Бердичівське гетто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Бердичівське ге́тто — єврейське гетто в період Другої світової війни, створене нацистською Німеччиною 7-ого серпня 1941 року в місті Бердичеві на території СРСР, окупованій нацистами в результаті операції «Барбаросса».

Хід подій[ред.ред. код]

7-8 серпня 1941 року почалося масове виселення євреїв до гетто, створеного в районі міського базару (т. зв. Ятки) та навколишніх вулиць Староміської, Муромської, Штейнівської (останні дві нині мають назви відповідно 30-річчя Перемоги та Льва Толстого), між базаром і річкою Гнилоп'ять. Із майна їм дозволялося взяти лише одяг і білизну. До 22 серпня більшість євреїв зібрали в гетто. Євреїв заганяли в старі халупи по п'ять-шість сімей, по кілька десятків людей в одну кімнату. На переселення відводився один день, а на практиці цей строк був зведений до 2-3-х годин. Залишати гетто дозволялось лише для виходу на базар, для придбання продуктів, але лише після шести годин вечора, коли на базарі вже практично не залишалось ані продавців, ані продуктів. В інший час виходити за межі гетто заборонялось під страхом суворого покарання.

25 серпня в Бердичів прибув штаб обергрупенфюрера СС і генерала поліції на окупованих територіях Фрідріха Єкельна. В цей же день його штабна рота розпочала масові розстріли єврейського населення — було страчено 546 осіб. 27 серпня велику групу (близько 2 тис. чол., в тому числі старі люди, жінки, діти) вивезли в район села Бистрик і там розстріляли. За цією партією були наступні. Дітей кидали в ями живими. 28 серпня на території Державного історико-культурного заповідника гітлерівці розстріляли 300 євреїв, яких взяли з квартир будинків, що прилягають до заповідника. 4 вересня також проведена масова акція розстрілу єврейського населення, в результаті якої окупанти знищили 1303 мешканця, серед них 876 жінок і дітей. 5 вересня 10 656 чоловік було страчено поряд з селом Хажин в районі Глинок (неподалік від полотна вузькоколійної залізниці Бердичів — Бродецьке — Холоневська).

15-16 вересня 1941 року відбувся наймасовіший розстріл мирних жителів єврейської національності міста Бердичева і району. Приречених гнали великими партіями, а немічних звозили багатотонними машинами до місць страти, які завчасно підготували поряд з хутором Шльомарка та селом Жидівці. Групи по 30-50 чоловік приганяли до завчасно викопаних ям, де вони віддавали усі цінності й гроші офіцерові, а потім їм пускали кулю в потиличну частину голови. Знесилених хворих та стариків, які не могли пересуватися, рідні несли до місця страти на ковдрах, простирадлах і носилках. Після розстрілу верхній шар землі довго ворушився, а наступного дня вся поверхня засипаних землею ям була червона від людської крові. Щоб заглушити крики й плач приречених, під час розстрілу весь день над місцями страти кружляли чотири німецьких тримоторних літаки. Всього в цей день знищено 12 тис. чоловік, жінок та дітей. Масову страту здійснили штабна рота обергрупенфюрера СС Фрідріха Єккельна, 45-й резервний поліцейський батальйон і поліція, яку створили з місцевого населення. Врятуватись від розстрілу вдалося лише одиницям.

Через два тижні — 3-го жовтня — в районі радгоспу (МТС) Сокулино розстріляно більше 3-х тисяч євреїв. Це були залишені на півтора місяця жити євреї-фахівці і частково члени їхніх родин, а також виловлені поліцією на території гетто євреї, що переховувались від окупантів.

3-го листопада розстріляно ще близько 2-х тисяч євреїв. В місті фактично завершилась ліквідація єврейського населення, яка тривала з липня місяця. Німецько-фашистські окупанти разом з фізичним вбивством євреїв також зруйнували всі синагоги Бердичева — Білопольську, Загребельну, Немирівську, Новоміську і Староміську. Від Хоральної синагоги Бердичева залишилися тільки стіни.

Через півроку — 25 лютого 1942 року гебітскомісар Бердичівського округу Шмідт видав наказ-розпорядження, згідно якого всі євреї, що ховались ще від окупаційних властей у Бердичеві, повинні були в недільний термін переселитися в табір СД (служба безпеки) на Лисій горі. В цьому наказі було також вказано, що кожен єврей, якого виявлять 2 березня і в подальші дні після вказаного терміну поза межами табору СД, буде розстріляний на місці. Після видання цього наказу всі євреї-ремісники, що ще залишились живими, були зібрані в барак № 1 табору СД на Лисій горі — на території колишніх казарм 14-го кавалерійського полку Червоної Армії. Через декілька місяців — у середині липня — 700 єврейських дівчат та підлітків (їх зігнали з навколишніх сіл) разом з 230 євреями-майстрами розстріляє німецька лагерна охорона та місцева поліція. А 27 квітня були розстріляні зареєстровані єврейки, які проживали у Бердичеві і були одружені з росіянами, а також діти, народжені від змішаних шлюбів. Їх виявилось близько 70 осіб. Останні 60 євреїв-спеціалістів, що ще залишались живими, були розстріляні під час першого наступу Червоної Армії на Житомир у листопаді місяці.

Масштаби трагедії[ред.ред. код]

Згідно з переписом 1939 року[ru] в Бердичеві проживало 23266 євреїв, що складали 37,5 % всього населення міста. До літа 1941 року з урахуванням природного приросту та міграції в місто біженців із західних і центральних районів Польщі, окупованих Німеччиною, єврейське населення Бердичева могло зрости до 25-26 тисяч чоловік.[1] Всього у 10-ти братських могилах, що знаходяться в різних місцях вздовж автодороги Бердичів-Райгородок, за даними Надзвичайної комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників, поховано 18640 мирних жителів, переважно жінок, дітей і людей похилого віку єврейської національності. Бердичівська трагедія вересня 1941 року стала першим масовим геноцидом єврейського населення, здійсненим гітлерівцями в Європі і Радянському Союзі (наступним стало масове знищення євреїв у Бабиному Яру). Василь Гросман зазначає,[2] що з 20,000 євреїв Бердичева, які опинилися під німецькою окупацією, вижили одиниці.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

У 1953 році на зібрані жителями Бердичева кошти був виготовлений і встановлений пам'ятник на місці масового розстрілу євреїв поблизу аеродрому у Шльомарці. Монумент простояв один день і за наказом аеродромного начальства був демонтований і відвезений в невідомому напрямі, а через чверть століття випадково був виявлений на старому єврейському кладовищі, де був встановлений біля входу у 1990-ому році.[3] Після смерті Сталіна, громада відновила зусилля щодо створення пам'ятника, і, у 1958-ому році, новий пам'ятник був готовий. У написі був опущений той факт, що жертви були євреями. У 1990-і роки, два пам'ятники з'явилися на місці розстрілів у Шльомарці і на території заповідника. Ще два пам'ятники були зведені на місці колишнього гетто в Ятках, присвячені як мешканцям Бердичівського гетто, так і українцям, які рятували життя євреїв під час Другої світової війни.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Історія України Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Голокост Це незавершена стаття про Голокост.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.