Бенджамін Томпсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Бенджамін Томпсон,
граф Румфорд
Benjamin Thompson, Count Rumford
Портрет роботи Моріца Келлергофена, дата невідома
Портрет роботи Моріца Келлергофена,
дата невідома
Народився 26 березня 1753(1753-03-26)
Воберн, Міддлсекс (округ, Массачусетс),
Британська імперія
Помер 21 серпня 1814(1814-08-21) (61 рік)
Париж
Поховання Auteuil Cemetery[d]
Місце проживання
Громадянство Flag of the United States (1795-1818).svg США[1]
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Підданство Велика Британія Велика Британія
Діяльність фізик, науковець, інженер, Дієтолог, винахідник
Alma mater Гарвардський коледж
Сфера інтересів теплофізика, оптика
Заклад Лондонське королівське товариство
Член Лондонське королівське товариство, Шведська королівська академія наук, Баварська академія наук, Американська академія мистецтв і наук і Прусська академія наук
Відомий завдяки: перше дослідження можливості перетворення роботи в теплоту, численні винаходи
У шлюбі з Сара Ролф,
Марія-Анна П'єретта Лавуазьє (Польз)
Діти дочка Сара Томпсон
Нагороди
Автограф Sir Benjamin Thompson, Count Rumford signature.svg

Бенджамін Томпсон у Вікісховищі?
Воберн. Будинок, у якому народився Бенджамін Томпсон. Нині музей.

Бе́нджамін То́мпсон, граф Ру́мфорд (англ. Sir Benjamin Thompson, Count Rumford; 26 березня 1753(17530326), Воберн, Міддлсекс (округ, Массачусетс), США, на той час Британська імперія — 21 серпня 1814, Париж) — британо-американський учений і винахідник, військовик, державний і громадський діяч кількох країн.

Життєпис[ред. | ред. код]

Бенджамін Томпсон народився у Воберні (колонія Массачусетс) в сім'ї заможного фермера Бенджаміна Томпсона-старшого (тепер у цьому будинку діє музей імені Бенджаміна Томпсона). Батько помер у 1754 році. Бенджамін жив у рідній оселі з дідом Ебенезером Томпсоном і матір'ю, аж поки вона вийшла заміж за Джосаю Пірса. Тоді вся родина перебралася до її нового чоловіка. Бенджамін не здобув систематичної освіти. Навчався у сільській школі. Час від часу разом із Лоуммі Болдвіном ходив за десять миль до Гарвардського коледжу на лекції професора Джона Вінтропа.

З тринадцяти років працював хлопчиком-помічником у сейлемського крамаря Джона Апплтона. Там зустрічався з освіченими людьми й завдяки їм зацікавився наукою. У 1769-му, лікуючись від рани у Воберні, Томпсон провадив експерименти — досліджував природу теплоти. На цю тему листувався з Лоуммі Болдвіном та іншими. Цього ж року він кілька місяців працював прикажчиком у бостонській крамниці й після того коротко та невдало асистував лікареві у Воберні.

У 1772-му він одружився з Сарою Ролф (1739—1792) — вдовою багатого землевласника, який мав помістя в Конкорді (тодішньому Румфорді). Після весілля молода пара переїхала до Портсмута. Завдяки жінчиним зв'язкам Томпсон увійшов у довіру до британського королівського губернатора колонії Нью-Гемпшир і став офіцером міліції. Одночасно виконував секретні завдання уряду Великої Британії.

На початку Війни за незалежність США Томпсон виступив проти повстанців і активно залучав лоялістів до боротьби з ними. Після нападу юрби на житло Томпсона він утік до розташування британських військ. Там він подав цінну інформацію про американські військові сили і став радником генерала Томаса Ґейджа та лорда Джорджа Джермена.

У 1775 році, після поразки колоніальної армії і висунення проти нього звинувачень у шпигунстві, Томпсон був змушений утекти до Бостона, де якийсь час був комендантом порту. 1776 року він приєднався до британської армії, відплив із Бостона й перебрався до Лондона, покинувши дружину з немовлям[2] і старого тестя.

