус виносу був ідентифікований батиметричним обстеженням у шістдесятих роках 20 ст. Брюсом С. Хізеном та Марі Тарп, які ідентифікували абіссальний конус виносу та структури каньйону. Він був окреслений і названий Джозефом Керреєм і Девідом Муром після геолого-геофізичного дослідження 1968 р.[7][8]

Глибоководний каньйон під назвою «Канал без землі» (Swatch of no Ground) розташований на південь від Національного парку Сундарбан та острова Дублар Чар. У цій місцевості розміщені важливі хабітати для китоподібних, включаючи види, що перебувають під загрозою зникнення, такі як різні дельфіни, Іравадійські дельфіни та кити Брайда (див. Сундарбан (національний парк)).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. створено за допомогою GeoMappApp, на основі даних GMRT: W. B. F. Ryan, S.M. Carbotte, J. Coplan, S. O'Hara, A. Melkonian, R. Arko, R.A. Weissel, V. Ferrini, A. Goodwillie, F. Nitsche, J. Bonczkowski, and R. Zemsky: Global Multi-Resolution Topography (GMRT) synthesis data set. In: Geochem. Geophys. Geosyst.. 10, Nr. Q03014 (DOI:10.1029/2008GC002332) (Daten doi:10.1594/IEDA.0001000).
  2. Shanmugam, G. (2016). Submarine fans: A critical retrospective (1950–2015). Journal of Palaeogeography 5 (2): 110–184. Bibcode:2016JPalG...5..110S. doi:10.1016/j.jop.2015.08.011.  Проігноровано невідомий параметр |doi-access= (довідка)
  3. Curray, Joseph R.; Frans J. Emmel; David G. Moore (December 2002). The Bengal Fan: morphology, geometry, stratigraphy, history and processes. Marine and Petroleum Geology (Elsevier Science Ltd) 19 (10): 1191–1223. doi:10.1016/S0264-8172(03)00035-7. 
  4. Cochran, J.R.; Stow, D.A.V. (1989). 116 Initial Reports Table of Contents. У Cochran, J.R; Stow, D.A.V. Proc. ODP, Init. Repts. Proceedings of the Ocean Drilling Program (Ocean Drilling Program College Station, TX) 116. doi:10.2973/odp.proc.ir.116.1989. 
  5. France-Lanord, Christian; Derry L.; Michard A. (1993). Evolution of the Himalaya since Miocene time: isotopic and sedimentological evidence from the Bengal Fan. Geological Society Special Publication 74 (1): 603–621. Bibcode:1993GSLSP..74..603F. doi:10.1144/GSL.SP.1993.074.01.40. 
  6. Tilmann Schwenk; Volkhard Spiess (2009). Architecture and Stratigraphy of the Bengal Fan as Response to Tectonic and Climate Revealed from High-Resolution Seismic Data. SEPM Special Publication, No. 92. External Controls on Deep-Water Depositional Systems. SEPM (Society for Sedimentary Geology). с. 107–131. ISBN 978-1-56576-136-0. 
  7. а б France-Lanord, Christian; Volkhard Spiess; Peter Molnar; Joseph R. Curray (March 2000). Summary on the Bengal Fan: An introduction to a drilling proposal. Woods Hole Oceanographic Institution. 
  8. Curray, Joseph R.; David G. Moore (March 1971). Growth of the Bengal Deep-Sea Fan and Denudation in the Himalayas. Geological Society of America Bulletin 82 (3): 563–572. Bibcode:1971GSAB...82..563C. doi:10.1130/0016-7606(1971)82[563:GOTBDF]2.0.CO;2. 

Подальше читання[ред. | ред. код]