Бенчо Обрешков
| Бенчо Обрешков | ||||
|---|---|---|---|---|
| При народженні | болг. Бенчо Йорданов Обрешков | |||
| Народження |
27 квітня 1899 Карнобат Бургаської області, Болгарія | |||
| Смерть | 8 квітня 1970 (70 років) | |||
| Софія, Болгарія | ||||
| Національність | болгарин | |||
| Країна | Болгарія | |||
| Жанр | живописець, графік, художник | |||
| Навчання | Софійській Академії мистецтв | |||
| Діяльність | художник | |||
| Напрямок | експресіонізм | |||
| Нагороди | Орден Кирила і Мефодія | |||
|
| ||||
Бенчо Обрешков (болг. Бенчо Обрешков; 27 квітня 1899, Карнобат, Бургаської області, Болгарія — 8 квітня 1970, Софія, Болгарія) — болгарський жанровий живописець, портретист, графік, один з найбільших художників Болгарії міжвоєнного часу.
Обрешков розвивався як художник в лоні двох потужних європейських шкіл живопису в епоху після Першої світової війни, — французької, з її пізнім фовізмом, сюрреалізмом, що тільки зароджувався, і споглядальної неоклассики; а з іншого боку — німецької, де нова речевість співіснувала з експресіонізмом і Баугаузом. Місцевій, болгарській живописній традиції Обрешков, що багато побачив і переосмислив у Західній Європі, намагався прищепити смак до рафінованої витонченості паризької школи.
Біографія[ред. | ред. код]
Бенчо Йорданов Обрешков народився 27 квітня 1899 в Карнобаті Бургаської області, на сході Болгарії, в 100 км від узбережжя Чорного моря.
Молодість[ред. | ред. код]
Його світогляд протягом довгого і непростого шляху навчання професії живописця сформувався під впливом декількох різноспрямованих художніх систем. Між 1918 і 1920 рр. він навчався в Софійській Академії мистецтв, де його педагогами були переконаний реаліст Петко Клісуров (болг.) (1865—1933) і вихованець Мюнхенської академії мистецтв, професор Іван Ангелов, що тяжів до естетики модерну.
У 1926 році закінчив Академію мистецтв у Дрездені за фахом живопис, навчаючись в класі професора Оскара Кокошки і Отто Дікса. У Парижі спеціалізується як скульптор у знаменитого Антуана Бурделя; бере участь в паризьких виставках у 1925 — 1927 роках. Повертається до Болгарії у 1927.
На батьківщині Бенчо Обрешков стає одним з лідерів групи новаторів у болгарському живописі, що сформувалася протягом 30-х років XX століття. Він брав участь в русі «Рідне мистецтво» (болг.) (1925), був членом «Товариства нових художників» (болг.) (1931), а пізніше — його головою (1937).
Війна[ред. | ред. код]
У 1 944 -м, коли Софія зазнала численних руйнівних бомбардувань. Бомби зрівняли із землею багатоквартирний будинок на Бульварі Євлогія Георгієва, 98 (цей бульвар зараз називають «бузковою вулицею»). У тому будинку жив із родиною і утримував у ньому власну студію Бенчо Обрешков. Родина дивом врятувалася, заховавшись у підвалі. Але 350 живописних робіт художника, родинний архів, особисті фотографії, велика бібліотека зарубіжних ілюстрованих книг, — все було знищене [1] .
Післявоєнні роки[ред. | ред. код]
У 1946, після встановлення радянськими військами окупаційного комуністичного режиму в Болгарії, Бенч Обрешков, у складі цілої групи відомих художників був оголошений новою владою «формалістом». А у 1956, після публікації інтерв'ю польському журналісту Анджею Богуславському, Обрешкова на 3 роки виключили зі Спілки художників Болгарії (болг.)
Обрешков був художником-постановником фільму «Хитър Петър» (1960) [2] .
У (1966) художник удостоєний звання Заслужений художник Болгарії; нагороджений орденами Кирила і Мефодія II ступеня (1963). Між 1969 і 1970 рр. він — голова Творчого фонду СХ.
Зображення в мережі[ред. | ред. код]
- Дама в білому капелюшку, 1937 [Архівовано 10 червня 2015 у Wayback Machine.] [1] [Архівовано 10 червня 2015 у Wayback Machine.] Полотно, олія 91 × 72 см. Національна художня галерея, (Софія)
- Пляж, 1947 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] [2] [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Полотно, олія
- Балчик, 1948 [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] [3] [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] Полотно, олія 54 × 67 см.