З 1776 по 1781-й служив в лондонських урядових відомствах, зокрема був заступником міністра колоній. Водночас провадив науково-дослідну діяльність, розпочату ще в Америці: визначав силу вибуху різних сортів пороху, а також віддачу рушниць і гармат. Про ці експерименти він написав статтю й 1781 року опублікував її у «Філософських працях Королівського товариства»[3]. На пропозицію командування британського флоту Томпсон вимірював далекобійність гармат на морі. Він вдосконалив методи кораблебудування і способи корабельної сигналізації. 1779 року став членом Лондонського королівського товариства. У 1781—1783 роках Томпсон, як підполковник, командував британським королівським драгунським полком у війні за незалежність у Північній Америці 1775—1783 років. Повернувшись до Великої Британії, став полковником і в 1784 році дістав дворянський титул від короля Георга ІІІ.

Бенджамін Томпсон. Портрет роботи Томаса Ґейнсборо. 1783 рік.

У 1784-му Томпсон переїжджає до Мюнхена й служить ад'ютантом у баварського курфюрста Карла Теодора. Через кілька років Томпсон посів чільне становище і став другою людиною в Баварії: він одночасно був міністром оборони, міністром поліції і камергером баварського двору. У той же час не припиняв співпрацювати з британською розвідкою, регулярно повідомляв їй про стан баварської армії. Томпсон провадив різноманітну діяльність — реорганізовував армію і засновував робітні доми для бідняків, став ініціатором вирощування картоплі, а 1789 року взяв активну участь у спорудженні Англійського саду в Мюнхені. Донині це один із найбільших міських парків у світі. Томпсон вивчав і вдосконалював методи приготування їжі, зокрема винайшов суп Румфорда — страву для бідняків[4]. Він визначив відносну вартість і ефективність освітлення восковими свічками, лойовими свічками і олійними лампадами[5]. Удосконалив схему димоходів у камінах та кухонних печах, розробив конструкцію кавоварки. Досліджував теплоізоляційні властивості матеріалів. На практиці це послужило для вироблення зразків спідньої білизни, якою потім постачали баварську армію.

1789 року Томпсон був обраний іноземним почесним членом Американської академії мистецтв і наук[6].

У 1791 році Бенджамін Томпсон за свої заслуги перед Баварією дістав титул графа Священної Римської імперії, причому титульним графством названо Румфорд. Це стара назва Конкорда — міста, в якому Томпсон одружився[7].

У 1795 році Томпсон повернувся до Лондона. З 1799-го він жив то у Франції, то у Великій Британії. У 1799 році разом із Джозефом Бенксом заснував Королівський інститут. Засновники вибрали Гемфрі Деві першим директором цього закладу. Інститут успішно розвивався й став всесвітньо відомим завдяки новаторським дослідженням, які провадив Деві, науково-дослідній лабораторії його помічника, Майкла Фарадея, а також серіям публічних лекцій, що популяризують науку. Традиція популяризування збереглася донині. Різдвяні лекції Королівського інституту збирають широку аудиторію телеглядачів.

1800 року Томпсон одержав медаль Румфорда «за різноманітні відкриття в галузі тепла і світла», став професором Гарвардського університету. У 1803 році був обраний іноземним членом Шведської королівської академії наук.

Фрідріх Скелль, курфюрст Карл Теодор і Бенджамін Томпсон у мюнхенському Англійському саду.

1801 року він познайомився з Марією-Анною Лавуазьє (Польз) — вдовою великого французького хіміка Антуана-Лорана Лавуазьє. У 1803 році вони здійснили тривалу подорож по Баварії та Швейцарії, а 24 жовтня 1805 повінчалися в Парижі (перша дружина, яку Томпсон покинув у Північноамериканських Штатах, до того часу померла). Однак цей шлюб не був щасливий, тривав тільки три роки. За переказами, Томпсон погодився на розлучення й, зітхнувши, сказав: «Як же пощастило Лавуазьє з гільйотиною!»[8].

Після розлучення Томпсон оселився в Парижі і продовжував наукову роботу до самої смерті. Помер 21 серпня 1814 року. Похований на маленькому кладовищі Отей (Auteuil), неподалік від могили видатного математика Адрієна Лежандра. У надгробній промові секретар Французької академії наук Жорж Кюв'є, перелічивши заслуги покійного, зауважив: «Не люблячи і не шануючи своїх побратимів і посестер у людстві, він усе-таки зробив їм безліч послуг»[9].

Його дочка від першого шлюбу Сара Томпсон успадкувала титул графині Румфорд.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Теплопровідність[ред. | ред. код]

Експериментуючи з вогнепальною зброєю та вибуховими речовинами, Томпсон зацікавився теорією теплоти. Він розробив метод вимірювання питомої теплоємності твердої речовини, але був розчарований, коли Йоган Вільке опублікував повідомлення про свій винахід цього методу.

