Бережновський могильник
Бережновський могильник, Бережновка, Бережновський курганний могильник — археологічна пам'ятка біля села Бережновка Ніколаєвського району на північному сході Волгоградської області у Заволжі.
Другий Бережновський могильник нараховує близько 200 курганів й невисоких, у 3-10 метри насипів. Кургани від мідної доби до середньовіччя розташовані у смузі 2.5 км. Могильник біля села Політотдельське фактично продовжує Бережновський могильник.[1]
Мідна доба[ред. | ред. код]
Великий масив підкурганих поховань, що відносяться до хвалинської культури.
Бронзова доба[ред. | ред. код]
За ямної культури ранньої бронзи Бережнівський могильник є одним з найзначущіших у Волгоградській області з 33 похованнями.
Кургани полтавкинської культури ранньої бронзи згруповані у могильник. Одним з найзначніших є Бережнівський могильник з до 47 похованнями. Поховання можуть бути як основними у кургані, так й впускними. Іноді фіксуються так звані сімейні кладовища. Вони являють собою курган, насипаний над одним похованням з декількома впускними похованнями тієї ж культури.
Бережнівсько-маївська зрубна культура[ред. | ред. код]
Виявлено 123 поховання доби зрубної культури середньої бронзи. На відміну від попередніх періодів за зрубної культури могильник, ймовірно, є родинним кладовищем. У кожному кургані міститься 3-4 (рідше 6-8 та більше) поховання, що можуть гуртуватися рядами.
За Бережнівським курганним могильником названа бережнівсько-маївська зрубна культура бронзової доби, що виділена на основі матеріалу Бережновки та Маївського курганного могильника Надпоріжжя.
Залізна доба[ред. | ред. код]
Виявлено 315 поховань сарматської культури, що, зазвичай, містяться по 2-4 на курган.
За дослідженням З.О. Барбаруновой центральним сарматським могильником Нижнього Надволжя був Бережнівський та інші могильники Бережнівської групи. Яскравою особливістю цього гурту пам'яток є домінування підбойних поховань, нетиповість широкої чотирокутної ями характерної для інших сарматських поховань. Підбойно-катакомбний обряд поховання був перенесений до пам'яток Бережновка-Політотдєльське з долини річки Ілек, й вже звідси продовжив просування з сарматами на південь й південний захід. Так сарматські підбої з'являються у Калмикії (наприклад "Три брати"), у 3-2 сторіччях до Р.Х. на Кубані, на Боспорі, Нижньому Подонні та в Ольвії. За К.Ф. Смирновим сарматський гурт "прото-аорсів" перейшов з долині річки Ілек на Нижнє Надволжя та Подоння у 3-2 сторіччі до Р.Х., де сформувалася нова сарматська прохоровська археологічна культура. Сучасні дослідження відкидає гіпотезу Л.Г. Нечаєвої про належність підбоїв-катакомб гунам.[2]
Середньовіччя[ред. | ред. код]
У сарматські кургани інтродуковані поховання середньовічних кочовиків.
Золотоординська доба 13-14 сторіч[ред. | ред. код]
За Золотої Орди Нижнє Заволжя відносилося до улусу Бату й було центром монгольської держави й війська. Бережновський могильник був у північній частині улусу Бату.[3] Цікавими є сагайдаки з поховань тої доби. Сагайдак з кургану 49 I містить з'єднання кістяними стрічками та рідке (тільки 5 золотоординських знахідок) декорування по краю подібними орнаментованими кістяними накладками; масивне умовне зображення оленя. Сагайдак виявлений у кургані 5 II містить петлі нехарактерні для пізньосередньовічних кочовиків з повтором орнаментації сагайдака на них; зони рослинної орнаментації та зображення динамічних оленів з довгим тілом й малими тонкими ногами, що нагадують зображення на оленніх каменях Тиви й Монголії; зображення у центрі дракона з виїмчастими трикутниками й ромбами чорною пастою що й на фон, чисельні пазуристі лапи, червоний врізний зигзазний хребет, що подібний до дракону з Кам'янського сагайдаку.[4]
Джерела[ред. | ред. код]
- Бочкарёв В. С., Рысин М. Б. Пространственный анализ памятников археологии Нижнего Поволжья (по материалам погребений энеолита — раннего железа) / Эпоха неолита — палеометалла / АРхеология Восточно-европейской степи / История Археологии [Архівовано 29 серпня 2017 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ В.И. Дремов; А.В. Иванов. АНТРОПОГЕННЫЕ ОТЛОЖЕНИЯ СРУБНОЙ КУЛЬТУРЫ НА ТЕРРИТОРИИ ВОЛГО-УРАЛЬСКОГО МЕЖДУРЕЧЬЯ (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 жовтня 2020. Процитовано 15 листопада 2018.
- ↑ В.А. Кузнецова (1992). Очерки истории алан / Глава III Первые века на Кавказе. Владикавказ: ИР. Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 15 листопада 2018.
- ↑ Ракушин А. И. КОЧЕВЫЕ УЛУСЫ ЗОЛОТОЙ ОРДЫ (ПО МАТЕРИАЛАМ КУРГАННЫХ МОГИЛЬНИКОВ НИЖНЕГО ПОВОЛЖЬЯ XIII–XV вв.) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 29 серпня 2017. Процитовано 15 листопада 2018.
- ↑ Малиновская Н. В. (1974). Колчаны XIII-XIV вв. с костяными орнаментированными обкладками на территории евразийских степей // Города Поволжья в средние века. Москва: Наука. с. 132—175. Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 15 листопада 2018.