- Причал, 1948 [Архівовано 30 травня 2016 у Wayback Machine.] [4] [Архівовано 30 травня 2016 у Wayback Machine.] Полотно, олія 79 × 88 см.
- Натюрморт, 1950-ті роки [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] [5] [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] Полотно, олія 53 × 47 см.
- На терасі, 1961 [Архівовано 17 жовтня 2015 у Wayback Machine.] [6] [Архівовано 17 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Полотно, олія 38 × 46 см.
- Жінка з півнем, 1962 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] [7] [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] Полотно, олія 65 × 54 см.
- 10 картин [Архівовано 30 жовтня 2016 у Wayback Machine.] [8] [Архівовано 30 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
Література[ред. | ред. код]
- Обрешков, Бенчо Йорданов. Бенчо Обрешков 1899-1970 / Данаилов, Борис; Иванова, Слава; Рангелова, Бистра. — София: Нац. музей на бълг. изобразително изкуство, 2009. — ISBN 978-954-9473-12-4.
- Домусчиева-Тодорова, Зорина; Обрешков, Бенчо Йорданов. Човекът и художникът Бенчо Обрешков. — София: АЯ, 2009. — ISBN 978-954-90661-3-5.
- Кръстев, Кирил. Бенчо Обрешков [Архівовано 24 грудня 2013 у Wayback Machine.] — София: Български художник, 1982. — 272 с.
- Иванов, Борис. Бенчо Обрешков представен от Борис Иванов. — С.: Български художник, 1964. — 39 с.
Джерела[ред. | ред. код]
- Енциклопедия на изобразителните изкуства в България, том 2, Издателство на БАН, София, 1986
Посилання[ред. | ред. код]
- Invaluable.com [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- Artnet.com [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- „Бенчо Обрешков – българският европеец“ [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.], в-к „Култура“, бр. 8 (2119), 3 март 2000
- Платна и рисунки на Бенчо Обрешков: „Балчик“-1[недоступне посилання з червня 2019], „Балчик“-2[недоступне посилання з червня 2019], „Берачки на сливи“ [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.], „В очакване“[недоступне посилання з червня 2019], „Виолета“ (1931), „Гроздоберачка“ (1945), „Интериор“ (1952) [Архівовано 20 травня 2016 у Wayback Machine.], „Къщата“ (1927)[недоступне посилання з червня 2019], „Момиче“ (1939)[недоступне посилання з червня 2019], „Мъжки портрет“[недоступне посилання з червня 2019], „Натюрморт“ (1948) [Архівовано 21 червня 2002 у Wayback Machine.], „Натюрморт“ (1950-те) [Архівовано 20 травня 2016 у Wayback Machine.], „Ница“ (1943) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], „Нощ в морето“[недоступне посилання з червня 2019], „Овчарче“, „Пазарен ден“ (1961)[недоступне посилання з червня 2019], „Пейзаж“-1, „Пейзаж“-2[недоступне посилання з червня 2019], „Пейзаж“-3[недоступне посилання з червня 2019], „Пейзаж“-4[недоступне посилання з червня 2019], „Пейзаж от Франция“ (1927)[недоступне посилання з червня 2019], „Пикник“ [Архівовано 11 січня 2012 у Wayback Machine.], „Плетачка“[недоступне посилання з червня 2019], „Портрет“, „Портрет“ (рисунка с въглен)[недоступне посилання з червня 2019] „Портрет на жена“ (1936)[недоступне посилання з червня 2019], „Портрет на жена“ (рисунка с въглен)[недоступне посилання з червня 2019] „Посрещане“ (1965) [Архівовано 3 квітня 2016 у Wayback Machine.], „Пристанище“ (1961), „Рибари в Созопол“ (1961)[недоступне посилання з червня 2019], „Румънски селянин“[недоступне посилання з червня 2019], „Тоалет“ (1938)[недоступне посилання з червня 2019]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Първанова, Мариана (7 січня 2012). Новаторът Бенчо Обрешков. «Монитор». Процитовано 19 травня 2015.[недоступне посилання з Октябрь 2018](болг.)
- ↑ «Хитър Петър» — български игрален филм (комедия) от 1960 г. YouTube / eenari nikolov. 11 березня 2013. Архів оригіналу за 4 березня 2019. Процитовано 19 травня 2015.