Згодом Томпсон став досліджувати ізоляційні властивості різних матеріалів, зокрема хутра, вовни та пір'я. Він цілком слушно припустив, що ці властивості залежать від того, якою мірою матеріали перешкоджають конвекції повітря. Відтак вчений зробив правильний висновок, що повітря і всі гази погано проводять тепло[10][11], і в тому вбачав волю Провидіння Божого.

У 1797 році він ствердив, що й рідини мають погану теплопровідність[12]. Це твердження заперечили численні науковці. Особливо різко проти нього виступили Джон Дальтон[13] і Джон Леслі[14]. На ті часи ще не було достатньо точних приладів, щоб вирішити цю суперечку. Очевидно, керуючись теологічними принципами, Томпсон розглядав воду як основоположний елемент у регуляції життєвих процесів[15], а тому й припустив, що вона, як і повітря, покликана підтримувати життєдіяльність організму — зберігати для нього тепло[16].

1799 року Томпсон винайшов вакуумний метод приготування їжі, який полягає в тому, що харчовий продукт ізолюють від навколишнього середовища і поміщають у теплоносій з температурою 55°C — 60 °C (для м'яса) або трохи вищою (для овочів). Процес приготування триває сто годин і більше. Винахідник описав цей метод в одному зі своїх есеїв[17].

Механічний еквівалент теплоти[ред. | ред. код]

Бенджамін Джонсон. Рік невідомий.

1798 року у мюнхенських військових майстернях Томпсон спостеріг, що під час свердлення отвору в гарматному жерлі виділяється велика кількість тепла. Щоб вивчити це явище, Румфорд виконав експеримент — у вже просвердлений отвір у металевому циліндрі вставили тупе свердло, щільно припасоване до стінок, і обертали його. Термометр, вставлений у циліндр, показав, що за 30 хвилин температура піднялася на 70 градусів Фаренгейта.

Експериментатор видозмінив дослід — занурив циліндр і свердло в посудину з водою. У процесі свердління вода нагрівалася й за 2,5 години закипіла. В результаті досліду теплоємність циліндра не змінилася, не змінилися й інші фізичні властивості. Показано, що джерелом тепла, причому невичерпним, є тертя.

Того ж таки 1798 року Томпсон видав свою найважливішу наукову працю «Експериментальне дослідження природи теплоти, яку викликає тертя» / An Experimental Enquiry Concerning the Source of the Heat which is Excited by Friction. Автор ствердив, що природа теплоти полягає не в теплеці, як тоді вважалося, а у формі руху. Він аргументував, що безперечний факт виробництва тепла тертям несумісний з теорією теплецю.

Таким чином Томпсон вперше показав зв'язок між механічною роботою і внутрішньою енергією і розглядав останню як результат особливого виду руху часток матерії. Разом із Гемфрі Деві він значно сприяв становленню кінетичної теорії теплоти. Раніше на те, «що причиною теплоти є внутрішній обертальний рух пов'язаної матерії», вказав тільки Михайло Ломоносов[18].

Випромінення тепла і холоду[ред. | ред. код]

1790 року швейцарський вчений Марк-Оґюст Пікте виконав експерименти з двома увігнутими дзеркалами, що стояли навпроти одне одного. Дослід «віддзеркалення тепла» полягав у тому, що від гарячого тіла, поміщеного у фокусі першого дзеркала, нагрівався термометр, поміщений у фокусі другого дзеркала. У досліді «віддзеркалення холоду» замість гарячого ставили холодне тіло, й термометр охолоджувався. Бенджамін Томпсон поправно пояснив такі явища тим, що всі тіла випромінюють невидимі промені, які поширюються в ефірному середовищі[19]. Теплообмін між тілом і термометром відбувається через взаємодію випромінення: гаряче тіло випромінює тепло й охолоджується, холодне тіло — поглинає й нагрівається. Великою помилкою Томпсона стало припущення, що холодне тіло випромінює холод[20]. Насправді ж кожне тіло випромінює тільки тепло. Холодного випромінення як такого немає.

Винахідницька діяльність[ред. | ред. код]

Поздовжній перетин горна Румфорда.

Томпсон був активний і плідний винахідник та раціоналізатор. Він поліпшив конструкцію димарів, камінів, домашніх та промислових печей. Винайшов пароварку, кухонну плиту — прообраз нинішньої, й два види кавоварок — перколяційну і крапельну. Завдяки його новаторській роботі в баварській армії поліпшився раціон солдатів і їхній одяг.

Камін Румфорда[ред. | ред. код]

Камін графа Румфорда[en] викликав сенсацію в Лондоні. Ідея новинки полягала в тому, щоб зменшити площу входу в димохід і таким чином посилити тягу. Тоді можна набагато ефективніше обігрівати кімнату. Каміни модифіковано за рахунок того, що на під домуровано цеглини так, щоб бічні стінки стояли під кутом, і додано заслінку в димарі, щоб збільшити швидкість виходу газів. Унаслідок такого вдосконалення нормалізувався потік повітря, що входило в камін. Дим ішов рівномірно вгору, не завихрювався й не виходив у кімнату. Можна було поліпшувати тепловіддачу, раціональніше використовувати камін і регулювати швидкість горіння палива — одна для дерева, інша — для вугілля. Багато заможних городян Лондона запровадило у своїх житлах такі зміни.

Горн Румфорда[ред. | ред. код]

Бенджамін Томпсон також значно поліпшив конструкцію горнів, призначених для виробництва негашеного вапна, і це нововведення швидко поширилося по всій Європі. Суть полягала в тому, щоб ізолювати пальне і полум'я від вапняку, щоб він, обпалюючись, не забруднювався попелом.

Томпсон став знаменитістю, коли поширилася новина про його успіх. Запроваджувати такі вдосконалення було вигідно, й багато хто їх переймав, коли автор опублікував аналіз руху газів у димарі. Багато в чому він був схожий на Бенджаміна Франкліна, який також винайшов новий вид опалювальної печі.

Збереження тепла було однією з головних і частих тем його винахідницької та раціоналізаторської діяльності. Томпсону також приписують винахід термобілизни[21].

Світло і фотометрія[ред. | ред. код]

Рамфорд працював також у галузі фотометрії. Він сконструював фотометр і запровадив стандартну свічку, попередницю кандели, як одиницю сили світла. Ця свічка із заданими розмірами була зроблена із спермацету[22]. Вчений також опублікував дослідження «ілюзорних», або ж суб'єктивних додаткових кольорів, які з'являються завдяки взаємодії тіней від двох вогнів — білого й кольорового. Ці спостереження взяв за основу Мішель-Ежен Шеврель і узагальнив у своєму «законі одночасного кольорового контрасту» в 1839 році[23].

Суп Румфорда[ред. | ред. код]

Карл Маркс у «Капіталі» подає кулінарний рецепт цього супу, цитуючи книжку самого графа Румфорда:

П'ять фунтів ячменю, п'ять фунтів кукурудзи, на 3 пенси оселедців, на 1 пенс солі, на 1 пенс оцту, на 2 пенси перцю і зелені — разом на суму 20 3/4 пенса, виходить суп на 64 особи, а при середніх цінах зерна можна зменшити витрати до 1/4 пенса на душу (це ще не 3 пфеніґи)[24].
Оригінальний текст(нім.)
Fünf Pfund Gerste, fünf Pfund Mais, für 3 d. Heringe, 1 d. Salz, 1 d. Essig, 2 d. Pfeffer und Kräuter - Summa von 20 3/4 d. gibt eine Suppe für 64 Menschen, ja mit den Durchschnittspreisen von Korn kann die Kost auf 1/4 d. per Kopf (noch nicht 3 Pfennige) herabgedrückt werden.

Маркс наводить цей рецепт як приклад того, на що йдуть жадібні капіталісти, аби якнайдешевше прогодувати своїх робітників, і вказує ім'я автора: «один американський дурисвіт, наділений баронським титулом янкі Бенджамін Томпсон, він же граф Румфорд». / ein amerikanischer Humbug, der baronisierte Yankee Benjamin Thompson (alias Graf Rumford)[25].

Суп Румфорда.

Наприкінці 1780-х років Томпсон, будучи міністром поліції в Баварії, задумав прибрати жебраків із мюнхенських вулиць. Першого січня 1790 року, коли, за традицією, у Мюнхені зібралися прошаки з усієї Баварії, щоб збирати милостиню, їх оточили поліцаї та вояки й спровадили до робітного дому. У цьому новому закладі з військовою дисципліною і суворим розпорядком дня треба було працювати на державу, а вона за те платила житлом і їжею.

Поставивши мету якомога зменшити витрати на їх харчування, Томпсон розвинув теорію алхіміка ван Гельмонта. Згідно з нею, головна пожива рослин — це вода, а мінеральні речовини лише «каталізують» її розкладання. Це стосується й людини, припустив Томпсон. І зробив висновок, що найкраща й найпоживніша страва — це суп: «Я дуже здивувався, що така мала кількість твердої їжі, якщо її правильно зготувати, вгамовує голод, підтримує життя і здоров'я». П'ять років поекспериментувавши на солдатах і мешканцях робітного дому, Румфорд запропонував рецепт «найдешевшої, смачнющої і напрочуд поживної їжі, яку тільки можна собі уявити. Це суп із перлової ячмінної крупи, гороху, картоплі, дрібно накраяного білого хліба, оцту, солі й води в певних пропорціях»[9]. Далі вчений докладно описує, як готувати цей суп, в яких казанах, як і якими порціями (по пінті з чвертю, тобто приблизно по 600 мілілітрів) його роздавати… Висушені шматочки білого хліба належить подати в останню мить, щоб їдець довго жував, довго споживав і тим самим налаштовував свій шлунок краще засвоювати їжу.

Граф дав на вибір кілька варіантів супу, зокрема й такий, що в ньому оцет замінено прокислим пивом як дешевшим продуктом. Були дорожчі й дешевші варіанти: з м'ясом, з тертим копченим оселедцем, з кукурудзою. У первинному рецепті вказано дуже великі міри ваги та об'єму, та в одному з творів Румфорда є також рецепт супу на одну особу: «унція перлівки, унція сухого жовтого гороху, три унції картоплі, чверть унції білих сухариків, сіль до смаку, півунції оцту і 14 унцій води»[9].

Румфордова юшка стала основою харчування солдатів мало не всіх армій аж до середини XX століття. Донині рецепт Румфорда майже в незмінному вигляді застосовує Армія порятунку в харчуванні бездомних[26]. Бенджамін Томпсон, граф Румфорд фактично став засновником дієтології — науки про харчування. Він багато чого зробив, щоб картоплю визнали харчовою культурою, старався також запровадити інші дешеві й ситні страви — поленту і макарони, на той час майже не знані в Німеччині й Великій Британії.

Пошанування[ред. | ред. код]

Пам'ятник Б. Томпсону в Мюнхені.
  • 1795 — ще за життя Томпсона йому поставлено пам'ятний знак у мюнхенському Англійському саду
  • 1867 — поставлено пам'ятник Бенджамінові Томпсону у Мюнхені
  • 1877 — у Воберні (Массачусетс) засновано Румфордівське історичне товариство
  • 1877 — у Воберні відкрито музей Бенджаміна Томпсона
  • 1900 — у Воберні поставлено пам'ятник Томпсону — копію мюнхенського
  • 1970 — іменем Румфорда названо кратер на Місяці
  • 2014 — знято документальний фільм «Sir Benjamin Thompson, Ein Amerikaner wird bayerischer Minister». Режисер Бернгард Ґраф
  • Іменем Румфорда названо будинок у мюнхенському Англійському саду
  • Іменем Румфорда названо вулицю в Мюнхені
  • У мюнхенському Залі слави (Ruhmeshalle) поставлено погруддя Румфорда

Твори[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Brown, Sanborn C. (1962). Count Rumford: Physicist Extraordinary. Doubleday & Co.
  • Bradley, D. (1967). Count Rumford. Van Nostrand. ISBN B0000CM48T.
  • Brown, G.I. (2001). Count Rumford: The Extraordinary Life of a Scientific Genius — Scientist, Soldier, Statesman, Spy. Sutton Publishing. ISBN 0-262-02138-2.
  • Brown, S.C. (1981). Benjamin Thompson, Count Rumford. Cambridge USA: MIT Press. ISBN 0-262-02138-2.
  • Cardwell, D.S.L. (1971). From Watt to Clausius: The Rise of Thermodynamics in the Early Industrial Age. London: Heinemann. pp. 95-107. ISBN 0-435-54150-1.
  • Larsen, E. (1953). An American in Europe: The life of Benjamin Thompson, Count Rumford. Rider. ISBN B0000CII01.
  • Orton, V. (2000). The Forgotten Art of Building a Good Fireplace: The Story of Sir Benjamin Thompson, Count Rumford, an American Genius & His Principles of Fireplace Design Which Have Remained Unchanged for 174 Years. Alan C. Hood and Company Inc. ISBN 0-911469-17-6.
  • Sparrow, W.J. (1964). Knight of the White Eagle: A biography of Sir Benjamin Thompson, Count Rumford, 1753—1814. Hutchinson. ISBN B0000CM48T.
  • Храмов Ю. А. Румфорд (Томпсон) Бенджамин (Rumford, Thompson Benjamin) // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и дополн. — М.: Наука, 1983. — С. 238. — 400 с. — 200 000 экз. (в пер.)
  • Граф Румфорд против всего мира // Основные законы химии: В 2-х томах. Пер. с англ / Дикерсон Р., Грей Г., Хейт Дж. — М: Мир, 1982. — Т. II. — С. 43-48. — 652 с.

Зовнішні зв'язки[ред. | ред. код]

Тексти у «Вікіджерелах»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://www.nytimes.com/2009/04/06/books/06davis.html?pagewanted=all
  2. Sarah Thompson, Countess Rumford[en] (англ.)
  3. Benjamin Thompson (1781). New Experiments upon Gun-Powder, with Occasional Observations and Practical Inferences. Philosophical Transactions of the Royal Society of London 71: 229–328. JSTOR 106525. doi:10.1098/rstl.1781.0039. 
  4. Kellogg, D.O.; Baynes, T.S.; Smith, W.R. (1903). The Encyclopædia Britannica: New American supplement. A-ZUY. The Encyclopædia Britannica: A Dictionary of Arts, Sciences, and General Literature. Original 9th Ed. in 25 Vols. Werner. с. 673. Процитовано January 24, 2015. 
  5. Lamp. The Encyclopedia Americana 16. Encyclopedia Americana Corp. 1919. с. 681. 
  6. Book of Members, 1780-2010: Chapter T. American Academy of Arts and Sciences. Процитовано 7 April 2011. 
  7. Bouton, Nathaniel (1857). The History of Concord: From Its First Grant in 1725 to the Organization of the City Government in 1853. Concord: Benning W. Sanford. 
  8. Цит . по: Poirier J.-P . Lavoisier: Chemist, Biologist, Economist / Translated from the French by R. Balinski. Philadelphia: University of Pennsylvania press, 1996. P. 410.
  9. а б в Фролов Ю. Суп графа Румфорда// Наука и жизнь. — 2007. — № 10.
  10. Rumford (1786) «New experiments upon heat» Philosophical Transactions of the Royal Society p.273
  11. Rumford (1792) «Experiments upon heat» Philosophical Transactions of the Royal Society p.48-80
  12. Rumford (1797) «On the propagation of heat in fluids» Nicholson's Journal 1 pp298-341
  13. Cardwell (1971) p.99
  14. Leslie, J. (1804). An Experimental Enquiry into the Nature and Propagation of Heat. London. 
  15. Rumford (1804) «An enquiry concerning the nature of heat and the mode of its communication» Philosophical Transactions of the Royal Society p.77
  16. Cardwell (1971) p.102
  17. The Complete Works of Count Rumford. 
  18. Ломоносов М. В. Meditationes de caloris et frigoris causa auctore Michaele Lomonosow = Размышления о причине теплоты и холода Михайла Ломоносова / Пер. Б. Н. Меншуткина // Ломоносов М. В. Полное собрание сочинений / АН СССР. — М.; Л., 1950—1983. — Т. 2: Труды по физике и химии, 1747—1752 гг. — М.; Л.: АН СССР, 1951
  19. James Evans and Brian Popp. Pictet's experiment: The apparent radiation and reflection of cold. — Am. J. Phys. 53 (8), 1985.
  20. Rumford (1792) «Experiments upon heat» Philosophical Transactions of the Royal Society p.112
  21. Prof. Michael Fowler of the University of Virginia, lecture notes, and Have I Got News For You, first transmitted December 16, 2005, BBC1
  22. Waldemar Karwowski (2006). International Encyclopedia of Ergonomics and Human Factors. CRC Press. с. 1478. ISBN 978-0-415-30430-6. 
  23. Benjamin Thompson, Count Rumford (1876). The Complete Works of Count Rumford, Vol. 5. American Academy of Arts and Sciences. 
  24. [Benjamin Thompson. Essays political, economical and philosophical etc.; 3 vol. London, 1796–1802, v. 1, p. 294.// Karl Marx. Das Kapital, B. 1, K. 22]
  25. Karl Marx. Das Kapital, B. 1, K. 22
  26. Count Rumford and the History of the Soup Kitchen